Не пора
| «Не пора» | |
|---|---|
 | |
| Пісня духового оркестру, гітари | |
| Випущено | 1880 (лірика) |
| Тип | вірш, інструментальний твір |
| Жанр | інструментальна музика, марш |
| Мова | українська |
| Композитор | Денис Січинський[1] (хор) Богдан Сапелюк (оркестр) |
| Автор пісні | Іван Франко |
 Цей твір у Вікіджерелах | |
«Не пора́» — вірш українського письменника Івана Франка циклу «Україна» зі збірки «З вершин і низин» (редакції 1893/1897[2]), створений 1880 року. Свого часу, разом ще з кількома віршами циклу, був заборонений за польського панування, правління Російської імперії та радянських часів[3]. Був одним з найпопулярніших українських гімнів початку XX ст.[4].
Написання
За твердженням літературознавців Б. Лепкого і В. Щурата, основою мелодії гімну стали мотиви давнього німецького маршу. Її неодноразово опрацьовували різні композитори, але найбільш поширена — музика Д. Січинського.[5]
Найпопулярнішим гімн І. Франка став на початку XX ст. серед українського студентства, якому не вдалося домогтися перетворення Львівського університету з австро-польського навчального закладу на український. В результаті студентам довелося переходити на навчання до закордонних університетів.[5]
Поезію вперше надруковано в журналі «Світ» (1881). Невдовзі, під назвою «Національний гімн», видано в друкарні Шмапера (Лейпциг, 1897). Денис Січинський поклав твір на музику. Твір не був надрукований на території Емського указу. Згодом «Не пора» увійшов до Січового співаника (1921).
В альманаху «Січ» 1909 року говорять про велике студентське віче у листопаді 1901 року, під час якого гімн «Не пора, не пора, не пора…» вперше пролунав на вулицях Львова у якості гімна. Згодом його підхопили січові стрільці.[5]
У радянському франкознавстві цикл було скорочено. Патріотичні поезії Франка в УРСР не друкувалися, починаючи з 30-х років. Вірш «Не пора», як і вірші «Ляхам» та «Розвивайся ти, високий дубе…», надалі, під пильним оком цензури, не увійшли до 50-томного зібрання творів письменника. Єдиним виключенням став лірично-нейтральний «Моя любов».
За часів Незалежності твір для духового оркестру переклав Богдан Сапелюк. Відтоді увійшов до репертуару військових оркестрів ЗСУ, зокрема композиція лунала на ювілейному параді до дня Незалежності[6].
Текст
Січовий співаник (1921)
|
Мозаїка із творів (2001)
|
Див. також
Література
- «Січовий співаник» 1921, упорядник Кирило Трильовський. Друкарня «Адрія», Відень.
Примітки
- ↑ Музичний фонд НБУВ (N8 Наша пісня — 3-е виправлене видання. — Вецляр: Накладом Видавничого Т-ва ім. Б. Грінченка, 1917)
- ↑ Мозаїка із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах. — Львів: Каменяр, 2001. — 434 с.
- ↑ Цикл Івана Франка «Україна»
- ↑ Українські гімни
- ↑ а б в Джи), J. G. (Джей (14 березня 2016). «Не пора…» аналіз (паспорт твору) - Іван Франко. Dovidka.biz.ua (укр.). Процитовано 14 вересня 2026.
- ↑ Виконання під час параду
- ↑ Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. — Відень: Друкарня «Адрія», 1921. — 96 с.
- ↑ Іван Франко Мозаїка із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах. — Львів: Каменяр, 2001. — 434 с.
Посилання
- Януковичу заспівали «не пора москалеві служить»
- Симоненко назвал стихи Ивана Франка «Не пора, не пора москалеві й ляхові служить!» проявлением пещерного национализма(рос.)
- Не пора. Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Процитовано 27 грудня 2020.
{{cite web}}: Зовнішнє посилання в|publisher=
</noinclude>
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).