Оксид ртуті(II)

Оксид ртуті(II)
Систематична назва	Меркурій(II) оксид
Інші назви	монооксид ртуті
Ідентифікатори
Номер CAS	21908-53-2
Номер EINECS	244-654-7
KEGG	C18670
ChEBI	81882
RTECS	OW8750000
SMILES	O=[Hg][1]
InChI	InChI=1S/Hg.O
Властивості
Молярна маса	216,59 г/моль
Зовнішній вигляд	червоні або жовті кристали
Запах	відсутній
Густина	11,14 г/см³[2]
Тпл	500 °C (розкл.)[2]
Розчинність (вода)	нерозчинний
Розчинність (кислоти)	розчинний
Показник заломлення (nD)	2,5 (500 нм)
Термохімія
Ст. ентальпія утворення ΔfHo 298	-90,8 кДж/моль
Ст. ентропія So 298	70,3 Дж/(моль·К)
Теплоємність, co p	44,1 Дж/(моль·К)
Пов'язані речовини
Інші аніони	нітрат ртуті(II), хлорид ртуті(II)
Інші катіони	оксид ртуті(I)
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Окси́д рту́ті(II) — неорганічна бінарна сполука складу HgO. Оксид є кристалами жовтого або червоного кольору. Зустрічається у складі мінералу монтроїдиту. Має сильнотоксичну дію.

Оксид ртуті зустрічається у природі у вигляді доволі рідкісного мінералу монтроїдиту.

Оксид ртуті є діамагнітними кристалами жовтого або червоного кольору (в залежності від розміру часточок), які на світлі та при слабкому нагріванні темнішають, поступово розкладаючись на прості речовини. Не розчиняється у воді.

З огляду на малі кількості природного оксиду ртуті у надрах Землі, у промислових масштабах його добувають з інших сполук ртуті. Наприклад, окисненням ртуті при нагріванні (у присутності каталізаторів: платини або оксиду нікелю NiO) отримують червону форму HgO:

${\displaystyle \mathrm {2Hg+O_{2}{\xrightarrow {350^{o}C}}2HgO} }$^[3]

Також червоний оксид утворюється в результаті термічного розкладання кисневмісних солей, наприклад, нітрату ртуті:

${\displaystyle \mathrm {2Hg(NO_{3})_{2}{\xrightarrow {400^{o}C}}2HgO+4NO_{2}+O_{2}} }$^[3]

Іншими способами є реакція взаємодії лугів із розчинами солей ртуті та гідроліз у великій кількості гарячої води:

${\displaystyle \mathrm {HgCl_{2}+2KOH\rightarrow HgO+2KCl+H_{2}O} }$

${\displaystyle \mathrm {Hg(NO_{3})_{2}+H_{2}O\leftrightarrows HgO+2HNO_{3}} }$

В таких реакціях утворюється жовта ртуть.

Оксид ртуті є відносно малостійкою сполукою, розкладається при нагріванні:

${\displaystyle \mathrm {2HgO{\xrightarrow {450-500^{o}C}}2Hg+O_{2}} }$^[3]

Із водою не взаємодіє. Проявляє слабкі осно́вні властивості, реагуючи з розведеними кислотами:

${\displaystyle \mathrm {HgO+2HCl\rightarrow HgCl_{2}+H_{2}O} }$

${\displaystyle \mathrm {HgO+2HNO_{3}\rightarrow Hg(NO_{3})_{2}+H_{2}O} }$

HgO відновлюється воднем в присутності каталізаторів CuO та Al₂O₃:

${\displaystyle \mathrm {HgO+H_{2}{\xrightarrow {KAT}}Hg+H_{2}O} }$

Несамовито реагує з відновниками, хлором, перекисом водню, магнієм (за високих температур), дисульфуром дихлориду, трисульфаном.^[4]

Взаємодіє з галогенами, утворюючи, в залежності від умов проведення реакції, галогенід або оксигалогеніди:

${\displaystyle \mathrm {2HgO+2F_{2}{\xrightarrow {t}}2HgF_{2}+O_{2}} }$

${\displaystyle \mathrm {2HgO+2Cl_{2}\rightarrow O(HgCl)_{2}+Cl_{2}O} }$

${\displaystyle \mathrm {2HgO+2Cl_{2}{\xrightarrow {t}}2HgCl_{2}+O_{2}} }$

${\displaystyle \mathrm {2HgO+2Br_{2}{\xrightarrow {CCl_{4}}}O(HgBr)_{2}+Br_{2}O} }$

${\displaystyle \mathrm {6HgO+6I_{2}{\xrightarrow {100^{o}C}}5HgI_{2}+Hg(IO_{3})_{2}} }$

При перемішуванні оксиду ртуті з гідроксидом амонію, утворюються дрібні жовті кристали, які мають назву «основа Міллона»:

${\displaystyle \mathrm {2HgO+NH_{4}OH{\xrightarrow {}}(HOHg)_{2}NH_{2}OH} }$

Вибухові речовини можуть сформуватись внаслідок реакцій з металами, сіркою та фосфором.

За умов атмосферного тиску, цей оксид має дві форми різних кольорів. Різні кольори оксиду можна пояснити різним розміром частинок, обидві форми мають зигзагоподібні ланцюжки з кутом 107°.^[3] Ці дві форми мають різні сингонії: ортогональну, гексагональну. Форма з ортогональною сингонією зветься монтроїдитом. Гексагональну форму іноді називають кіноваром через схожість структур, але ця назва є хибною, оскільки кіновар має відмінний склад. За тиску більше 10 ГПа обидві структури перетворюються на тетрагональну форму.

Як і всі сполуки ртуті, оксид має токсичну дію. Потрапляючи до організму людини через шкіру або дихальні шляхи, він може викликати нудоту, діарею, ураження нервової системи.^[5]

Випаруваннями за температури 20 °С можна нехтувати. Оксид починає розпадатись за дії світла або при нагріванні до 500 °С. Нагрівання, що неважко передбачити, розкладає оксид на ртуть та кисень. Пам'ятайте про токсичність випарів ртуті!

• CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
• Рипан Р., Четяну И. Неорганическая химия: Химия металлов / В. И. Спицын. — М. : «Мир», 1972. — Т. 2. — 871 с. (рос.)
• Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)