YaChudo

Пентландит

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Пентландит
Пентландит, розмір - 2,9 на 1,7 см
Загальні відомості
Статус IMAчинний (успадкований, G)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
АбревіатураPn[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Хімічна формула(Ni,Fe)₉S₈ Редагувати інформацію у Вікіданих
Клас мінералусульфіди
Nickel-Strunz 8II/A.07[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Nickel-Strunz 102.BB.15[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ідентифікація
Колірясно-бронзово-жовтий, бронзово-жовтий
Сингоніякубічна сингонія Редагувати інформацію у Вікіданих
Спайністьнедосконала
Зламраковистий
Твердість3,5-4,0
Блискметалічний
Прозорістьнепрозорий
Колір рисисвітлий, бронзово-коричневий
Густина4,8 ± 0,2 г/см³ Редагувати інформацію у Вікіданих
Інші характеристики
Названо на честьДжозеф Барклай Пентланд Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Пентландит у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Пентландит[5] — мінерал класу сульфідів, сульфід заліза і нікелю координаційної будови.

Синоніми: залізонікелевий колчедан, нікопірит, фольгерит, лілехамерит.

Етимологія та історія

Пентландит був названий на честь його першовідкривача, Джозефа Барклая Пентланда (1797–1873), ірландського вченого-натураліста та географа. Альтернативна назва залізо-нікелевий пірит походить від високого вмісту заліза та нікелю в мінералі.

Пентландит вперше був виявлений у 1856 році в шахті Крейнюр поблизу Інверарея в шотландському регіоні Стратклайд та поблизу Еспедалена в Сьор-Фроні, Норвегія, і описаний французьким геологом та мінералогом Армандом Дюфренуа (1792-1857).

Загальний опис

Хімічна формула: (Fe, Ni)9S8. Містить (%): Fe — 32,55; Ni — 34,22; S — 33,23; ізоморфні домішки Со (1,4-1,6 %).

Сингонія кубічна.

Пентландит звичайно утворює суцільні скупчення та тонкозернисті агрегати. У вигляді добрих кристалів не зустрічається.

Колір яснобронзовожовтий, бронзовожовтий. Колір риси світлий, бронзовокоричневий. Густина 4,6-5,0. Блиск металічний. Непрозорий. Спайність недосконала. Є окремість по (111). Злам раковистий. Крихкий. Твердість 3,5-4,0. Питома вага 4,5 — 5,0. Добрий провідник електрики. Магнітних властивостей не має. Під мікроскопом у полірованих шліфах ізотропний.

Пентландит одержується також штучно сплавлюванням Fe, Ni, S у графітовому тиглі з повторним додаванням S.

Типовий матеріал: Музей природничої історії, Лондон, Англія, 26622–26223.

Утворення та місцезнаходження

Пентландит зазвичай утворюється в рідких магматичних відкладеннях в ультраосновних породах. Його найважливішим партнером у парагенезисі є піротин, з яким він часто тісно переплітається. Це спричинено розпадом твердої фази розчину пентландиту та піротину при охолодженні нижче 610 °C, внаслідок чого характерні, полум'яноподібні сегрегаційні тіла пентландиту утворюються всередині піротину або розташовані на межах зерен піротину. Цей агрегат зрощення також відомий як нікелевий пірит.[6] Інші супутні мінерали включають халькопірит, кубаніт, макінавіт, магнетит та троїліт.

Пентландит творює лікваційні родовища. Звичайно в цих родовищах у невеликій кількості є магнетит і мінерали платинової групи.

Як поширене мінеральне утворення, пентландит станом на 2021 рік зафіксований і задокументований в понад 1600 локаціях[7]

У Німеччині пентландит був знайдений, серед іншого, у колишній шахті Фрідріха-Августа-Грубе та нинішньому природному заповіднику в Баден-Вюртемберзі, на горі Гроссер Тайхельберг поблизу Пехбрунна та в кар'єрі Гесс у природному заповіднику Воялейте в Баварії, у метеориті Треббін, що впав у 1988 році поблизу однойменного міста в Бранденбурзі, у шахті Людвігсгоффнунг поблизу Беллнхаузена та шахті Верзенунг поблизу Рахельсхаузена в Гессені, а також у кількох місцях у Нижній Саксонії, Північному Рейні-Вестфалії, Рейнланд-Пфальці та Саксонії.

В Австрії мінерал був знайдений у багатьох місцях у Високій Тауерні, включаючи район відкриття Торлайтен у Каринтійській групі Голдберг, шахту Гайсванд у Гайдбахграбені, родовище шеліту у Фельберталі та родовище смарагдів у Лекбахграбені в Хабахталі в Зальцбургській землі. У Каринтії його також було знайдено в кількох місцях району Фрізах-Гюттенберг, поблизу Вольфсбаха в нижньоавстрійській громаді Дрозендорф-Ціссерсдорф, поблизу Санкт-Йоганна-ім-Понгау в Зальцбурзі та в інших місцях у Штирії та Тіролі.

Інші місця поширення включають Афганістан, Єгипет, Албанію, Аргентину, Австралію, Ефіопію, Болівію, Ботсвану, Бразилію, Болгарію, Буркіна-Фасо, Китай, Німеччину, Фінляндію, Францію, Гану, Грецію, Ґренландію, Індію, Індонезію, Італію, Ямайку, Японію, Ємен, Канаду, Казахстан, Демократичну Республіку Конго, Північну та Південну Корею, Кубу, Мадагаскар, Марокко, Мексику, Намібію, Нову Каледонію, Нову Зеландію, Норвегію, Оман, Пакистан, Філіппіни, Польщу, Португалію, Румунію, Росію, Швецію, Швейцарію, Сьєрра-Леоне, Зімбабве, Словаччину, Іспанію, Південну Африку, Тринідад і Тобаго, Чехію, Туреччину, Уганду, Україну, Угорщину, Сполучене Королівство (Велика Британія), Сполучені Штати (США) та В'єтнам.[8]

Пентландит також був виявлений у зразках гірських порід із Серединно-Атлантичного хребта, Моря Кризіум на Місяці та в кометному пилу з Wild 2.

Найважливіше родовище розташоване у Великому Садбері (Канада).[6] Інші родовища пентландиту можна знайти в Квебеку (Канада), Каліфорнії, Норвегії, Південній Африці та ін.

На території України пентландит є в складі нікелевих руд на Побужжі (6 родовищ) та в Середньому Придніпров'ї (4 родовища).

Практичне значення

Пентландит — головна руда на нікель. Мінімальний вміст Ni в рудах становить 0,3 %.

Різновиди

Розрізняють:

  • пентландит кобальтистий (різновид з родовища Північної Фінляндії, який містить 49 % Со),
  • кобальтопентландит (містить Со до 54 %).

Див. також

Примітки

  1. ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ Штрунц Г., Теннісон К. Mineralogische Tabellen : Eine Klassifizierung der Mineralien auf kristallchemischer Grundlage, mit einer Einfuhrung in die Kristallchemie — 8 — Лейпциг: Akademische Verlagsgesellschaft, 1982.
  4. ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  5. ↑ Г. Кульчицька, Д. Черниш, Л. Сєтая. Українська номенклатура мінералів / відп. ред. О. Пономаренко. — К. : Академперіодика, 2022. — С. 282. — ISBN 978-966-360-463-3.
  6. ↑ а б Martin Okrusch, Siegfried Matthes: Mineralogie. Eine Einführung in die spezielle Mineralogie, Petrologie und Lagerstättenkunde. 7., vollständige überarbeitete und aktualisierte Auflage. Springer, Berlin [u. a.] 2005, ISBN 3-540-23812-3, S. 242.
  7. ↑ Localities for Pentlandite. In: mindat.org. Hudson Institute of Mineralogy, abgerufen am 30. Oktober 2021
  8. ↑ Fundortliste für Pentlandit beim Mineralienatlas (deutsch) und bei Mindat (englisch)

Література

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Пентландит // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
  • Пентландит // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
  • Palache, C., H. Berman, and C. Frondel (1944) Dana’s system of mineralogy, (7th edition), v. I, 242–243.
  • Pentlandite \\ Handbook of Mineralogy https://www.handbookofmineralogy.org/pdfs/pentlandite.pdf
  • Petr Korbel, Milan Novák: Mineralien Enzyklopädie. Nebel-Verlag GmbH, Eggolsheim, ISBN 3-89555-076-0, S. 26.
  • Paul Ramdohr, Hugo Strunz: Klockmanns Lehrbuch der Mineralogie. 16. Auflage. Ferdinand-Enke-Verlag, ISBN 3-432-82986-8, S. 424-426.
  • Martin Okrusch, Siegfried Matthes: Mineralogie: Eine Einführung in die spezielle Mineralogie, Petrologie und Lagerstättenkunde. 7. Auflage. Springer-Verlag, Berlin, Heidelberg, New York, ISBN 3-540-23812-3, S. 32, 33, 36-37 242 ff..

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).