Нудьга (фільм)
| Нудьга | |
|---|---|
| італ. La noia | |
| Жанр | драматичний фільм[1] |
| Режисер | Даміано Даміані[1] |
| Продюсер | Карло Понті |
| Сценарист | Тоніно Гуерра, Даміано Даміані, Ugo Liberatored і Альберто Моравіа |
| У головних ролях | Горст Бухгольц, Катрін Спаак, Бетті Девіс |
| Оператор | Roberto Gerardid |
| Композитор | Луїс Енрікес Бакалов |
| Художник | Карло Еджідіd |
| Дистриб'ютор | Embassy Picturesd |
| Тривалість | 100 хв. |
| Мова | італійська |
| Країна | |
| Рік | 1963 |
| IMDb | ID 0058413 |
| | |
«Нудьга» (італ. La noia) — італійсько-французький драматичний фільм 1963 року, створений Даміано Даміані за однойменним романом (1960) Альберто Моравіа. У головних ролях Горст Бухгольц та Катрін Спаак.
Сюжет
Діно, молодий художник, переживає творчу кризу і впадає в нудьгу. Покинувши палаццо авторитарної матері-аристократки, він оселяється в своїй римській студії на віа Маргутта. Поруч мешкає сивочолий художник Балестьєрі, який, попри те, що одружений, відверто живе зі своєю 17-річною натурницею Сесілією. Невдовзі Балестьєрі помирає, а Сесілія стає коханкою Діно. Відчуття нудьги не полишає художника, він збирається покинути дівчину, але випадково дізнається, що вона зустрічається з безробітним актором Лучані. Діно ревнує і починає після кожного побачення давати їй гроші, та пізніше вона зізнається, що віддає їх Лучані. Дізнавшись, що Сесілія збирається їхати з Лучані на відпочинок до Понци, Діно пропонує їй шлюб і отримує відмову. У відчаї він намагається вчинити самогубство, врізавшись на своїй спортивній автівці у мур. Прийшовши до тями у лікарняній палаті, він мириться з матір'ю. Через деякий час до Риму повертається покинута Лучані Сесілія. Вона чекає, що Діно покличе її, та марно.
У ролях
| Актор | Роль |
|---|---|
| Горст Бухгольц | Діно |
| Катрін Спаак | Сесілія |
| Бетті Девіс | мати Діно |
| Леа Падовані | вдова Балестьєрі |
| Іза Міранда | мати Сесілії |
| Джордж Вілсон | батько Сесілії |
| Леонід Репачі | Балестьєрі |
| Луїджі Джуліані | Лучані |
| Даніела Рочча | Рита |
| Даніела Кальвіно | повія |
Нагороди
Давид ді Донателло (1964)
- Золота тарілка (Катрін Спаак).
Примітки
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).