Нижатичі
| Село | |
|---|---|
Нижатичі пол. Niżatyce | |
| Координати 49°59′00″ пн. ш. 22°25′00″ сх. д. / 49.98333333° пн. ш. 22.41666667° сх. д. | |
| Країна | |
| Воєводство | Підкарпатське воєводство |
| Повіт | Переворський повіт |
| Гміна | Каньчуга |
| Перша згадка | 1375 |
| Висота центру | 230 м |
| Населення | 549 осіб (2011[1]) |
| Часовий пояс | UTC+1, влітку UTC+2 |
| Телефонний код | (+48) 16 |
| Поштовий індекс | 37-220 |
| Автомобільний код | RPZ |
| SIMC | 0604407 |
| GeoNames | 763814 |
| OSM | r6780730 ·R |
  Нижатичі Нижатичі (Польща)  Нижатичі Нижатичі (Підкарпатське воєводство) | |
 | |
Нижатичі (пол. Niżatyce) — село на Закерзонні в Польщі, у гміні Каньчуга Переворського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 549 осіб (2011[1]).
Історія
Після захоплення Галичини поляками Оттон Пілицький надавав лицарю Вербенці село Микуличі в 1375 р., називаючи в цьому ж документі сусідні села Нижатичі, Сетеш, Острів. Тоді ж початі латинізація та полонізація місцевого українського населення лівобережного Надсяння, зокрема вже до 1391 р. утворили в Нижатичах латинську парафію. Після смерті Оттона Пілицького всі довколишні села були у власності його доньки Ельжбети Грановської, яка 2 травня 1415 р. вийшла заміж за короля Владислава II Ягайла і Нижатичі стали королівською власністю. В 1515 р. село входило до каньчуцького ключа Перемишльської землі Руського воєводства.
У 1831 р. в селі було 139 греко-католиків, які належали до парафії Кречовичі Каньчуцького деканату Перемишльської єпархії.[2]
Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» в 1886 р. Нижатичі знаходились у Ланцутському повіті Королівства Галичини і Володимирії, було 379 мешканці. За даними Шематизму того року в селі було 200 греко-католиків.[3]
На 1913 р. в селі було 296 греко-католиків, які належали до парафії Кречовичі, надалі в Шематизмах подається тільки загальна кількість греко-католиків для всієї парафії.
На 1 січня 1939 року в селі проживало 560 мешканців, з них 170 українців-грекокатоликів, 470 поляків і 20 євреїв[4]. На той час унаслідок півтисячоліття латинізації та полонізації українці лівобережного Надсяння опинилися в меншості. Адміністративно село входило до ґміни Каньчуга Переворського повіту Львівського воєводства. Грекокатолики належали до парафії Каньчуга Лежайського деканату Перемишльської єпархії.
1945 року з села до СРСР вивезли 7 українців (1 сім'я). Переселенці прибули до Тернопільської області.[5] Решта українців не могла протистояти антиукраїнському терору після Другої світової війни.
У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 279 | 64 | 189 | 26 |
| Жінки | 270 | 58 | 149 | 63 |
| Разом | 549 | 122 | 338 | 89 |
Примітки
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Dioeceseos Graeco Catholicae Premisliensis pro Anno Domini 1831, p. 56. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 8 грудня 2017.
- ↑ Схиматизм всего клира руско-католического Епархій соединених Перемиской, Самборской и Сяноцкой на Рок от Рожд. Хр. 1886. — с. 132. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 8 грудня 2017.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 112.
- ↑ Нові джерела щодо примусового переселення українців у 1944-1946 роках (за матеріалами Державного архіву Львівської області). Архів оригіналу за 7 квітня 2018. Процитовано 8 грудня 2017.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
Зовнішні посилання
- Niziatycze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 166. (пол.)
|
Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).