П'єр-Жан Ремі

П'єр-Жан Ремі
фр. Pierre-Jean Remy
Ім'я при народженні	фр. Jean-Pierre Antoine Émile Angremy[1]
Народився	21 березня 1937[2][3][…]  Ангулем[5][1]
Помер	27 квітня 2010[6][1] (73 роки)  XIII округ Парижа, Париж[1]
Країна	Франція[5]
Діяльність	письменник, дипломат, ерудит
Alma mater	Кондорсе, Національна школа адміністрації і Інститут політичних досліджень
Знання мов	французька[5][7]
Мова творів	французька
Членство	Французька академія
Нагороди	Велика премія Французької академії за роман (1986) премія Ренодо (1971) Max Jacob Prized (1998) Amerigo Vespucci prized (1991) Prix de la nouvelled (1984) Q137260128? (1981)
П'єр-Жан Ремі у Вікісховищі

П'єр-Жан Ремі (ім'я при народженні: Жан-П'єр Ангремі) (нар. 21 березня 1937, Ангулем — пом. 27 квітня 2010, Париж) — французький дипломат і письменник.

Після завершення навчання в Ліцеї Кондорсе Ремі вивчав право в Паризькому інституті політичних досліджень з 1955 по 1958 рік, який закінчив зі ступенем ліценціата, а також обрав як додаткову спеціалізацію економіку. Вивчав соціологію в Сорбонні, а потім став асистентом Герберта Маркузе на кафедрі філософії та політології в Університеті Брандейса в Волтгемі (штат Массачусетс), де також потоваришував з французьким поетом Клодом Віже. Після повернення до Франції в 1961 році почав навчання в Національній школі управління (ENA), яку закінчив у 1963 році, захистивши дисертацію про революцію Антуана де Сен-Жуста.

По закінченні навчання Ремі вступив на дипломатичну службу і спочатку став віцеконсулом у Гонконзі, а згодом, у 1964 році, другим секретарем посольства в Китайській Народній Республіці. Після повернення до Європи він став другим секретарем посольства у Великій Британії у 1966 році, а потім першим секретарем до 1971 року. Пізніше він недовго працював у Генеральному директораті з питань культурних зв'язків Міністерства закордонних справ на набережній Ке-д'Орсе, перш ніж у 1972 році був відряджений до громадської телерадіомовної компанії Office de Radiodiffusion Télévision Française (ORTF), де спочатку став директором, а потім, як заступник генерального директора, відповідав за гармонізацію програм мовлення. На цій посаді він також був президентом Комісії з питань спільного виробництва у кіно та телебаченні та членом Комісії з питань Національного фонду кіно (Національний центр анімаційного кіно та кіно, CNC).

У 1975 році він повернувся на дипломатичну службу та став радником з питань культури в посольстві у Великій Британії. У 1979 році його було призначено директором з питань театру та заходів у Міністерстві культури, а в 1981 році — керівником проєкту Опери Бастилії. У 1985 році він став Генеральним консулом у Флоренції, а після повернення у квітні 1987 року — Генеральним директором з питань культурних, наукових та технічних зв'язків у Міністерстві закордонних справ. З 1990 по 1994 рік він обіймав посаду посла та постійного представника Франції при ЮНЕСКО, а з жовтня 1992 року — члена Виконавчої ради ЮНЕСКО.

У березні 1994 року він став директором Французької академії мистецтв у Римі (Вілла Медічі). З січня 1997 по 2002 рік він був президентом Національної бібліотеки (Bibliothèque nationale de France).

Окрім дипломатичної кар'єри, Ангремі працював письменником під своїм справжнім прізвищем, а з 1963 року — під псевдонімом «П'єр-Жан Ремі», за своє життя написав 67 романів і безліч есеїв. Серед інших його псевдонімів були Нікола Мейкур, Ремон Марло, Жан-Рене Паллас та П'єр Лемпеті. Він також багато років працював театральним критиком у щотижневому журналі «Le Point» та музичним критиком у журналах «Harmonie», «Diapason» та « Revue des Deux Mondes».

1971 року отримав премію Ренодо за роман «Мішок з Літнього палацу» / «Le Sac du Palais d'été» (Gallimard). У 1984 році він отримав премію Французької академії за оповідання за свою повість «L'Orient-Express II», а в 1986 році — Велику премію Французької академії за роман «Невмируще місто» / «Une ville immortelle».

За свої заслуги 16 червня 1988 року він був обраний членом Французької академії, змінивши на цій посаді релігієзнавця і соціолога Жоржа Дюмезіля, і обіймав там 40-те місце (Fauteuil 40) до своєї смерті.

Він також став командором Ордена Почесного легіону (C. LH), офіцером ордена «За заслуги» і командором Ордена мистецтв і літератури.

Серед його найважливіших творів такі:

• «Et Gulliver mourut de sommeil», Julliard, 1962.
• «Midi ou l'Attentat», Julliard, 1963.
• «Mémoires secrets pour servir à l'histoire de ce siècle», Gallimard, 1974.
• «Callas, une vie», Éditions Ramsay 1978, Albin Michel 1997 (Біографія)
• «Don Juan», Albin Michel, 1982.
• «Comédies italiennes», Flammarion, 1984.
• «Berlioz», Albin Michel, 2002.
• «Villa Médicis: Journal de Rome», Odile Jacob, 2008.
• «Voyage présidentiel», Éditions du Seuil, 2010 (посмертно).

• Бібліографія. П'єр-Жан Ремі // Німецька національна бібліотека
• Коротка біографія та бібліографія на сайті Французької академії (фр.)
• «Pierre-Jean Remy, l'homme pressé», in: Le Figaro, 29. April 2010