Почеп (місто)
| місто Почеп | |||
|---|---|---|---|
| Почеп | |||
| |||
 | |||
  | |||
| Розташування міста Почеп | |||
| Країна |  Росія | ||
| Суб'єкт Російської Федерації | Брянська область | ||
| Муніципальний район | Почепський район | ||
| Код ЗКАТУ | 15 244 501 | ||
| Код ЗКТМО | 15 644 101 001  | ||
| Основні дані | |||
| Час заснування | 1447 | ||
| Статус міста | 1919 | ||
| Населення | ▼14 283 осіб (2025)[1] | ||
| Площа | 20 км² | ||
| Поштові індекси | 243400 | ||
| Телефонний код | +7 48345 | ||
| Географічні координати: | 52°56′00″ пн. ш. 33°27′00″ сх. д. / 52.933333333333° пн. ш. 33.45° сх. д. | ||
| Часовий пояс | +3, влітку +4 | ||
| Водойма | річка Судость | ||
| Найближча залізнична станція | Почеп | ||
| Відстань | |||
| До центру регіону (км): - фізична: - залізницею: - автошляхами: | 69 | ||
 | |||
 Почеп у Вікісховищі | |||
По́чеп (рос. Почеп), також Почіп — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Почепського району Брянської області.
Населення міста становило 17 105 осіб у 2008; 17 064 в 2002, 16,9 тис. 1989, 16,0 тис. в 1970, 14,5 тис. в 1959, 15,6 в 1939.
Географія
Місто розташоване на річці Судость, правій притоці Десни, басейн Дніпра.
Походження назви
Про походження назви міста Почепа серед дослідників нема сталої думки. Пов'язують ім'я міста з «почепівщиною» — митом, яке збиралося на відбудову краю за часів ВКЛ[2]. Відомо, що Почеп виник, як литовська фортеця, разом з низкою інших фортець Північної Сіверщини, для захисту краю від московських нападів. Вважається, що Почеп став останнім за часом побудови цих фортець (Стародуба, Мглина, Трубчевська, Сівська, Радогоща і Попової Гори). Почеп нібито «зчіпляв» (або за місцевою говіркою «почіпляв») усю цю мережу фортець в єдине ціле[3]. За народною етимологією назва Почепа пов'язана з татарськими набігами — татари «чіпляли» місцевих мешканців на гаки[3].
Історія
Місто відоме з кінця XV століття. Перша згадка в Литовській метриці під 1447. Протягом XVI–XVII століть місто було оборонною фортецею. Влітку 1535 польсько-литовське військо під командуванням гетьманів Радзивілла і Тарновського захопило залишки міста, спаленого самими московитськими військами.[4] З 1618 року — в складі Великого Князівства Литовського, з 1654-го — Гетьманщини як частина спочатку Ніжинського полку, а згодом — Стародубського полку.
За описом 1654 року у містечку Почепі, над річкою Судостю на горі, стояв городок: дерев'яний острог із брамою і п'ятьма глухими баштами, обведений ровом. На посаді було дві дерев'яні церкви — Спасопреображенська та Іллінська. Разом із приміськими селами Почеп нараховував 900 козацьких дворів.[5]
У 1668 місто витримало понад місячну облогу московськими військами князя К. Щербатова під час московсько-української війни. В 1750 році Єлизавета Петрівна подарувала Почеп гетьману Кирилові Розумовському. 1771 року він збудував тут палац, собор та парк.
Економіка
У місті працюють заводи консервний, хлібний, маслоробний, з виробництва пеньки, крохмально-патоковий, деревообробне підприємство та птахокомбінат.
Об'єкт по знищенню хімічної зброї
Об'єкт (до 1 березня 2006 - арсенал) розташований в південно-західній частині Почепського району на видаленні 30 км від м. Почеп. 1 березня 2006 арсенал перейменований в 1204-й об'єкт по зберіганню і знищенню хімічної зброї. Технічна територія об'єкта, на якій зберігаються боєприпаси з отруйними речовинами, займає площу 331,1 га. На об'єкті зберігаються хімічні авіаційні бомби калібру 150, 250, 500 і 2000 кг, споряджені фосфорорганічними отруйними речовинами: зарін, зоман, отруйні речовини типу VX. Загальна кількість отруйних речовин - 7 498, 155 тонн, це майже 19% від загальної кількості отруйних речовин, що зберігаються на території Російської Федерації.[6]
Створенням об'єкта та розробкою технології знищення хімічних боєприпасів керував українець, доктор хімічних наук, професор З. П. Пак.[7]
Видатні місця
- Воскресенський собор (1771), збудований гетьманом Розумовським, архітектор Антоніо Рінальді.
Відомі люди
- Блантер Матвій Ісакович — радянський композитор;
- Вінський Григорій Степанович (1752 — після 1818) — український просвітник, письменник-мемуарист, перекладач;
- Погорільський Антоній (Перовський Олексій Олексійович) — російський письменник українофільського напряму, онук гетьмана Розумовського.
Примітки
- ↑ https://www.mojgorod.ru/brjansk_obl/pochep/index.html
- ↑ Почеп. Путеводитель. [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б Официальный сайт города Почепа Брянской области. [Архівовано 17 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ ТОМ ШЕСТОЙ ГЛАВА ПЕРВАЯ ПРАВЛЕНИЕ ВЕЛИКОЙ КНЯГИНИ ЕЛЕНЫ. www.magister.msk.ru. Архів оригіналу за 5 травня 2012. Процитовано 29 серпня 2020.
- ↑ Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / Упорядн.: о. Ю. Мицик, М. Кравець. К., 2003. С. 338—339.
- ↑ http://www.химразоружение.рф/objekty/obekt-pochep/ Открытый электронный журнал «Химическое разоружение в Российской Федерации». Объект Почеп
- ↑ https://zahid.espreso.tv/mi-znaemo-vashe-pokhodzhennya-yak-ukrainets-zinoviy-pak-znishchuvav-rosiysku-khimichnu-zbroyu Ми знаємо ваше походження. Як українець Зіновій Пак знищував російську хімічну зброю
Література
- Роздобудько І. Перехід Стародубщини під владу Литви. Відбудова краю. // Стародубщина. Нарис українського життя краю.
Посилання
|
Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).