Атомний підводний човен

Атомний підводний човен
Двигун (рушій)	nuclear marine propulsiond
Атомний підводний човен у Вікісховищі

А́томний підво́дний чо́вен (АПЧ, ПЧА) — підводний човен з ядерною силовою установкою.

Спочатку в підводному суднобудуванні однією з найважливіших проблем було збільшення часу перебування під водою і збільшення швидкості підводного ходу — найзначніших характеристик субмарин. Прогресу в цій області заважала недосконалість енергетичних установок, а зокрема — їхня мала потужність і залежність часу перебування під водою від вмісту кисню в повітрі усередині човна. Спершу ці проблеми вирішувалися підвищенням потужності електромоторів, ємності акумуляторів, збільшенням запасу скрапленого кисню, повітря високого тиску, регенеративних патронів. Під час Другої світової війни в Німеччині вперше став серійно застосовуватися пристрій для роботи дизелів під водою — шноркель (прилад РДП) — і парогазова турбінна енергетична установка системи Вальтера. У повоєнний час в Україні та СРСР, а потім і в інших країнах з'явилася атомна енергетика, почавши новий етап розвитку підводного флоту. Однак, створення мобільного компактного реактора зайняло понад 100 років і потребувало значних зусиль.

Історично першими побудували атомарину в США. За видатні характеристики автономності і підводного плавання човен отримав ім'я «Наутилус» в честь однойменного знаменитого корабля капітана Немо. Слідом за США атомні підводні човни почали будуватися в СРСР. Надалі при активній співпраці зі США програму атомного підводного суднобудування почала Велика Британія, а за сприяння СРСР підводні човни з атомними енергетичними установками стали будувати в КНР. Окремо стоїть Франція, яка почала будувати атомарини приблизно в той же час, але розробивши всю програму суднобудування самостійно. Французькі атомні реактори для підводних човнів відрізняються компактністю і хорошим захистом. Вони мають менший термін служби між обслуговуваннями — близько п'яти років, що вдвічі менше американських аналогів, але за планом кожні п'ять років французькі човни проходять оновлення радіоелектронного устаткування, і зміна ядерного палива відбувається під час цих ремонтів.

Перші підводні човни з атомними реакторами на борту з'явилися:

• в США в 1955 році — USS Nautilus (SSN-571)
• в СРСР в 1958 році — К-3 «Ленінський комсомол»; останнім атомним підводним човном, побудованим в СРСР, був К-407 «Новомосковськ»
• у 1963 році в лад увійшла перша британська атомарина HMS Dreadnought (S101)
• у 1969 році почала нести бойову службу перша французька атомна субмарина Le Redoutable (S 611), причому вона належала не до торпедних підводних човнів, а до класу стратегічних субмарин
• У 1974 році свій перший атомний підводний човен ввів у дію Китай

Човни першого і частково другого поколінь не відрізнялися збалансованістю тактико-технічних елементів. Основна увага приділялася таким характеристикам, як швидкість і глибина занурення. Але висока шумність і недосконалі системи гідроакустики робили радянські човни глухою і зручною ціллю.

• СРСР: торпедні (ПЛАТ, 13 штук за проєктами 627 та 627А); ракетні; із крилатими ракетами (34 одиниці); з балістичними ракетами (8 одиниць).
• США: «Nautilus»,

У 1959—1967 роках США побудували 41 стратегічний атомний підводний човен, оснащені якісно новими ракетами «Polaris». В СРСР же за 1955—1962 роки побудували всього 37 підводних човнів з міжконтинентальними балістичними ракетами. Це підштовхнуло СРСР до розробки АПЧ другого покоління.

СРСР: у 1967—1974 роках побудували 34 АПЧ за проєктом 667А «Навага». Згодом внаслідок модернізації та вдосконалення виникли проєкти 667АУ, 667Б «Мурена», 667БД «Мурена-М», 667БДР «Кальмар» і 667БДРМ «Дельфін». Підводні човни з крилатими ракетами отримали можливість їхнього запуску з підводного положення.

Крім стратегічних розвинувся і напрямок багатоцільових підводних човнів. У 1967—1980 роках ВМФ СРСР отримав 17 АПЧ з тактичними протикорабельними ракетами і протичовнові — 7 АПЧ цього типу з рідиннометалічною АППУ.

На початку 1980-х років з'явилися човни третього покоління. Вони відрізнялися істотно більшою водотоннажністю і наявністю досконалішого озброєння. На цих човнах вперше встановили радіоелектронне озброєння. Як матеріал корпусу почали застосовувати титан і спеціальні сталеві сплави.

• СРСР: плани зі створення човнів четвертого покоління були прийняті наприкінці 1980-х років, але перші проєкти з'явилися тільки через десятиліття. У 1993 році був закладений «Сєвєродвинськ», головний корабель проєкту 855 «Ясень», в 1996 році стратегічний ракетоносець «Юрій Долгорукий» проєкту 955 «Борей».
• США: підводні човни четвертого покоління представлені проєктами багатоцільових атомарин «Сівулф» і «Вірджинія», будівництво атомних підводних човнів з балістичними ракетами нового проєкту не ведеться.

Вважається, що в американській класифікації усі атомні підводні човни без балістичних ракет позначаються як SSN (підводні човни атомні), а в радянській вони поділялися на дві групи: ПЧАТ (підводні човни атомні торпедні) і на БПЧАТРК (багатоцільові підводні човни торпедні з ракетами крилатими). Це зумовлено тим, що американці практично відразу почали будувати атомні підводні човни з крилатими ракетами, а в СРСР ще тривалий час будували атомні підводні човни лише з торпедними апаратами. Хоча і в США БПЧАТРК має своє позначення — SSGN.

Після того, як в США і в СРСР навчилися запускати крилаті ракети з торпедних апаратів, усі нові атомні підводні човни є однозначно торпедними і з крилатими ракетами, ПЧАТ і SSGN.

В історії підводного флоту є багато типів атомних підводних човнів, котрі були тільки суто торпедними, тому є потреба у використані і поняття ПЧА(Т) і відповідно і ПЧА(ТРК).

ПЧАРБ, SSBN — (підводні човни атомні з ракетами балістичними).

• Протичовнова оборона
• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)
• Теорія підводного човна

• І. М. Забара. Судно морське ядерне // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Быковский И. А. Атомные подводные лодки. — Л.: Судпром ГИЗ, 1963. — 226 с.
• Кузин В. П.,Никольский В. И. Военно-Морской Флот СССР 1945—1991. СПб, Историческое Морское Общество, 1996.