YaChudo

Пак (супутник)

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

Пак
Дані про відкриття
Дата відкриття30 грудня 1985
Відкривач(і)С. Сіннот / «Вояджер-2»
ПланетаУран
НомерУран XV
Орбітальні характеристики
Велика піввісь86 004,444 ± 0,064 [1] км
Орбітальний період0,76183287 ± 0,000000014 [1] діб
Ексцентриситет орбіти0,00012 ± 0,000061[1]
Нахил орбіти0,31921 ± 0,021° (до екватора Урана)[1]° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина20.5
Середній радіус81 ± 2 [2] км
Площа поверхні~82 400 [3] км²
Об'єм~2 225 000 [3] км³
Маса~2,9× 1018 кг[3] кг
Густина~1,3 г/см³
Прискорення вільного падіння0,028 [3] м/с²
Альбедо0,11 ± 0,1 (при довжині хвилі 0,55 мкм)[4]
Інші позначення
S/1985 U 1
Пак у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пак.

Пак — шостий за розміром супутник Урана. Його було відкрито у грудні 1985 року космічним апаратом «Вояджер-2»[5]. Назву «Пак» надано відповідно до традиції називати супутники Урана на честь персонажів творів Вільяма Шекспіра. Орбіта Па́ка розташована між кільцями Урана та найвнутрішнішим із великих його супутників — Мірандою. Пак має майже сферичну форму, а його діаметр становить близько 162 км.[6]. Поверхня супутника темна й густо вкрита кратерами; спектральні спостереження свідчать про наявність на супутнику водяного льоду[7].

Відкриття та назва

Пак — найбільший із внутрішніх супутників Урана — був відкритий за знімками, отриманими космічним апаратом «Вояджер-2» 30 грудня 1985 року. Спочатку йому присвоїли тимчасове позначення S/1985 U 1[8]. Згодом супутник отримав назву Пак — на честь однойменного персонажа з комедії Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі», маленького духа, який у супроводі фей мандрує світом уночі. У кельтській міфології та англійському фольклорі Пак — це пустотливий дух, якого в християнських переказах іноді уявляли злим демоном. Супутник також має позначення Уран XV[9].

Фізичні характеристики

Пак є найбільшим із внутрішніх супутників Урана та обертається всередині орбіти Міранди. За розмірами він займає проміжне положення між Порцією (другим за величиною внутрішнім супутником) і Мірандою (найменшим із п'яти великих супутників Урана). Орбіта Пака розташована між кільцями Урана та орбітою Міранди. Про цей супутник відомо небагато: окрім його орбітальних параметрів[10], встановлено, що радіус Пака становить близько 81 км[6], а геометричне альбедо у видимому світлі дорівнює приблизно 0,11[11].

Назви кратерів Пака

Серед супутників, відкритих командою з обробки зображень «Вояджера-2», лише Пак був виявлений досить рано, щоб апарат міг бути запрограмований на детальніше фотографування цього об'єкта[5]. Знімки показали, що Пак має форму дещо витягнутого сфероїда — співвідношення його осей становить приблизно 0,93–1[6]. Його поверхня густо вкрита кратерами і має сірий відтінок[12][6]. На ній офіційно названо три кратери, найбільший із яких має діаметр близько 45 км[5]. Спостереження, проведені за допомогою космічного телескопа «Габбл» та великих наземних телескопів, виявили у спектрі Пака ознаки поглинання, характерні для водяного льоду[11][7].

Про внутрішню будову Пака відомо небагато. Імовірно, він складається зі суміші водяного льоду та кам'янистої речовини, а в минулому міг бути руйнований під час зіткнення й знову зібраний у вигляді пухкої «гравійної купи»[13]. Наявність у спектрі Пака поглинання поблизу 3,0 мкм, що відповідає коливанням зв'язку O–H, свідчить про поширеність водяного льоду або гідратованих мінералів на його поверхні[14]. Поверхня вкрита темною речовиною, подібною до тієї, що спостерігається у головних кільцях Урана[7]. Ця темна речовина складається з каменистих частинок або органічних сполук, змінених під дією радіації; не виключено, що матеріал із μ-кільця Урана, поступово спіралеподібно рухаючись усередину, осідає на провідній півкулі Пака[13]. Пак, як і інші внутрішні супутники Урана, темніший, ніж середні внутрішні супутники Нептуна. Це може пояснюватися або вищою інтенсивністю сонячного випромінювання біля орбіти Урана, або іншою хімічною будовою поверхні[14]. Відсутність кратерів із світлими променями свідчить, що Пак не диференційований — тобто лід і порода не розділилися на ядро та мантію[5].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г Jacobson, R. A. (1998). The Orbits of the Inner Uranian Satellites From Hubble Space Telescope and Voyager 2 Observations. The Astronomical Journal. 115: 1195—1199. doi:10.1086/300263. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 23 березня 2012.
  2. ↑ Karkoschka, Erich (2001). Voyager’s Eleventh Discovery of a Satellite of Uranus and Photometry and the First Size Measurements of Nine Satellites. Icarus. 151: 69—77. doi:10.1006/icar.2001.6597. Архів оригіналу за 3 листопада 2017. Процитовано 23 березня 2012.
  3. ↑ а б в г Вычислено по значениям других параметров.
  4. ↑ Karkoschka, Erich (2001). Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope. Icarus. 151: 51—68. doi:10.1006/icar.2001.6596. Архів оригіналу за 29 серпня 2017. Процитовано 23 березня 2012.
  5. ↑ а б в г Smith, B. A.; Soderblom, L. A.; Beebe, R.; Bliss, D.; Boyce, J. M.; Brahic, A.; Briggs, G. A.; Brown, R. H.; Collins, S. A. (1986–07). Voyager 2 in the Uranian System: Imaging Science Results. Science (англ.). 233 (4759): 43—64. Bibcode:1986Sci...233...43S. doi:10.1126/science.233.4759.43. ISSN 0036-8075.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  6. ↑ а б в г Karkoschka, Erich (2001–05). Voyager's Eleventh Discovery of a Satellite of Uranus and Photometry and the First Size Measurements of Nine Satellites. Icarus (англ.). 151 (1): 69—77. Bibcode:2001Icar..151...69K. doi:10.1006/icar.2001.6597. ISSN 0019-1035.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  7. ↑ а б в Dumas, Christophe; Smith, Bradford A.; Terrile, Richard J. (2003–08). Hubble Space Telescope NICMOS Multiband Photometry of Proteus and Puck. The Astronomical Journal (англ.). 126 (2): 1080—1085. doi:10.1086/375909. ISSN 0004-6256.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  8. ↑ IAUC 4159: Sats OF URANUS AND NEPTUNE; 1982i. www.cbat.eps.harvard.edu. Процитовано 15 жовтня 2025.
  9. ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 15 жовтня 2025.
  10. ↑ Jacobson, R. A. (1998–03). The Orbits of the Inner Uranian Satellites from Hubble Space Telescope and Voyager 2 Observations. The Astronomical Journal (англ.). 115 (3): 1195—1199. Bibcode:1998AJ....115.1195J. doi:10.1086/300263. ISSN 0004-6256.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  11. ↑ а б Karkoschka, Erich (2001–05). Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope. Icarus (англ.). 151 (1): 51—68. Bibcode:2001Icar..151...51K. doi:10.1006/icar.2001.6596. ISSN 0019-1035.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  12. ↑ Thomas, P.; Veverka, J.; Johnson, T. V.; Brown, R. H. (1987–10). Voyager observations of 1985U1. Icarus (англ.). 72 (1): 79—83. Bibcode:1987Icar...72...79T. doi:10.1016/0019-1035(87)90121-7. ISSN 0019-1035.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  13. ↑ а б Cartwright, Richard J.; Beddingfield, Chloe B.; Nordheim, Tom A.; Elder, Catherine M.; Castillo-Rogez, Julie C.; Neveu, Marc; Bramson, Ali M.; Sori, Michael M.; Buratti, Bonnie J. (2021–06). The Science Case for Spacecraft Exploration of the Uranian Satellites: Candidate Ocean Worlds in an Ice Giant System. The Planetary Science Journal (англ.). 2 (3): 120. Bibcode:2021PSJ.....2..120C. doi:10.3847/PSJ/abfe12. ISSN 2632-3338.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  14. ↑ а б Belyakov, Matthew; Davis, M. Ryleigh; Milby, Zachariah; Wong, Ian; Brown, Michael E. (2024–05). JWST Spectrophotometry of the Small Satellites of Uranus and Neptune. The Planetary Science Journal (англ.). 5 (5): 119. Bibcode:2024PSJ.....5..119B. doi:10.3847/PSJ/ad3d55. ISSN 2632-3338.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)

Джерела

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).