Пахомій Борис

о. Пахомій Борис, ЧСВВ Петро
Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя Василіянського Чину святого Йосафата (1961—1972)
Загальна інформація
Народження	14 лютого 1903 с. Колоденці
Смерть	28 листопада 1973 (70 років) м. Львів
Служіння в церкві
Конфесія	УГКЦ
Рукоположення	1 грудня 1929
Постриг	29 вересня 1925 (довічні обіти в ЧСВВ)

Пахомій Борис (хресне ім'я Петро; 14 лютого 1903, Колоденці — 28 листопада 1973, Львів) — український церковний діяч, священник УГКЦ, василіянин, головний редактор греко-католицького часопису «Місіонар» (1935—1939); в'язень ГУЛАГу; підпільний протоігумен провінції Найсвятішого Спасителя (1961—1972).

Народився 14 лютого 1903 року в селі Колоденці (нині Кам'янка-Бузького району, Львівської області) в сім'ї Івана Бориса і Марії з роду Литвин. Мав брата Антона і сестер Катерину та Анастасію. Навчався в гімназіях у Кам'янці-Струмиловій (1912—1914) і Жовкві (1916—1920). 9 жовтня 1920 року вступив на новіціят до Василіянського Чину в Крехівський монастир. На облечинах отримав монаше ім'я Пахомій, а 28 травня 1922 року склав перші обіти. Навчався в студійних монастирях Чину: в Крехові і Лаврові (гуманістика, 1922—1924), Кристинополі (філософія, 1924—1926). 29 вересня 1925 року брат Пахомій склав професію. Після однорічної перерви у зв'язку з хворобою (перебував у Підгорецькому монастирі), відбув перший рік богослов'я в Крехові (1927—1928), а два наступні в Кристинопільському монастирі (1928—1930). 1 грудня 1929 року владика Йосафат Коциловський висвятив Пахомія Бориса на священика^[1].

У 1930—1931 навчальному році був професором грецької і німецької мов та польської літератури для василіянських студентів у Лаврові. Від 17 серпня 1931 року — ігумен Краснопущанського монастиря (до 22 вересня 1934), після чого переведений до Жовківського монастиря. У 1936—1939 роках був головним редактором василіянського часопису «Місіонар»^[1]. З приходом радянських військ залишався в Жовкві і надавав духовну обслугу в монастирській парафії та прилучених церквах. Переїхав спочатку до Вороблика Королівського, а потім до Холма, де започаткував видавництво і друкарню, видавав «Холмські вісті».

Переселений на Львівщину, потрапив до в'язниці і був засуджений на 10 років концтаборів. Звільнений 1954 року з табору в Комі АРСР. Спочатку проживав у рідному селі звідки займався відродженням Чину. Після повернення з Сибіру протоігумена о. Віталія Градюка, о. Пахомій опікувався ним на старості літ, виконував обов'язки секретаря, а від 1961 року перебрав його протоігуменський уряд. Намагався в роки переслідування УГКЦ налагодити зв'язок між розсіяними повсюди василіянами. Тоді проживав здебільшого у Львові, деякий час в домі художниці Олени Кульчицької^[1].

Помер у Львові 28 листопада 1973 року. Похований у Колоденцях.

• о. Пахомій Петро Борис // Василіянський Вісник, число 12 за 1974—1975 роки. — Рим 1975. — С. 41.

• Витяг з «Пом'яника» Чину Св. Василія Великого — листопад (дата доступу 21 грудня 2017)

Це незавершена стаття про релігійного діяча чи діячку УГКЦ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.