YaChudo

Площа Дофіна

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

Площа Дофіна
 Франція[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Населений пунктSaint-Germain-l'Auxerroisd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
МісцевістьSaint-Germain-l'Auxerroisd Редагувати інформацію у Вікіданих
Назва на честьЛюдовик XIII і Дофін Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата початку забудови1607 Редагувати інформацію у Вікіданих
Загальні відомості
Протяжність102 м[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Координати48°51′24″ пн. ш. 2°20′33″ сх. д. / 48.856538888889° пн. ш. 2.3424277777778° сх. д.
З'єднанняrue Henri-Robertd
rue de Harlayd Редагувати інформацію у Вікіданих
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap ↑2172740 ·R (Saint-Germain-l'Auxerrois)
Мапа
Мапа
CMNS: Площа Дофіна у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Площа Дофіна (фр. place Dauphine) — громадська площа, розташована недалеко від західного кінця Іль-де-ла-Сіте у першому окрузі Парижа. Її було закладено Генріхом IV у 1607 році. Вона є другим його проєктом для публічних скверів у Парижі, першим з яких була Королівська площа (фр. Place Royale) (тепер Площа Вогезів (фр. Place des Vosges)).

Король назвав площу на честь свого сина, дофіна Франції і майбутнього короля Людовика XIII, який народився в 1601 році.[4]

Від площі, фактично трикутної форми, можна дістатися до середини мосту Пон-Неф (фр. Pont Neuf), який з'єднує лівий і правий береги Сени, проходячи над островом Сіте. Вулиця Анрі Робера (фр. Rue Henri-Robert), має таку назву, починаючи з 1948 р. Довжиною сорок метрів, вона з'єднує площу Дофіна і міст. Там, де вони зустрічаються, є два інших відомих місця: площа Пон-Неф (фр. Place du Pont-Neuf) і площа дю-Верт-Галан (фр. Place du Vert-Galant).

Історія

Дві будівлі споруджені 1612 р., звернені до Пон-Неф, біля входу до площі Дофін
Площа Дофіна, дивлячись на захід до Пон-Неф
Площа Дофіна, Північний край

Площу Дофіна було закладено у 1607-10рр., коли Королівська площа ще будувалася. Вона була одним з перших містобудівних проєктів Генріха IV і знаходилася на місці, створеному з частини західного саду анклаву, відомого як палац Сіте (фр. Palais de la Cité) (тому що Капетинги жили там давно, ще до збудування Лувра). Там був павільйон, Maison des Etuves, розташований у західній стіні саду, що виходила на два річкові острівці, чи навіть мулисті обмілини. Один острів був приєднаний і заповнений землею, утворивши середню ділянку, Пон-Нефу, terre-plein (завершена в 1606 році), що розширила Іль-де-ла-Сіте на захід і, на низовій стороні мосту, платформу, підтримує кінну статую Генріха IV (встановлена в 1614 році). Другий острів було видалено. Площа Дофіна мала зайняти західну частину саду і вільні землі, що були створені між ним і мостом.

Близько 3 гектарів землі було передано Ашілю де Арле, сеньору де Бомону, 10 березня 1607 року з дорученням виконати проєкт за загальним планом, в якому будинки будуть дотримуватися певного повторюваного фасаду. Розробка складалася з двох складових: трикутної площі і ряду будинків на відстані від основи трикутника на східній стороні вулиці де Арле, де вулиця повертала та простягалася далі на схід уздовж причалів. На площу було два входи: один у середині східного ряду, другий — у західній точці, що виходить на Пон-Неф. Західний («низовий») шлюз був утворений парними павільйонами, що стоять навпроти мосту, і статуєю Генріха IV з іншого боку.[5]

Останній з будинків (на південно-східному куті площі) був закінчений у 1616 році.[6] Спочатку всі вони були побудовані з більш-менш вказаними фасадами, які були подібні до тих, що були на Королівській площі, хоча будинки були більш скромними. В кожному повторюваному блоці на першому поверсі знаходилися дві аркадні вітрини, прикрашені каменем, між якими вузькі двері відкривалися у прохід до внутрішнього двору з крутими сходами, що ведуть до двох житлових поверхів вище.[7] На вершині був мансардний поверх з крутим шиферним дахом і мансардою, подібно до Королівської площі, за винятком того, що кожен блок на площі Дофіна був покритий єдиним дахом, а мансардні вікна «не давали натяку на окремі будинки».[8] Насправді, за фасадами, самі будинки, побудовані окремими покупцями, змінювалися за планом і площею.[9]

З моменту будівництва майже всі будинки, що оточують площу, були підняті у висоту з урахуванням нових фасадів, перебудованих або замінених імітаціями оригіналів. Лише двоє зберігають свій первісний вигляд (ті, що стоять входами до Пон-Нефу).[10] У 1792 році під час Революції площу Дофіна було перейменовано в місце Thionville, як вона і називалася до 1814 року.[11] Колишня східна частина, сильно пошкоджена вогнем під час боїв Паризької Комуни 1871 року, була посунута, щоб відкрити панораму на Палац правосуддя.

Станції метро

Площа Дофіна:

Розташована біля станцій Метрополітену: Pont Neuf та Cité.

Вона обслуговується лініями 4 та 7.

Примітки

  1. ↑ base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
  2. ↑ а б archINFORM — 1994.
  3. ↑ http://www.v2asp.paris.fr/commun/v2asp/v2/nomenclature_voies/Voieactu/2591.nom.htm
  4. ↑ According to Ballon 1991, pp. 125, 155, Henry IV approved the name and the design of the square in May 1607, and the last house was completed in 1616
  5. ↑ Ballon 1991, pp. 114—117, 122, 124.
  6. ↑ Ballon 1991, pp. 125—127
  7. ↑ Ballon 1991, p. 155
  8. ↑ Blunt 1999, p. 104, states that these features were made of stucco, while Ayers 2004, p. 27, and Ballon 1991, p. 144, say they were stone.
  9. ↑ Ballon 1991, p. 152.
  10. ↑ Ballon 1991, p. 154—157.
  11. ↑ Boursin & Challamel 1893, p. 822.https://books.google.com.ua/books?id=YNYWAAAAQAAJ&pg=PA822&redir_esc=y

Джерела

  • Ayers, Andrew (2004). The Architecture of Paris. Stuttgart; London: Edition Axel Menges. ISBN 978-3-930698-96-7.
  • Ballon, Hilary (1991). The Paris of Henri IV: Architecture and Urbanism. Cambridge, Massachusetts: The MIT Press. ISBN 978-0-262-02309-2.
  • Blunt, Anthony (1999). Art and Architecture in France, 1500—1700, fifth edition revised by Richard Beresford. New Haven: Yale University Press. ISBN 978-0-300-07735-3. ISBN 978-0-300-07748-3 (paperback).
  • Boursin, Elphège; Challamel, Augustin (1893). Dictionnaire de la Révolution française. Paris: Librairie Furne. View [Архівовано 20 серпня 2020 у Wayback Machine.] at Google Books.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).