YaChudo

Норатус

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Норатус
вірм. Նորադուզի
Хачкари та каплиця
Хачкари та каплиця
Хачкари та каплиця
40°22′26″ пн. ш. 45°10′52″ сх. д. / 40.373931° пн. ш. 45.181233° сх. д.
КраїнаВірменія Вірменія
Містос. Норатус
МарзГегаркунік
Типцвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата заснуванняX століття
Норатус. Карта розташування: Вірменія
Норатус
Норатус
Норатус (Вірменія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Норатус (вірм. Նորադուզի գերեզմանատուն) — це середньовічне кладовище з великою кількістю ранніх хачкарів, розташованих в селі Норатус марзу (області) Гегаркунік (Вірменія), неподалік від міста Гавар та озера Севан, за 90 км на схід від Єревана.[1] Кладовище має найбільшу кількість хачкарів на території Республіки Вірменія.[2] Також це найбільше кладовище з хачкарами, що збереглося у зв'язку зі зруйнуванням хачкарів на кладовищі Стара Джуга у Нахіджевані владою Азербайджану.[3][4][5][6]

Хачкари

Ряд хачкарів.

Найстаріші хачкари на кладовищі датуються X століттям.[1] У відродженні традицій хачкарів у XVI-XVII століттях багато хачкарів були побудовані під ярмом імперії Сефевидів під східними впливами, що проникали у вірменське мистецтво. Три майстри різьбярі з цього періоду створювали хачкари в Норатусі, найпомітнішим з яких був Кірам Казмох (1551—1610), його сучасниками були Аракел та Мелісет.[7] Кладовище поширюється на сім гектарів поля, що містить близько тисячі хачкарів, на кожному з яких зображений унікальний орнамент.[1] Більшість хачкарів покриті мохом і лишайником. Кілька надгробків на кладовищі зображують сцени весіль та сільського життя. Поруч зі старим кладовищем було побудовано нове сучасне кладовище, розділене довгим парканом. Поруч з кладовищем в селі є церква Святої Богородиці, збудована IX столітті. Один з хачкарів кладовища був пожертвуваний до Британського музею в 1978 році Католікосом Вазгеном I.[8]

Фольклор

Хачкар з зображенням весілля.

Популярна казка пов'язана з кладовищем стосується вторгнення армії Тамерлана. За словами одного з історії селяни одягнули каски поверх хачкарів і нахилили мечі проти них. Здалеку на хачкари дивилися як на озброєних солдатів у оборонній позиції, в результаті чого армія Тамерлана відступила.

Відповідно до іншої популярної історії, XIX століття ченцем Тер Карапет Ованесі-Овакімяном, з монастиря біля села, проведені на похоронні послуги Норатус. щоб уникнути двогодинної поїздки з кладовища в монастир він побудував собі невеликий осередок в Норатусі. Коли йому було 90 років, він запитав його ченців брата поховати його живим. Його останні слова були: "Я не боюся смерті. Я б хотів, щоб ви не боялися також. Не бійтеся нічого, окрім Бога. Хай у кого є страх приходять до мене. Налийте воду на поховальний камінь, пийте воду, вимийте своє обличчя, груди, руки і ноги. Потім розірвіть судину, що містить воду. Побоюються тоді покине вас. До цього дня люди приходять до могили монаха, щоб зробити цей ритуал, залишивши уламки скла розкиданими навколо.[9]

Примітки

  1. ↑ а б в Hakobyan, Julia (12 вересня 2003). Life in the Monuments of Death: A visit to the cemetery village, Noraduz. ArmeniaNow.com. Процитовано 10 жовтня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)[недоступне посилання з червня 2019]
  2. ↑ Kouymjian, Dr. Dickran. Arts of Armenia. Sculpture. Armenian Studies Program, CSU, Fresno. Архів оригіналу за 1 липня 2013. Процитовано 10 жовтня 2007.
  3. ↑ World Watches In Silence As Azerbaijan Wipes Out Armenian Culture. The Art Newspaper. 25 травня 2006. Архів оригіналу за 11 вересня 2006. Процитовано 10 жовтня 2007.
  4. ↑ Tragedy on the Araxes. Archaeology. 30 червня 2006. Архів оригіналу за 21 листопада 2006. Процитовано 30 червня 2006.
  5. ↑ Azerbaijan: Famous Medieval Cemetery Vanishes. Інститут висвітлення війни та миру. 19 квітня 2006. Архів оригіналу за 13 січня 2012. Процитовано 10 жовтня 2007.
  6. ↑ European Parliament On Destruction of Cultural Heritage. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 20 березня 2022.
  7. ↑ Ney, Richard L. (2005). Who Made Khachkars?. The Gift of Stone. TourArmenia. Архів оригіналу за 1 липня 2013. Процитовано 11 жовтня 2007.
  8. ↑ Parry, 397
  9. ↑ Armenia. Stone crosses. Vokrug Sveta. 28 грудня 2003. Архів оригіналу за 1 липня 2013. Процитовано 10 жовтня 2007.

Див. також

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).