Павлокома

Село
Павлокома пол. Pawłokoma
Координати 49°48′50″ пн. ш. 22°17′15″ сх. д. / 49.813888888889° пн. ш. 22.2875° сх. д.
Країна	Польща
Воєводство	Підкарпатське воєводство
Повіт	Ряшівський повіт
Гміна	Динів
Перша згадка	1441
Висота центру	338  м
Населення	534 особи (2011[1])
Часовий пояс	UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код	(+48) 16
Поштовий індекс	36-065
Автомобільний код	RZE
SIMC	0602006
GeoNames	762553
OSM	r3058802  ·R
Павлокома Павлокома (Польща) Павлокома Павлокома (Підкарпатське воєводство)
Павлокома у Вікісховищі

Павлокома (пол. Pawłokoma) — село в Польщі, у гміні Динів Ряшівського повіту Підкарпатського воєводства. Розташоване на Закерзонні (в історичному Надсянні). Населення — 534 особи (2011^[1]). Село Павлокома розташоване за 40 км на захід від Перемишля, у долині річки Сян.

Перша відома письмова згадка про Павлокому датована 1441 роком. До первісних 5 мешканців Павлокоми прибували з часом, крім двірської служби, чужі люди, корчували тут ліси та дали початок селу. Вже 1595 року там існувала парафія східного обряду.

Усі міжвоєнні та воєнні 1940-ві роки село було відоме високим рівнем української національної свідомості. Село належало до Березівського повіту Львівського воєводства. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусили відступити з правобережної частини Сяну, оскільки за пактом Молотова —Ріббентропа вона належала до радянської зони впливу. 27 листопада 1939 року постановою Верховної Ради УРСР село включене до Добромильського повіту в ході утворення Дрогобицької області^[2]. Територія ввійшла до складу утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич) і утвореного 17 січня 1940 року Бірчанського району (районний центр — Бірча)^[3]. Наприкінці червня 1941 року, з початком Німецько-радянської війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська знову оволоділи цією територією. В березні 1945 року територія віддана Польщі.

3 березня 1945 року польські бандити під командою поручника львівської Армії Крайової Юзефа Бісса «Вацлава» в жорстокий спосіб позбавили життя 365 павлокомських українців разом із місцевим парохом о. Володимиром Лемцьом^[4].

У 1975–1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

• у 1879 році було 758 українців, 100 римо-католиків та 100 євреїв;
• у 1909 році 970 українців, 240 римо-католиків, 2 родини євреїв;
• у 1930 році у селі мешкало 982 українця, 261 римо-католик, 7 єврейських родин.

У 1936 році у селі мешкало 898 українців-грекокатоликів.

На 1 січня 1939 року у селі було 1370 жителів (1030 українців-грекокатоликів, 160 українців-римокатоликів, 70 поляків, 100 польських колоністів міжвоєнного періоду і 10 євреїв)^[5].

До Другої світової війни в селі були дерев'яна Церква Пресвятої Богородиці (за шематизмом 1879 р.), в 1909 році — тимчасова каплиця, в 1930 році — нова мурована церква Покрова Пресвятої Богородиці. При церкві були Братство тверезості й Апостольство молитви. Церква була парафіяльною, до парафії належали с. Бартківка і с. Сільниця. До 1930 року парафія входила до Бірчанського деканату Перемишльської єпархії, у 1934–1947 рр. — до Динівського деканату Апостольської адміністрації Лемківщини).

Парохами села були:

• у 1879 р. — о. А. Копистянський,
• у 1909 р. — о. І. Городецький.

Опісля душпастирями були оо. Чайковський, Антонович, Лебедович, Калужняцький, Гук, Добрянський, Паславський.

В 1936 році управителем був о. Василь Шевчук, а після нього о. В. Лемцьо (вбитий поляками).

Коли перша дерев'яна церква в Павлокомі згоріла, її мешканці ходили до церкви в Сільниці, де була колись самостійна греко-католицька парафія. Місце, де стояла та церква і де були побудовані приходські будинки в Сільниці, називають тепер «пробощувка». Коли і в Сільниці згоріла церква, у Павлокомі побудували нову дерев'яну, яка фукціонувала до 1909 року; опісля збудовано нову, муровану Покрови Пресвятої Богородиці. Сільничани не хотіли складати датків на парафіяльні й церковні потреби матерньої церкви в Павлокомі, тому в 1875 році всі перейшли на латинський обряд і були приєднані до латинської парафії в Дилянговій. Метрики вінчань велись від 1784 року; інші метрикальні книги пропали під час війни.

В 1909 році існувала школа з українською мовою навчання. У Бартківці і Дильонговій — польські школи. Всіх українських дітей в школах — 120. У 1930–1936 роках була двокласова школа з польською мовою навчання.

У 1909 році була заснована читальня ім. Качковського, у 1930 році — читальня товариства «Просвіти».

• Гук Мирослав — окружний референт пропаганди Чортківської округи, лицар Срібного хреста заслуги УПА.
• Микола Левицький — місцевий народний діяч і учитель.
• Андрій Мудрик (1893—1969) — кооператор, суспільний діяч і організатор кооперації, молочарства, автор опису п.н. «Трагедія села Павлокоми», у збірнику «Перемишль західній бастіон України», у якому описує рідне село і його повоєну трагедію.
• Петро-Йосип Потічний — вістун УПА, професор Макмастерського університету (Канада).

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1][7]:

• Трагедія села Павлокоми
• Пискоровичі

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Павлокома

• Pawłokoma // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 904. (пол.) — S. 904. (пол.)
• Семчишин М. Ярославщина та Засяння. 1031—1947. — 1986. — 816 с.
• Потічний П. Павлокома 1441-1945. Історія села, Торонто: Фундація Павлокома, “Літопис УПА”, 2001, 576 с. [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.]
• Паньків М., Місило Є. Павлокома 3.ІІІ.1945. Даровано життя, щоб правду розказати [Архівовано 7 лютого 2021 у Wayback Machine.]. Варшава : : Український Архів & УКАР, 2006. 424 с.
• Misiło E. Pawłokoma 3 III 1945 r. [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.] Warszawa: UKAR, 2006. 183 s. (пол.)