YaChudo

Данило Нечай

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нечай.
Данило Нечай
Народженнябл. 1612
Бар, Брацлавське воєводство, Річ Посполита
Смерть10 (20) лютого 1651
Красне, Брацлавський полк, Гетьманщина
ПохованняЧеремошне
Національністьрусин-українець
Країна Річ Посполита →
Гетьманщина
Приналежність Річ Посполита →
Гетьманщина
ЗванняПолковник
КомандуванняБрацлавський полк
Війни / битвиХмельниччина
 • Жовтоводівська битва
 • Корсунська битва
 • Облога Бродівського замку
 • Битва під Костянтиновом
 • Битва під Пилявцями
 • Облога Високого замку
 • Облога Замостя
 • Облога Збаража
 • Зборівська битва
 • Ясська кампанія
 • Красненська оборона
РідНечаї
CMNS: Данило Нечай у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Могила Данила Нечая біля Черемошного

Дани́ло Неча́й (бл. 1612, Бар, Річ Посполита — 10 (20) лютого 1651, Красне, Гетьманщина) — український козацький військовий і державний діяч часів національно-визвольної війни українського народу, видатний полководець, дипломат, послідовник Богдана Хмельницького, з яким однак не цурався вступати у часті дискусії, представляючи групу радикально налаштованої старшини, політичний однодумець Максима Кривоноса, полковник брацлавський (1648–1651). Загинув під час оборони Красного від поляків.

Життєпис

До 1648

Данило Нечай походив з української православної шляхти, власного гербу Побуг відмінний. За даними польського дослідника Веслава Маєвського, родина Д. Нечая що осіла на Київщині, походила з Мстиславльщини.[1] Народився, ймовірно, у Барі. Мав трьох братів:

Будучи свояками через шлюб Івана з донькою Хмельницького Степанидою, брати здійснювали повний контроль над козацькими формуваннями Білої Русі.

1648—1650 рр.

Нечай входив до складу радикально налаштованого старшинського угруповування разом з Кривоносом, Гладким та Мозирею. З новим гетьманом — Богданом Хмельницьким — мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, обложив Бродівський замок. Організував Брацлавський полк. Потім став одним із соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем. Як брацлавський полковник брав участь: у битві під Старокостянтиновом: зокрема, перед 10 вересня 1648 його загін взяв місто, 14 вересня відбив штурм війська Речі Посполитої;[1] битві під Пилявцями, в облозі Львова та Замостя. Після повернення до Києва з волі Б. Хмельницького Нечай командував київським гарнізоном, вів переговори з дипломатами Речі Посполитої у Києві та Переяславі (поч. 1649 р.; зокрема, 22 (12) березня 1649 з Шаргорода написав листа до реґіментаря Станіслава Лянцкоронського, в якому застерігав його від виправи в сторону демаркаційної лінії[1]). Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль у Зборівській битві. 1650 року:

1651 р.

В лютому 1651 року 40-тисячне коронне військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (близько 3 000 осіб) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінниччині він вирішив зупинитися. Дізнавшись, що головний бунтівник перебуває зовсім недалеко і вислав передову сторожу під орудою сотника Шпаченка в містечко Ворошилівка, Марцін Калиновський не встояв перед спокусою одним махом розправитися з ненависним брацлавським полковником. 9 лютого під покровом ночі 4-тисячний загін драгунів (передова сторожа на чолі зі С. Лянцкоронським[2]) підкрався до Ворошилівки, оточив її і вирубав до ноги сторожу й усе населення містечка, щоб хтось, чого доброго, не попередив Нечая. Основні сили в цей час у цілковитій тиші рухались до Красного, куди добрались посеред ночі. Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували масницю і тепер, нетверезі, спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень. За даними Веслава Маєвського, був взятий в полон Казимиром Пісочинським, вбитий під час суперечки щодо полоненого.[2] Врешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій — польський жовнір Станіслав Освенцім — так писав в своєму щоденнику:
«Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»

Пізніше виникла суперечка через його срібну булаву між М. Калиновським та С. Лянцкоронським.[2]

Поховання

За переказами, Нечая поховали у братській могилі у с. Черемошному; згідно з нещодавно виявленими даними, його тіло привезли до Києва й там поховали (вочевидь, в одному з київських монастирів).

Очевидець подій Ольбрахт Радзивілл описував, що коронні вояки, потрапивши у замок, зайшли до церкви, де застали відправу над Нечаєм: тіло лежало на килимі, біля нього — 4 попи і брат, яких зарубали. Анонімний щоденник стверджував, що козаки забрали тіло до замкової башти, поклали на оксамиті, запалили свічки; священика, який співав псалми, забрали і привели до М. Калиновського, потім «німці обложили вогнем і так його… спекли припоминаючи…, як то козаки знущалися над християнськими священиками».[3]

Пам'ять

Пам'ятник Данилові Нечаю у Брацлаві

На честь Данила Нечая названі вулиці у деяких містах України, зокрема, у Львові.

У селищі Брацлав встановлено погруддя Данилу Нечаю біля музичної школи, що на вул. Шкільній.

14 жовтня 2020 року 40-му полку Національної гвардії України було присвоєно почесне найменування «імені полковника Данила Нечая»[4].

У літературі

Інше

  • Пластовий юнацький курінь № 105 названо іменем Данила Нечая

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą… — S. 721.
  2. ↑ а б в г д Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą… — S. 722.
  3. ↑ М. Грушевський Історія України-Руси. — Т. IX-1. — С. 183.
  4. ↑ Указ Президента України № 435/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.

Джерела та література

Література

  • Коваленко Сергій Нечай Данило // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Том 1. — Київ: Стікс-Ко 2007. — 376 с.
  • Липинський В. К. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького / Твори, т. 2. — Філадельфія: Східньо-Европейський Дослідний Інститут ім. В. Липинського, 1980. — 637 с.
  • Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь i Центральна Україна = The Ukrainian Nobility From the End of the 14th to the Middle of the 17th Century. Volhynia and Central Ukraine: монографія / Н. Яковенко; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Ін-т Критики. — Вид. 2-ге, перегл. і випр. — Київ: Критика, 2008. — 469 с.
  • Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. — 568 с. — ISBN 966-504-244-6.
  • Микитин Теодор Данило Нечай. Історична повість / Художник Л. Прийма. — Львів: Каменяр, 1983. — 199 с.
  • Островський Олелько Данило Нечай (1651 р.): Історичне оповідання. — Xарків, 1914.
  • Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą (zm. 1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — t. XXII/4, zeszyt 95. — S. 721—723. (пол.)

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).