Панчатантра

П'ять розділів збірки були написані санскритом десь між 100 р. до н.е. та 500 р. н.е. Початковий санскритський текст давно втрачений. Однак, ймовірно, казки ще набагато раніше передавалися з уст в уста й розповідалися казкарями та оповідачами.^[1][2]

Традиційно, написання «Панчатантри» приписують або філологу Бідпаі, або ж брахману на ймення Вішнушарман. Слово «бідпаі» ймовірно походить з санскриту і означає «розумний чоловік» або «вчений», в той час як Вішнушарман, який згадується у «Панчатантрі», можливо, цілком вигаданий.^[1]

Фольклорний характер сюжетів, простота і цікавість форми забезпечили «Панчатантрі» значне поширення. Перший відомий науці переклад був виконаний близько 570 року в Ірані за указом (Держава Сасанідів|сасанідського) царя Хосрова I, але до наших днів не зберігся.

Збірка була укладена як повчальні твори, щоб навчити людей розумній поведінці та настановити їх у мудрості.^[2]«Панчатантра» дотепер використовується батьками в Індії як орієнтир, за яким вони намагаються прищепити належні культурні цінності у своїх дітях.^[3]

«Панчатантра» — це настанова трьом дурним принцам у тому, як бути королем. П'ять розділів містять поради щодо того, як правити, обирати друзів та міністрів та, як слід поводитись королю.^[4]

Кожен з тантр (розділів) має окрему тему:

• Втрата дружби — розповідається про те, як підступи заздрісних ворогів руйнують дружбу;
• Придбання друзів — розповідається про те, як спільні інтереси зміцнюють дружбу;
• Про війну ворон і сов — розповідається про те, як воюють;
• Втрата набутого — розповідається про втрату статків;
• Несподівані діяння — розповідається про вчинки, що з них нема нічого доброго.^[2]

Панчатантра перекладалася різними мовами світу, починаючи з перської та арабської, багато казок отримали незалежне існування в фольклорі інших країн.

В Україні перші відомості про «Панчатантру» подав Василь Маслович у виданні «Про байку та байкарів різних народів» (Харків, 1816).

Сюжетами «Панчатантри» користувалися Леонід Глібов, Іван Франко, Валерій Шевчук та ін. У перекладі, здійсненому І. Серебряковим та Тамарою Іваненко, «Панчатантра» з'явилася у 1989 р. («Панчатантра», «Шукасаптаті»)^[5].

• Панчатантра. Шукасаптаті. К.: Дніпро, 1988. 384 с. С.: 11-269.
• Панчатантра. Мудрість царів Сходу. (вільний переклад) Олександр Образцов та Ганна Вайт. - Київ. 2020 р. 411 с.

• Storytelling: An Encyclopedia of Mythology and Folklore by Josepha Sherman
• Фильштинский И.М. История арабской литературы V - начало X века.
• Панчатантра // Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007

Панчатантра. Оповідка десята. Про війну ворон і сов // Зарубіжна література: Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу: Хрестоматія / Упор. Л. В. Грицик. — Київ : ВПЦ «Київський університет», 2006. — С. 228.

• Панчатантра // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1288. — 1000 екз.
• Панчатантра // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 178-179.
• Панчатантра // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 394. — 634 с.
• Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості — переклад українською.