YaChudo

Пальчак Марія

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

Марія Пальчак
Загальна інформація
Народження22 липня 1922
с. Шумляни
Смерть3 січня 1998 (75 років)
Шумляни, Бережанський район, Тернопільська область
Псевдо"Стефа"
Військова служба
Приналежність Українська держава (1941)
Вид ЗС ОУНР
Війни / битвиДруга Світова війна

Марія Пальчак (псевдо: «Стефа»; нар. 22 липня 1922, с. Шумляни, нині Саранчуківська сільська громада, Тернопільський район, Тернопільська область — 3 січня 1998, там же) — учасниця протирадянського підпілля, учасниця останнього бою підпілля ОУН.

Життєпис

Народилася 22 липня 1922 року у селі Шумляни нині Тернопільський район Тернопільська область.

З 1949 року в протирадянському підпіллі.

З 1952 року переховувалася разом із своїм чоловіком Петром Пасічним, псевдо «Петро», «Чорний», а з 1955 року до них приєднався Цетнарський Олег з с. Боків Підгаєцького району[1].

12 жовтня 1959 року Петро Пасічний застрелив лейтенанта КДБ В. Стороженка, який йшов на зустріч із інформатором з с. Тростянець в Тростянецький ліс. (Він став останньою бойовою жертвою з боку радянської влади у її війні з націоналістичним підпіллям).

На той час група здійснила 11 озброєних пограбувань магазинів і колгоспних складів у навколишніх селах для забезпечення своєї життєдіяльності, а також займалася залякуванням сільських активістів.

16 листопада 1960 року засуджена до 15 років позбавлення волі — 5 років тюрмиі 10 років виправно-трудової колонії. з конфіскацією особистого майна.

14 квітня 1975 року звільнена з Мордовських концтаборів.

Останній бій

14 квітня 1960 року оперативний групі Тернопільського УКДБ вдалося знайти район розташування повстанської боївки — у Божиківському лісі на межі Підгаєцького й Бережанського районів, що за кілька кілометрів від хутора Лози. Туди прибули 45 автомашин та понад півтисячі солдатів. Коли повстанці, вийшовши з криївки, ішли у напрямку хутора Лози, вони потрапили у засідку КГБ. Щоб не потрапити живими в руки ворогів, Петро Пасічний та Олег Цетнарський застрелилися, а Марію Пальчак поранили в руки та взяли в полон[2]. Вважається, що це був останній бій підпілля ОУН.

Вшанування пам'яті

  • 2007 року на місці історичного бою було встановлено й освячено дубовий хрест.
  • 2015 рік на честь 55-річчя останнього бою УПА у Тернопільській області був оголошений Роком повстанської звитяги[3].
  • 2017 року вийшла друком книга «Віра і воля», співавторів Леоніда Бицюри, Володимира Стаюри та Віктора Уніята[4].

Примітки

  1. ↑ Останні самураї УПА: тернопільський слід. ПЕРШИЙ онлайн (укр.). Процитовано 1 квітня 2025.
  2. ↑ Останні самураї УПА. tyzhden.ua. Процитовано 29 вересня 2021.
  3. ↑ Тернопільська обласна державна адміністрація - Новини. te.gov.ua. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 30 вересня 2021.
  4. ↑ Записки Ханаса: про жінок і боротьбу. Записки Ханаса. понеділок, 23 квітня 2018 р. Процитовано 29 вересня 2021.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).