Перська кішка

Перська кішка
Доросла кішка
Походження	Іран (Персія)
Інші назви	Перська довгошерста
Індексація породи	PER
Вага самців	до 10 кг
Вага самок	до 8 кг
Стандарти породи
FIFe	стандарт
CFA	стандарт
TICA	стандарт
AACE	стандарт
ACFA/CAA	стандарт
ACF	стандарт
CCA	стандарт
Кіт свійський (Felis catus)

Перська (англ. Persian, PER) — порода кішок зі спокійним, м'яким, рівним характером, спокійнішим, ніж у короткошерстих порід, їхні рухи розмірені й сповнені гідності. Їхнє хутро потребує особливого догляду.

Вважається, що предки перських кішок походять із території сучасного Ірану, який у минулому називався Персією. У XVII столітті довгошерстих кішок привезли до Європи мандрівники та купці. Особливо популярними вони стали у Франції та Великій Британії, де селекціонери почали цілеспрямовано розводити цих тварин. У результаті тривалої селекції сформувався сучасний тип перської кішки з характерною плоскою мордочкою, коротким носом і дуже густою довгою шерстю. У XIX столітті породу офіційно визнали фелінологічні організації, після чого вона швидко поширилася по всьому світу.

За характером перси доволі ледачі й мишей ловлять не дуже охоче, але із великою спритністю можуть зловити муху. У силу свого характеру перська кішка не завжди може захиститися від собак. Тому кішок цієї породи краще не випускати на вулицю. Інколи вони бояться виходити туди.

Перські кішки загалом надають перевагу спокійному та передбачуваному домашньому середовищу. Вони добре почуваються у квартирі, де можуть проводити багато часу поруч із господарем, лежачи на дивані або в затишному місці. Такі кішки не люблять надмірного шуму й метушні, тому краще почуваються в тихих домівках. Завдяки спокійному темпераменту перси легко прив’язуються до людей і можуть довго сидіти поруч, спостерігаючи за всім, що відбувається навколо.

Водночас перська кішка не є повністю пасивною. У знайомій обстановці вона може проявляти цікавість до іграшок, рухомих предметів або комах, які випадково потрапили до кімнати. Такі короткі ігрові моменти дозволяють їй залишатися активною, але без зайвого фізичного навантаження. Саме тому перси часто вважаються ідеальними домашніми улюбленцями для людей, які цінують спокій і розмірений ритм життя.

У перських кішок є схильність до закупорки слізних каналів. Через особливу форму мордочки та короткий ніс у них часто спостерігається підвищена сльозотеча. Саме тому власникам доводиться регулярно протирати очі кішки, щоб уникнути подразнення шкіри під очима. Крім того, у деяких персів можуть виникати проблеми з диханням, особливо у спекотну погоду або під час сильного фізичного навантаження. Важливу роль відіграє і догляд за шерстю, адже густе довге хутро потребує регулярного розчісування, щоб запобігти утворенню ковтунів.

Перські кішки є малоплідними. Звичайно вони народжують 2—3 кошенят. Вагітність у цієї породи зазвичай проходить спокійно, однак через особливості будови тіла іноді можуть виникати ускладнення під час пологів. Кошенята народжуються досить слабкими та потребують уважного догляду у перші тижні життя. Вони повільніше дорослішають порівняно з деякими іншими породами, але поступово набирають силу й формують характерні риси перської кішки — густу шерсть, круглу мордочку та спокійний темперамент.

Розрізняючись забарвленнями, всі перські кішки мають спільні риси будови. Тіло приосадкувате. Розміри — від великого до середнього. Спина, плечі й груди масивні, мускулясті. Спина рівна. Ноги короткі, міцні, округлі, створюють враження низької посадки тіла. Лапи великі, круглі, з пучками хутра між пальцями. Хвіст короткий, пухнастий, пропорційний довжині тіла, прямий, без викривлень. Хвостові хребці майже однакової ширини біля основи й кінчика. Кінчик хвоста заокруглений.

Голова широка, кругла й масивна. Добре посаджена на короткій товстій шиї. Чоло опукле. Добре виражене місце переходу від носа до чола (називається сіделкою, або стопом). Залежно від розташування мочки носа щодо нижнього віка розрізняють кілька типів голови. Старотипні перси мають класичний тип голови, прихильниками якого залишаються деякі клуби Великої Британії. Сучасний тип перської кішки має короткий відкритий тип, при якому мочка носа знаходиться на межі нижнього віка. У США ж надають перевагу тваринам з екстремальним типом голови. При цьому мочка носа повинна припадати приблизно на середину зіниці. Таких кішок американці називають пік-фейсами (peke-face) за подібність із мордочкою пекінеса. У кішок пік-фейсів ніс дуже короткий, утоплений між великими, майже круглими очима. Англійці вважають, що тварини з таким типом голови, особливо із крайніми проявами екстремального типу, зазнають труднощів при диханні, прийманні їжі.

Вуха маленькі, широко розставлені, розташовані досить низько на черепі, направлені вперед, з пасмами волосся. Кінчики вух округлі. Щелепа широка, сильна, з міцним підборіддям.

Очі великі, круглі, широко розставлені, блискучі, виразні, яскраві. Надають кішці привітного виразу. Колір очей повинен відповідати кожній конкретній колірній варіації.

Хутро довге, густе (до 15 см). Має ніжну, тонку текстуру. Не прилягає до тіла (в ідеалі кожен волосок відокремлений від інших). На плечах і грудях утворює пишний комір. Хвіст дуже пухнастий, особливо на кінчику. Найкоротше хутро на вухах, мордочці й передніх лапках. Дозволяється стригти хутро на вухах, щоб вони виглядали ще меншими. Хутро повинне виглядати здоровим, живим і блищати.

Забарвлення хутра однотонних тварин залежить від рівномірно розподіленого пігменту уздовж волоска (або його відсутності). У порід, що мають малюнок, він повинен бути відмежований від основного кольору. Забарвлення перської породи різноманітні. Перси, як й інші породи, у системі FIFE за забарвленням мають літерно-цифрове позначення.

• Заведия Т. Л. Сучасна енциклопедія любителя кішок: 1500 корисних порад фахівців. — Донецьк : БАО, 2004. — ISBN 966-548-910-0.
• Перська кішка — характеристика породи, фото та відео (укр.)