Перч Прошян

Перч Прошян
вірм. Պերճ Պռոշյան
Ім'я при народженні	вірм. Հովհաննես Ստեփանի Տեր–Առաքելյան[1]
Народився	3 червня 1837[2] або 15 червня 1837[3]  Аштарак, Q55703049?, Sardar-Abbat Okrugd, Erivan Provinced, Вірменська область, Російська імперія[1]
Помер	23 листопада 1907[1] (70 років) або 6 грудня 1907[3] (70 років)  Баку, Російська імперія[1]
Поховання	Пантеон Ходживанка
Національність	вірмени[1]
Діяльність	письменник, поет
Alma mater	ТДС (1852), Нерсісянська школа (1856)[1] і Перша тифліська чоловіча гімназіяd[1]
Заклад	Нерсісянська школа[1], Вірменська апостольська церква, Мшакd і Пордзd
Знання мов	вірменська[2]
Magnum opus	Сос і Вартітерd
Рід	Прош’яниd
Діти	Прошьян Прош Перчевич, Прош’ян Перчануйш Перчівнаd, Прош’ян Ашхен Перчівнаd, Прош’ян Шушанік Перчівнаd і Прош’ян Ечі Перчовичd
Перч Прошян у Вікісховищі
Роботи у Вікіджерелах

Перч Прошян (вірм. Պերճ Պռոշյան; 1837—1907) — вірменський письменник-романіст, журналіст поет і педагог.

Перч Прошян народився 3 червня 1837 року в місті Аштарак; освіту здобув в Тифліській нерсесьянскій духовній семінарії (згідно з Веселовським Ю. О).

На початку 1860-х років П. Прошян став членом редакції журналу «Крунк»; в 1860 році з'явився його перший роман «Сос і Вартітер», написаний під впливом твору «Ран Вірменії» Х. Абовяна на аштаракскому діалекті (згідно Літературна енциклопедія, (1929—1939), і викликав до себе загальну увагу.

У 1872 році став працювати в щойно заснованій газеті «Мшак» («Працівник»), але незабаром звільнився через принципові розбіжності з редактором Григором Арцруні.

У 1877 році вступив до складу редакції одного з кращих вірменських журналів того часу «Порц» (виходив з 1876 по 1881 рр.).

Одночасно з цим Перч Прошян займався і педагогічною діяльністю (спершу в Шуші, потім в Тифлісі, пізніше став викладати вірменську мову в нерсесьянській семінарії).

Захопившись ідеєю заснування постійного вірменського театру, Прошян в 1863 році, разом з артистом М. О. Амрікяном, став на чолі драматичного гуртка, який залишив помітний слід в історії вірменської сцени.

Не раз Прошяну доводилося терпіти нужду, мало не голодувати, особливо в кінці 1860-х рр., Коли підступи недругів позбавили його місця, і він змушений був займатися фотографією, щоб заробити на прожиття.

Перч Прошян написав романи: «Через хліб», «Яблуко розбрату», «Шаген», «Цецер» (1889), багато оповідань і повістей, публіцистичних статей, перекладів і т. ін. Головна сфера спостережень Прошяна — селянська середовище; він знає, як ніхто, життя вірменської села і описує його з гуманним почуттям і видимої симпатією до народу. Його можна назвати романістом-етнографом; в романах «Сос і Вартітер» і «Через хліб» описані майже всі сільські свята, польові роботи, збір податей, сільський сход, народні ігри.

В кінці XIX на сторінках « Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона» російський критик Ю. А. Веселовський дав наступну оцінку творчості письменника:

«П. не закриває очі на темні сторони селянського життя, виводить куркулів, шинкарів, експлуататорів, шахраюватих старост і заправил громади, але, поряд з цим, в ранніх творах Прошяна помітна іноді деяка схильність до ідеалізації і сентиментальності. Твори Прошяна написані дуже картинною і виразною, іноді істинно-поетичною нововірменською мовою.»

Перч Прошян помер 23 листопада 1907 року в місті Баку.

Його син Прош (1883—1918) став лівим есером, в 1918 році обіймав посаду наркома пошти і телеграфу РРФСР.

• Берберьян М. «Армянские беллетристы». том 1 (М., 1893).
• Карамьян «Перч Прошьяц и его романы» («Мурч» (1889) (вірм.).