YaChudo

Пет Кедіген

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Пет Кедіген
англ. Pat Cadigan
Народилася10 вересня 1953[1][2][3] (73 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Скенектаді, Нью-Йорк, США[4][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоВелика Британія (з 2014)
Діяльністьписьменниця-романістка, письменниця, письменниця наукової фантастики Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materМассачусетський університет в Емгерсті і Університет Канзасу Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творіванглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Напрямоккіберпанк
Жанрнаукова фантастика Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opus«Синтезатори» (1991)
«Дурні» (1992)
Нагороди
Сайт: patcadigan.wordpress.com Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Пет Кедіген у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Пет Кедіген (англ. Pat Cadigan) — американська письменниця, насамперед відома як авторка книг у жанрі кіберпанк. Вершиною її творчості стали романи «Синтезатори» (1991) та «Дурні» (1992). Загальна тематика її творів — дослідження взаємодії між людством та штучним інтелектом.

Біографія

Народилася 10 вересня 1953 року в Скенектаді (Нью-Йорк), дитинство провела у Фічбурзі, Массачусетс. Вивчала театральне мистецтво в Массачусетському університеті в Емгерсті (1970—1973), а 1975 року отримала ступінь бакалавра в Канзаському університеті, де студіювала наукову фантастику під керівництвом професора Джеймса Е. Ґанна, письменника-фантаста.[7]

1975 року Пет Кедіген увійшла до комітету МідАмериСону, 34-го світового з'їзду наукової фантастики, який проходив у Канзасі. Її завдання полягало в тому, аби допомагати почесному гостю Роберту Гайнлайну. 1982 року вона стала однією з тих, кому Гайнлайн присвятив свій роман «Фрайді».[8]

Також працювала у фірмі письменника Тома Рімі, яка займалася версткою та графічним дизайном. Після смерті Рімі в 1977, Кедіген почала працювати у «Hallmark Cards», американській компанії, яка виготовляла вітальні листівки. Наприкінці 1970-х початку 1980-х разом із своїм другим чоловіком працювала редакторкою у журналах «Chacal» та «Shayol».[9]

Особисте життя

В університеті зустріла Руфуса Кедігена, з яким одружилася. У 1977-85 роках була у шлюбі з Арні Феннером, народила сина Роба. 1996 року переїхала до Великої Британії та одружилася з Крісом Фаулером.[10]

2013 року у письменниці діагностували рак.[11]

Кар'єра

Почала писати наприкінці 1970-х, однак справжній же успіх прийшов до письменниці аж 1987 року, коли авторка видала свій дебютний роман «Гравці розуму» (англ. Mindplayers). Події книги відбуваються у близькому майбутньому, де психічні розлади перебувають поза законом, але, аби хоч якось урізноманітнити своє одноманітне життя, люди купують неврози у дилерів, які виконують свого роду функцію «наркоторговців». Головну героїню, Еллі Маас, яка перебувала під дією психозу, доправляють до лікарні, де, після лікування, Поліція Мізків пропонує їй вибір: в'язниця, або співпраця. Так Еллі стає «гравцем розуму», психотерапевтом, який занурюється у психози людей та сприяє їхньому одужанню.[12]

1991 року світ побачив другий роман письменниці — «Синтезатори» (англ. Synners), який розповідає про те, як у близькому майбутньому люди можуть повністю зануритися у віртуальну реальність, але вірус (штучний інтелект) неочікувано спричиняє численні смерті серед користувачів.[13] Наступний роман 1992 року під назвою «Дурні» (англ. Fools) знову ж таки зображує віртуальну реальність, де піднімається питання особистості — відома акторка дізнається, що вона насправді не та, за кого себе видає.[14]

Роман 1996 року «Паразит» (англ. Parasite) — класична розповідь про напад прибульців. Головна героїня вбиває власну матір, якою керують іншопланетні паразити. 1998 року світ побачив роман «Чай з порожньої чашки» (англ. Tea from an Empty Cup), який започаткував книжкову серію про детектива Доре Константин. Поліцейська-детектив розслідує «вбивство в зачиненій кімнаті»,[15] яке сталося у віртуальній реальності, але в ході розслідування викриває секретну організацію, яка на місці колись затонулої Японії створює новий острів. Друга книга-сиквел «Цифровий Дервіш» (англ. Dervish Is Digital; 2001) розповідає про те, як чоловік використовує штучний інтелект, аби переслідувати свою колишню дружину та унеможливлювати її безпечне використання віртуальної реальності.[16]

Повість «Дівчина-річ, яка пішла на суші» (англ. The Girl-Thing Who Went Out for Sushi; 2012) розповідає про групу робітників, які допомагають проводити наукове дослідження на орбіті Юпітера. Задля кращого функціонування в мікрогравітації, працівникам доводиться «піти на суші» — набути форм морського життя (оповідачка, зокрема, перевтілюється на восьминога).[17]

Коротка проза письменниці представлена у таких збірках: «Візерунки» (англ. Patterns; 1989), «Додому морем» (англ. Home By the Sea; 1992) та «Брудна робота» (англ. Dirty Work; 1993).[16] Також повість під назвою «Доповідь про морських коників на Марсі» (англ. Report Concerning the Presence of Seahorses on Mars; 2014) ввійшла до збірки «Досягти вічності» (англ. Reach for Infinity).[18]

Визнання

Пет Кедіген ставала лауреаткою таких літературних нагород:

  • 1979 — премія «Балрог» за оповідання «Смерть від викриття» (англ. Death from Exposure);
  • 1987 — премія «Хроніка НФ» за оповідання «Генотип гарного хлопця» (англ. Pretty Boy Crossover);
  • 1988 — премія «Локус» за оповідання «Янгол» (англ. Angel);
  • 1990 — премія «Локус» за збірку оповідань «Візерунки» (англ. Patterns);
  • 1991 — премія «ГОМер» за повість «Депеші з Революції» (англ. Dispatches from the Revolution);
  • 1992 — премія Артура Кларка за роман «Синтезатори» (англ. Synners);
  • 1995 — премія Артура Кларка за роман «Дурні» (англ. Fools);
  • 2005 — Меморіальна премія Ричарда Еванса (англ. Richard Evans Memorial Prize);
  • 2013 — премія «Г'юго» за повість «Дівчина-річ, яка пішла на суші» (англ. The Girl-Thing Who Went Out for Sushi);
  • 2013 — премія «Локус» за повість «Дівчина-річ, яка пішла на суші» (англ. The Girl-Thing Who Went Out for Sushi);
  • 2015 — премія «Сеюн» за найкращу перекладену повість «Дівчина-річ, яка пішла на суші» (англ. The Girl-Thing Who Went Out for Sushi).

Примітки

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  3. ↑ NooSFere — 1999.
  4. ↑ Google Books — 2005.
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ Pat Cadigan (cyberartsweb). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 22 вересня 2017.
  8. ↑ Heinlein's Dedications by Jane Davitt & Tim Morgan. Архів оригіналу за 14 листопада 2019. Процитовано 23 вересня 2017.
  9. ↑ Pat Cadigan (fancyclopedia). Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 23 вересня 2017.
  10. ↑ Pat Cadigan: The Future We Promised You. Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  11. ↑ Why I've Decided to Talk About My Cancer, archived from the original at Why I've Decided To Talk About My Cancer, by Pat Cadigan, at LiveJournal; published June 27, 2013; retrieved September 10, 2017
  12. ↑ George Mann, 2012, p. 94.
  13. ↑ sf-encyclopedia. Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  14. ↑ George Mann, 2012, p. 95.
  15. ↑ PAT CADIGAN: A RETROSPECTIVE. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  16. ↑ а б Don D'ammassa, 2015, p. 68.
  17. ↑ The Girl-Thing Who Went Out For Sushi by Pat Cadigan (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  18. ↑ Pat Cadigan. Report Concerning the Presence of Seahorses on Mars. (Reach for Infinity). Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.

Джерела

  • Don D'ammassa. Encyclopedia of science fiction. — Infobase Learning, 2015. — 538 p. — ISBN 978-0816059249.
  • George Mann. The Mammoth Encyclopedia of Science Fiction. — Hachette UK, 2012. — 608 p. — ISBN 978-1841191775.

Посилання


  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).