YaChudo

Некресі

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

Некресі
41°58′20″ пн. ш. 45°46′04″ сх. д. / 41.972162° пн. ш. 45.767702° сх. д.
Країна Грузія Редагувати інформацію у Вікіданих
Розташуваннямуніципалітет Кварелі Редагувати інформацію у Вікіданих
Типнаселений пункт
пам'ятка історії і археологічна пам'ятка Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата заснуванняII століття до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
Некресі. Карта розташування: Грузія
Некресі
Некресі
Некресі (Грузія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Некресі (груз. ნეკრესი) — історична і археологічна пам'ятка у східній Грузії, в краю Кахетія, розташована між містом Кварелі і селом Шилда, біля підніжжя гір Великого Кавказу. На її території знаходиться нині діючий Некреський монастир, заснований в VI столітті.

Некресі відоме з ранньосередньовічних грузинських джерел як процвітаюче стародавнє місто. Археологічні експедиції, що почалися в 1984, виявили ознаки великого поселення, але його точні розміри невідомі, тому що навколо густий ліс, а також відсутні письмові джерела. Кілька великих споруд, розкопаних на всій ділянці археологічного об'єкта і переважно датованих пізньою Античністю, позначені слідами землетрусів і сильних руйнувань. Місто зменшилося до розміру села або кількох сіл у VIII столітті. Його головний монастир продовжував функціонувати, але саме місто було поглинуте лісом і поступово зникло з історичної пам'яті до свого повторного відкриття сучасними археологами.

До найбільш важливих археологічних відкриттів належать ранньохристиянські базиліки Чабукаурі і Долочопі, виноробня Нагебебі, а також зороастрійський храм вогню.

Історія

Цар Кахетії Леван зі своєю дружиною Тінатін і сином Олександром на фресці XVI століття з Некреської церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

Некресі (іноді його називають Некрісі, ще рідше — Нелкарісі або Нелкарі) згадується в ранньосередньовічних грузинських хроніках як царський об'єкт у Кахетії, на сході історичної області Картлі, відомої в античних джерелах як Іберія. Заснування міста в Некресі приписується Фарнаджому, четвертому володареві з традиційного списку царів Картлі[1]; він правив у 109–90 роках до н. е. згідно хронології Кирила Туманова[2]. Дев'ятий цар, Аршак I (правив у 90–78 до н. е.[3]), згідно з хронікою, прикрасив місто. Мірваноз, опікун хлопчика-царя Міріана III (правив у 284–361[4] і став першим християнським царем Картлі), зміцнив стіни міста[5]. Царю Іберії Трдату (394–406[6]) приписують заснування християнської церкви в Некресі[7]. Дачі, син царя Вахтанга I (447–522[8]), ймовірно, володів Некресі разом з Черемі як своїм наділом[9].

У VI столітті пагорб у Некресі став домівкою для християнської чернечої спільноти, пов'язаної в середньовічній грузинській традиції з Абібосом. Він був одним з «тринадцяти сирійських отців», групою аскетів, які поширювали чернецтво по всій східній Грузії[10][11]. Абібос проповідував серед горців долини Арагві і протистояв зороастрійцям, за що був ними вбитий, згідно з переказами[11][12].

Роль Некресі як великого міського та релігійного центру в епоху пізньої античності була підтверджена серією археологічних досліджень в період з 1984 по 2017[13]. Руїни двох великих ранньохристиянських базилік виявлені на лісистих ділянках Чабукаурі і Долочопі, приблизно в чотирьох кілометрах один від одного. Перша була датована за допомогою радіовуглецевого аналізу періодом до 387[14], а друга ідентифікована дослідником Нодаром Бахтадзе як церква царя Трдата[15]. На півдорозі між цими базиліками, біля підніжжя пагорба, на якому стоїть монастир Некресі, розкопаний зороастрийский храм вогню.

Після ряду землетрусів та іноземних вторгнень, особливо зі сторони арабів у VIII столітті, місто поступово занепадало[16]. Некресі перетворилося в сільське поселення або групу сіл, а в пізньому середньовіччі і зовсім зникло, вкрившись густими лісовими хащами[17][18].

Монастир продовжував функціонувати, а також служив резиденцією місцевого єпископа, який носив титул Некреселі. У період відносно стабільного правління кахетинських царів Левана (правив у 1518—1574) і Олександра II (1574—1605) були укріплені оборонні споруди. Безперервні грабіжницькі набіги сусідніх племен Дагестану змусили єпископа у 1785 перевести свій престол з монастиря у відносну безпечну церкву Божої Матері в сусідньому селі Шилда. Незабаром після того, як в 1811 Російська імперія скасувала Грузинську церкву, єпархія Некресі була ліквідована, а потім і сам монастир закритий. Після розпаду СРСР колишнє єпископство було відновлено як єпархія Некресі в складі Грузинської православної церкви в 1995, а монастир знову заселений монахами у 2000[19].

Пам'ятки

План монастиря Некресі.
Монастир Некресі

Некресі займає рівнину з орними землями і лісисті схили підніжжя найпівденнішого відгалуження хребта Великого Кавказу, між руслами річок Дуруджі і Челті. Найбільш заселена в минулому частина міста простягнулася на 1,5 км між двома пагорбами: Назвреві (буквально «пагорб колишніх виноградників») на сході і Самархебіс-Сері («пагорб поховань») на заході. Перший із них увінчаний монастирем Некресі, а другий містить руїни комплексу Нагебебі. У центральній частині зруйнованого міста знаходяться руїни базиліки Чабукаурі. Ще одне велике поселення, ймовірно найбільш східний район міста, знаходилося на лівому березі Дуруджі, де виявлена базиліка Долочопі[20].

Монастир Некресі

Монастир Некресі — це комплекс будівель, що включає в себе трьохцерковну базиліку Успіння Пресвятої Богородиці та поховальну каплицю VI століття, церкву Архангела Михаїла VIII або IX століття, єпископський палац IX століття, а також трапезну XII століття, оборонну вежу XVI століття і руїни складів та інших господарських приміщень[21]. Поховальна каплиця довго вважалася, за визначенням Георгія Чубінашвілі, прото-базилікою IV століття і однією з найбільш ранніх християнських церков Грузії. Припускали, що вона побудована на місці колишньої зороастрійської святині, але наступні археологічні розкопки не підтвердили цього. У підсумку споруда була остаточно ідентифікована як поховальна каплиця VI століття[11].

Храм вогню

Некреський храм вогню

Залишки зороастрійського святилища, умовно відомого як Некреський храм вогню, були знайдені трохи південніше від монастиря, біля підніжжя гори Назвреві. Це складна, прямокутна в плані структура, яка відбудовувалася двічі з II по IV століття. Радіовуглецевий аналіз слідів вугілля з руїн храму показав V століття як імовірний час його руйнування. Міжнародні дослідження об'єкту показали, що храм був облаштований відповідно до літнього і зимового сонцестояння, а отже міг містити елементи сонячного поклоніння. Альтернативна інтерпретація полягає в тому, що комплекс був маніхейською святинею[22].

Базиліки Чабукаурі і Долочопі

Руїни базилік Чабукаурі і Долочопі виявлені в 1,5 км на північний захід і в 3,5 км на схід від монастиря Некресі, відповідно, в 1998 і 2012. Перша датується IV—V століттям, а друга відноситься до періоду до 387. Ці відкриття суперечили домінуючій теорії, яка твердила, що ранньохристиянські церковні будівлі в східній Грузії зазвичай обмежувалися невеликими і простими каплицями[23]. Обидві церкви є попередницями трьохцерковної базиліки, своєрідної грузинської конструкції, в якій зв'язок між трьома навами був відсутнім або значно обмеженим[24].

Колонада базиліки Чабукаурі
Руїни базиліки Долочопі

Комплекс Нагебебі

В ході археологічних розкопок у західній частині Некресі, на місці, відомому як Нагебебі, виявлена кам'яна виноробня, прямокутна в плані. Вона займає площу 20 на 20 м. і містить п'ять великих винних пресів і дві цистерни. Інвентар в основному обмежується керамікою, іноді глазурованою. Будівля датується IV—V століттям. У шарі під виноробнею виявлені залишки дохристиянського святилища, з ритуальними і жертовними ямами, а також поховання, що датуються, виходячи з особливостей знайденої кераміки, III—II століттями до н. е.[25]

Приблизно в 30 метрах від виноробні знаходяться руїни трьохцерковної базиліки VI століття, зовнішній вигляд якої був змінений на початку VIII століття, ймовірно, в результаті ворожого нападу, про що свідчать сліди вогню. Фрагменти кераміки XII—XIII століть, знайдені на підлозі церкви, вказують на те, що церква все ще використовувалася в той період, будучи зруйнованою аж в XIV столітті, можливо, в результаті вторгнення Тамерлана в Грузію. Навколо церкви розташовано кілька поховань[26].

Некреські написи

Виноробня Нагебебі стала місцем резонансного відкриття в 1986 і 1987 мінімум шести фрагментованих грузинських написів, вирізаних на кам'яних плитах шрифтом «асомтаврулі», які були повторно використані при будівництві більш пізніх споруд. Ґрунтуючись на особистих іменах, згаданих в цих текстах, і відсутності натяків на християнство, Леван Чілашвілі, головний археолог в Некресі, датував їх дохристиянським періодом. Найбільш ранній напис він відніс до IV–II століття до н.е., а найпізніший — до IV століття н. е.[27] Більшість грузинських та іноземних археологів і лінгвістів, включно з наступником Чілашвілі Нодаром Бахтадзе, вважають це датування малоймовірним і датують ці написи в межах визнаних рамок періоду ранньогрузинської писемності (V століттям н. е. або пізніше)[28]. Стівен Рапп передбачає, що написи можуть бути прикладом використання грузинської писемності нехристиянськими і особливо зороастрійськими громадами в пізньоантичній східній Грузії[27].

Троїцька церква

Троїцька церква Некресі знаходиться приблизно за 3 км на північний захід від монастиря Некресі, на лісистому пагорбі, відомому як Кудігора. Це трьохцерковна базиліка VI–VII століття, що займає площу 3,7 на 3,2 м. Вона, ймовірно, функціонувала як допоміжна обитель і скит монастиря Некресі, який діяв приблизно до XIV століття. Після цього будівлю іноді використовували для церковних служб. В ході археологічних розкопок виявлено кілька поховань, шматки кераміки, а також бивні кабана, відкладені в шарах XI–XIII століть, що нагадують про давню традицію жертвопринесення кабана в Некресі[29].

Див.також

Примітки

  1. ↑ Thomson, 1996, с. 42.
  2. ↑ Toumanoff, 1969, с. 10.
  3. ↑ Toumanoff, 1969, с. 11.
  4. ↑ Toumanoff, 1969, с. 21.
  5. ↑ Thomson, 1996, с. 77.
  6. ↑ Toumanoff, 1969, с. 27.
  7. ↑ Thomson, 1996, с. 151.
  8. ↑ Toumanoff, 1969, с. 28.
  9. ↑ Thomson, 1996, с. 218.
  10. ↑ Rapp, 2014, с. 99.
  11. ↑ а б в Loosley Leeming, 2018, с. 44—45.
  12. ↑ Rapp, 2014, с. 347.
  13. ↑ Bakhtadze та ін., 2018, с. 13.
  14. ↑ Loosley Leeming, 2018, с. 118.
  15. ↑ Bakhtadze, 2014, с. 73.
  16. ↑ Loosley Leeming, 2018, с. 45—46, 49—50.
  17. ↑ Loosley Leeming, 2018, с. 49—50.
  18. ↑ Bakhtadze та ін., 2018, с. 12.
  19. ↑ Bakhtadze, 2017, с. 552—553.
  20. ↑ Bakhtadze та ін., 2018, с. 4, 13—14.
  21. ↑ Bakhtadze, 2017, с. 553.
  22. ↑ Loosley Leeming, 2018, с. 46.
  23. ↑ Loosley Leeming, 2018, с. 28—30.
  24. ↑ Loosley Leeming, 2018, с. 115—117.
  25. ↑ Bakhtadze, 2017, с. 556—557.
  26. ↑ Bakhtadze, 2017, с. 557.
  27. ↑ а б Rapp, 2014, с. 214—215.
  28. ↑ Loosley Leeming, 2018, с. 22.
  29. ↑ Bakhtadze, Tevdorashvili та Bagrationi, 2010, pp. 65—71.

Література

  • Bakhtadze, Nodar; Tevdorashvili, Natela; Bagrationi, Giorgi. ნეკრესი: ცნობარი მომლოცველთა და მოგზაურთათვის. — Nekresi, 2010. — ISBN 978-9941-0-2499-3.
  • Bakhtadze, Nodar. Archeological Research upon one of the Earliest Georgian Christian Basilica // Temporis Signa: Archeologia della tarda antichità e del medioevo : journal. — 2014. — Vol. 9 (3 November). — P. 65—73.
  • Bakhtadze, Nodar. Некреси [Nekresi] // Православная энциклопедия. Т. XLVII. — Moscow : Pravoslavnaya entsiklopediya, 2017. — С. 551—561. — ISBN 978-5-89572-054-7.
  • Bakhtadze, Nodar; Mamiashvili, Vazha; Gabekhadze, Bacho; Chkhvimiani, Jimsher. An Archaeological Study of the Ancient Churches in the Former City of Nekresi. — Tbilisi : Ilia State University, 2018.
  • Loosley Leeming, Emma. Architecture and Asceticism: Cultural Interaction between Syria and Georgia in Late Antiquity. — Brill, 2018. — (Texts and Studies in Eastern Christianity, Volume: 13) — ISBN 978-90-04-37531-4.
  • Rapp Jr, Stephen H. The Sasanian world through Georgian eyes: Caucasia and the Iranian Commonwealth in Late Antique Georgian literature. — Ashgate, 2014. — ISBN 9781472425522.
  • Thomson, Robert W. Rewriting Caucasian history: the medieval Armenian adaptation of the Georgian chronicles; the original Georgian texts and the Armenian adaptation. — Oxford : Oxford University Press, 1996. — ISBN 0198263732.
  • Toumanoff, Cyril. Chronology of the Early Kings of Iberia // Traditio. — 1969. — Т. 25 (3 November). — С. 1—33.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).