Оватоскутум
| ?† Оватоскутум Час існування: едіакарій, 555 млн р. т. | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини |
| Тип: | † Проартикуляти |
| Рід: | † Оватоскутум |
| Вид: | † Ovatoscutum concentricum |
| Біноміальна назва | |
| Ovatoscutum concentricum Glaessner & Wade, 1966 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Ovatoscutum |
 Віківиди: | Ovatoscutum |
| Fossilworks: | 4671 |
Оватоскутум (лат. Ovatoscutum від лат. scutum ovatum «яйцеподібний щит») — рід тварин едіакарской біоти. За формою нагадують округлий щит з концентричними борознами, що сходяться до трикутної задньої лінії тіла. Борозни стають ширшими біля країв[1][2].
Найчисленніші скам'янілості виявлені в районі хребта Фліндерс (Австралія) і на узбережжі Білого моря (Росія, Архангельська область). Всі знахідки належать до одного виду Ovatoscutum concentricum.
Перші знахідки оватоскутума зроблені в 1966 році Мартіном Глесснером (Martin Glaessner) і Мері Уейд і з деякою невизначеністю інтерпретовані як наповнені повітрям вільноплаваючі хондрофори (гідроїдні з родини Porpitidae). Аргументом на користь цієї інтерпретації була подібність відбитків оватоскутума до девонського плектодиска (лат. Plectodiscus) і до сучасних плаваючих хондрофорів Velella. Глесснер і Уейд зазначили, однак, що в оватоскутума не спостерігається ніяких ознак «вітрила», характерного для цих організмів[1]. Потім з'явилося припущення, що оватоскутум був пелагіальним хондрофором, хоча ніяких істотних підтверджень цієї інтерпретації не було знайдено[2][3][4][5][6].
Скам'янілості оватоскутума являють собою негативні відбитки на підошві з пісковику і супроводжуються текстурами типу «слонова шкіра» і бульбочковими структурами, характерними для ціанобактеріальних матів. В аналогічному оточенні виявляються скам'янілості інших бентосних едіакарських копалин: йоргії, андіви, дикінсонії, трибрахідія, кімберелли, парванкорини та інших. Як і в інших бентосних тварин, скам'янілості оватоскутума часто несуть сліди поховання in situ[7]. Це суперечить інтерпретації оватоскутума як пелагіального або плаваючого на поверхні організму. М. Федонкін відніс оватоскутума до вимерлого білатерального типу Proarticulata[8][9].
Див. також
Примітки
- ↑ а б Glaessner M.F., Wade M. The late Precambrian fossils from Ediacara, South Australia // Palaeontology. – 1966. – Vol. 9, issue 4. - P. 599. [1][недоступне посилання]/Vol% 209/Pages% 20599-628.pdf]
- ↑ а б Fedonkin M.A. Systematic Description of Vendian Metazoa // Vendian System: Historical-Geological and Paleontological Foundation, Vol. 1: Paleontology / Eds: Sokolov B.S., Iwanowski A.B. - Moscow : Nauka, 1985. – P. 70-106
- ↑ Waggoner B.M. Ediacaran Lichens: A Critique // Paleobiology. – 1995. – Vol. 21, issue = 3. – Р. 393-397
- ↑ Waggoner B., Collins A.G. Reductio Ad Absurdum: Testing The Evolutionary Relationships Of Ediacaran And Paleozoic Problematic Fossils Using Molecular Divergence Dates // Journal of Paleontology. – 2004. - Vol. 78, Issue 1. – P. 51-61.
- ↑ Jenkins R. J. F. Functional and ecological aspects of Ediacarian assemblages // Origin and early evolution of the Metazoa / Eds. Lipps J., Signor P. W. - New York : Springer, 1992. – P. 131-176.
- ↑ Jensen S., Gehling J.G., Droser M.L., Grant S.W.F. A scratch circle origin for the medusoid fossil Kullingia // Lethaia. – 2002. – Vol. 35, Issue 4. – P. 291-299
- ↑ Droser M., Gehling J., Jensen S. Assemblage palaeoecology of the Ediacara biota: The unabridged edition? // Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology. – 2006. - Volume = 232|Pages = 131-147 [2][недоступне посилання]
- ↑ Fedonkin, M.A. Andiva ivantsovi gen. et sp. n. and related carapace-bearing Ediacaran fossils from the Vendian of the Winter Coast, White Sea, Russia // Italian Journal of Zoology. - 2002. - Vol. 69, issue 2. - Р. 175-181
- ↑ Fedonkin M.A. The origin of the Metazoa in the light of the Proterozoic fossil record // [3] Paleontological Research. – 2003. – Vol. 7, issue 1. – P. 35.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).