Поліпропілен

Поліпропілен
Поліпропілен
Коротка назва	PP і ПП
Першовідкривач або винахідник	J. Paul Hogand
Полімер для	пропілен
CXSMILES	[]CC(C)[] \|Sg:n:1,2,3::ht\|
Густина	0,9025 ± 0,0025 г/см³
Температура плавлення	162 ± 1 °C і 163 ± 1 °C
Твердість	57,5 ± 2,5 Метод Роквелла і 62,5 Метод Роквелла
Ударна в'язкість	0,6 ± 0,1 joule per cubic metre і 0,4 joule per cubic metre
Відносна діелектрична проникність	2,3
Модуль згину	1,35 ± 0,5 гігапаскаль і 1,55 ± 0,5 гігапаскаль
Код переробки	05
	Поліпропілен у Вікісховищі

Поліпропіле́н — синтетичний полімер, продукт полімеризації пропілену, [—СН₂—СН(СН₃)—]n. Безбарвна речовина; густина (при температурі 20 °С) 920—930 кг/м³, t_пл = 172 °С. Характеризується високою ударною міцністю, стійкістю до багаторазових згинань, зносостійкістю, низькою паро- й газопроникністю, високими діелектричними показниками. Поліпропілен не розчиняється в органічних розчинниках, стійкий до дії киплячої води і лугів; руйнується під дією азотної та сірчаної кислот, хромової суміші; відзначається низькою термо- і світлостійкістю.

Застосовують у виробництві поліпропіленового волокна, полімерних труб, плівок.

Джерела

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Це незавершена стаття про органічну сполуку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Brandrup J., Immergut E. H. Polymer Handbook (Third Edition) — John Wiley & Sons, 1989. — С. V/31. — ISBN 0-471-16628-6
↑ CRC Handbook of Chemistry and Physics / David R. Lide, Jr., T. J. Bruno — 95 — Boca Raton: CRC Press, 2014. — P. 13–17. — ISBN 978-1-4822-0868-9
↑ ONYON P. F. Polymer Handbook // Nature / M. Skipper — Wiley, 1972. — Vol. 238, Iss. 5358. — P. V/31. — ISBN 0-471-16628-6 — ISSN 1476-4687; 0028-0836 — doi:10.1038/238056A0

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q13442814"_data-entity-id="Q140392176"><i_class="wef_low_priority_links">Brandrup&nbsp;J.,_Immergut&nbsp;E.&nbsp;H.</i>_Polymer_Handbook_(Third_Edition)<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:John_Wiley_&_Sons|John_Wiley_&_Sons]],_1989._—_С.&nbsp;V/31._—_ISBN_0-471-16628-6</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q140392176]][[d:Track:Q1479654]]</div>-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Brandrup J., Immergut E. H. Polymer Handbook (Third Edition) — John Wiley & Sons, 1989. — С. V/31. — ISBN 0-471-16628-6

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q3331189"_data-entity-id="Q20887890">[[:d:Q20887890|CRC_Handbook_of_Chemistry_and_Physics]]<span_class="wef_low_priority_links">_/_[[:d:Q18609741|David_R._Lide,_Jr.]],_[[:d:Q121365882|T.&nbsp;J.&nbsp;Bruno]]_—_95_—_[[:Бока-Ратон|Boca_Raton]]:_[[:CRC_Press|CRC_Press]],_2014._—_P.&nbsp;13–17._—_ISBN_978-1-4822-0868-9</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q18609741]][[d:Track:Q20887890]][[d:Track:Q121365882]][[d:Track:Q954828]][[d:Track:Q29422]]</div>-2] CRC Handbook of Chemistry and Physics / David R. Lide, Jr., T. J. Bruno — 95 — Boca Raton: CRC Press, 2014. — P. 13–17. — ISBN 978-1-4822-0868-9

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q13442814"_data-entity-id="Q59086546"><i_class="wef_low_priority_links">ONYON&nbsp;P.&nbsp;F.</i>_[[:d:Q59086546|Polymer_Handbook]]_//_''[[:Nature|Nature]]''<span_class="wef_low_priority_links">_/_[[:en:Magdalena_Skipper|M.&nbsp;Skipper]]_—_[[:John_Wiley_&_Sons|Wiley]],_1972._—_Vol.&nbsp;238,_Iss.&nbsp;5358._—_P.&nbsp;V/31._—_ISBN_0-471-16628-6_—_ISSN_[https://www.worldcat.org/issn/1476-4687_1476-4687];_[https://www.worldcat.org/issn/0028-0836_0028-0836]_—_[http://dx.doi.org/10.1038/238056A0_doi:10.1038/238056A0]</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q52661223]][[d:Track:Q1479654]][[d:Track:Q180445]][[d:Track:Q59086546]]</div>-3] ONYON P. F. Polymer Handbook // Nature / M. Skipper — Wiley, 1972. — Vol. 238, Iss. 5358. — P. V/31. — ISBN 0-471-16628-6 — ISSN 1476-4687; 0028-0836 — doi:10.1038/238056A0

[1]

[2]

[3]