YaChudo

П'єр де Нолак

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

П'єр де Нолак
Ім'я при народженніфр. Anne Marie Pierre Girauld de Nolhac) Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився15 грудня 1859[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Амбер[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер31 січня 1936[1][2][3] (76 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
VIII округ Парижа, Париж[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняРіон Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьісторик, куратор, романіст, викладач університету, поет, мистецтвознавець, library curator, історик літератури, письменник Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materПаризький університет і Практична школа вищих досліджень[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладПрактична школа вищих досліджень[4], Музей Жакмар-Андре[4], Національна бібліотека Франції[4] і Французька школа в Римі[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоФранцузька академія, Société de l'histoire de Franced, Туринська академія наук[3] і Q3213470? Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадакуратор, куратор, Member of the Académie françaised і member of the École française de Romed[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиHenri de Nolhacd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
командор ордена Почесного легіону

Гран-прі Гобераd (1903)

Prix Archon-Despérousesd (1894)

Монтіонівська премія (1892)

Гран-прі Гобераd (1918)

П'єр де Нолак (фр. Pierre de Nolhac; нар. 15 грудня 1859 року в Амбері — пом. 31 січня 1936 року в Парижі) — французький прозаїк, поет, історик, мистецтвознавець, філолог-романіст, літературознавець.

Біографія

П'єр Жиро де Нолак народився в старовинній буржуазній родині, що походила з історичного регіону Веле на південному сході від Центрального масиву[5]. Після навчання в Пюї-ан-Веле, Родезі та Клермон-Феррані, П'єр де Нолак у 1880 році переїжджає до Парижа, щоб підготуватися до здобуття ступеня бакалавра гуманітарних наук у Сорбонні та Практичній школі вищих досліджень, де пізніше він стане директором з навчання. У 1882 році він став членом Французької школи Риму з 1882 по 1885 рік, де займався, зокрема, дослідженням італійського гуманізму XVI століття. З 1886 року він викладав у Практичній школі вищих досліджень. З 1887 року працював у музеї Версальського палацу, а з 1892 по 1920 рік — куратором. У 1892 році він здобув звання професора, захистивши дві дисертації «Петрарк і гуманізм» (Париж 1892, 2 томи, 1907, 1965) та *De Patrum et medii aevi scriptorum codicibus in *Bibliotheca Petrarcae olim collectis" (З кодексів отців церкви та середньовічних письменників, зібраних у бібліотеці Петрарки) (Париж 1892). У 1922 році він був обраний членом Французької академії.

Нолак редагував видавничу серію Littéque littéraire de la Renaissance (1898—1908) разом з Леоном Доресом. Видання серії публікувалися у видавництві Оноре Шампйон.

Нолак був командором Ордена Почесного легіону.

Інші праці

Історія

  • La Reine Marie-Antoinette, Paris 1890 und öfter
  • (разом з Angelo Solerti) Il viaggio in Italia di Enrico III, re di Francia, Turin 1890
  • La Dauphine Marie-Antoinette, Paris 1896, 1898 (englisch London 1897)
  • Louis XV et Marie Leszczynska, Paris 1900, 1928
  • Louis XV et Madame de Pompadour, Paris 1903, 1928
  • Madame de Pompadour et la politique, Paris 1928
  • Autour de la reine, Paris 1929
  • Pages auvergnates, Paris 1931
  • Marie-Antoinette à Versailles, Paris 1932
  • Louis XV à Versailles, Paris 1934

Історія мистецтва

Версаль

  • Le Château de Versailles au temps de Marie-Antoinette 1770—1789, Versailles 1889
  • (разом з André Pératé) Le musée national de Versailles. Description du château et des collections, Paris 1896
  • Le château de Versailles sous Louis XV. Recherches sur l'histoire de la Cour et sur les travaux des bâtiments du roi, Paris 1898
  • La Création de Versailles, Paris 1901
  • Versailles et Trianon, Paris 1909
  • Histoire du château de Versailles. Versailles sous Louis XIV, 2 Bde., Paris 1911
  • Les jardins de Versailles, Paris 1913, 1924
  • Le Trianon de Marie-Antoinette, Paris 1914
  • Versailles au XVIIIe siècle, Paris 1918
  • Versailles inconnu, Paris 1925
  • L'Art à Versailles, Paris 1930

Монографії художників

  • Jean-Marc Nattier. Peintre de la cour de Louis XV, Paris 1905
  • Jean-Honoré Fragonard 1732—1806, Paris 1906
  • François Boucher. Premier peintre du Roi 1703—1770, Paris 1907
  • Madame Vigée Le Brun. Peintre de la reine Marie-Antoinette 1755—1842, Paris 1908
  • Hubert Robert 1733—1808, Paris 1910
  • La Vie et l’œuvre de Maurice Quentin de Latour, Paris 1930

Історія мистецтва

  • Le Virgile du Vatican et ses peintures, Paris 1897
  • Peintres français en Italie, Paris 1934
  • Portraits du XVIIIe siècle. La Douceur de vivre, Paris 1935

Романістика

  • (Ред.) Lettres de Joachim Du Bellay, Paris 1883, Genf 1974
  • Les Collections d'antiquités de Fulvio Orsini, Rom 1884
  • La bibliothèque de Fulvio Orsini. Contributions à l'histoire des collections d'Italie et à l'étude de la Renaissance, Paris 1887, Genf 1976
  • Les Correspondants d'Alde Manuce. Matériaux nouveaux d'histoire littéraire (1483—1514), Rom 1888
  • Érasme en Italie. Etude sur un épisode de la Renaissance, Paris 1888, 1898, Sala Bolognese 1988
  • Piero Vettori et Carlo Sigonio. Correspondance avec Fulvio Orsini, Rom 1889, 1899
  • Le De viris illustribus de Pétrarque, Paris 1890
  • Petrarch and the Ancient World, Boston 1907
  • Le dernier amour de Ronsard, Paris 1914
  • Ronsard et l'Humanisme, Paris 1921
  • (Mitarbeiter) Histoire de la littérature française illustrée, hrsg. von Joseph Bédier und Paul Hazard, 2 Bde., Paris 1923—1924
  • (Ред.) Poésies choisies de Ronsard, Paris 1924
  • Érasme et l'Italie, Paris 1925
  • La Vie amoureuse de Pierre Ronsard, Paris 1926

Поезія і проза

  • Paysages d'Auvergne, Paris 1888
  • Paysages de France et d'Italie, Paris 1894
  • Poèmes de France et d'Italie, Paris 1904, 1923, 1925
  • Souvenirs d'un vieux romain, Paris 1922, 1930
  • Le Testament d'un Latin, Paris 1928
  • Contes philosophiques, Paris 1932
  • Le Rameau d'or, Paris 1933
  • Le Stanze dell' inverno, ed altre liriche, пер. Lionello Fiumi, Bari 1938

Примітки

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в GeneaStar
  3. ↑ а б в г д е www.accademiadellescienze.it
  4. ↑ а б в г д е Annuaire des membres de l’École française de Rome: 1873-2020 — Rome: École française de Rome, 2020. — P. 134–135. — 241 с.
  5. ↑ Pierre-Marie Dioudonnat, Le Simili-Nobiliaire-Français, ed. Sedopols, 2012, p.360.

Література

  • Pierre de Bouchaud, Pierre de Nolhac et ses travaux. Essai de contribution aux publications de la Société d'études italiennes, Paris 1896
  • Maurice Levaillant, Pierre de Nolhac, Paris 1928
  • Henri Bédarida, Pierre de Nolhac, in: Revue des études italiennes 1936
  • Pierre de Nolhac, La Résurrection de Versailles. Souvenirs d'un conservateur 1887—1920, Paris 1937; hrsg. von Christophe Pincemaille, Paris 2002 (italienisch: Cortona 2007)
  • Pierre de Nolhac, Carnet inédit, 20 novembre 1891-28 octobre 1893, hrsg. von Gino Zucchelli, Bologna 1969—1970
  • Gino Zucchelli, Pierre de Nolhac et l'Italie. Contribution à l'histoire intellectuelle et morale de l'humaniste et du poète, Saigon 1971 (Thèse Paris 1970)
  • Carteggio Nolhac-Novati. Un'amicizia petrarchesca, hrsg. von Alberto Brambilla, Padua 1988 (Briefwechsel mit Francesco Novati)
  • Clara Allasia, Avec la meilleure fidelité de mon cœur. Lettere del civis aretinus Pierre de Nolhac a Vittorio Cian, in: Studi francesi 158, 2009, S. 280—297
  • Claire Salvy, Pierre de Nolhac 1859—1936, Polignac 2009

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).