Науа (народ)

Науа
Дівчата науа в традиційному одязі в Пуеблі.
Самоназва	Nāhuatlāhtolli
Регіон	Мексика,  Сальвадор,  Гондурас,  Нікарагуа і  Гватемала
Близькі до	Піпіль, нікарао, народи мая, мексиканеро, корінні народи Америки та метиси, мехіка, тлашкальтеки
Мова	Науатль, науат та іспанська
Релігія	Християнство (переважно римо-католицизм із доколумбовим впливом), релігія ацтеків
Прапор
Науа у Вікісховищі

Науа — етнічна група юто-ацтекської мовної сім'ї, один із корінних народів Мексики та інших країн Центральної Америки. Науа є найбільшою етнічною групою корінного населення Мексики та найбільш чисельним корінним народом Північної Америки, що зберіг свою мову — науатль. Серед корінних мов Америки науатль посідає третє місце за кількістю носіїв після кечуа та гуарані.

Мешіка (ацтеки) належать до народу науа, так само, як і їхні історичні суперники та союзники іспанців — тлашкальтеки. Тольтеки, які передували обом цим групам, також часто класифікуються як науа. Варто зазначити, що в доколумбовий період науа поділялися на численні групи, які не обов'язково мали спільну етнічну ідентичність.

Мови науа, або науатль, складаються з багатьох варіантів, деякі з яких є взаємозрозумілими. Близько 1,6 мільйона науа розмовляють мовою науатль, а ще мільйон — лише іспанською. В Сальвадорі та Нікарагуа залишилося менше 2000 носіїв мови нават^[1].

Вважається, що прародичі науа сформувалися поблизу Арідоамерики, на територіях сучасних мексиканських штатів Дуранго, Наяріт або в регіоні Бахіо. Відокремившись від інших народів юто-ацтекської групи, вони мігрували до Центральної Мексики близько 500 року н. е. Згодом науа оселилися в басейні Мехіко та навколишніх землях, де з часом стали панівною силою. Проте популяції, що розмовляли мовами групи науатль, були присутні й у вигляді менших груп по всій Мезоамериці.

Етимологія назви «науа» походить від кореня слова науатль nāhua-, що загалом означає «чутний», «зрозумілий» або «чіткий». Від нього утворено низку термінів, що позначають мову, зокрема nāhuatl(i) — «говорити чітко» та nāhuatl, що вживалося як у значенні «щось, що має приємне звучання», так і в значенні «той, хто добре розмовляє або є носієм рідної мови». Цей термін вживався у протиставленні до popoloca — «говорити незрозуміло» або «розмовляти іноземною мовою». Інший споріднений термін — nāhuatlācatl (в однині) або nāhuatlācah (у множині), що буквально означає «люди, що розмовляють мовою науатль»^[2].

Науа також іноді називають ацтеками. Вживання цього терміна для загального означення народу втратило популярність у наукових колах, хоча він досі залишається коректним для позначення культури чи державної структури імперії ацтеків. Також вживалися самоназви mēxihcatl (однина) та mēxihcah (множина), які в іспанській мові трансформувалися у mexicano(s) («мексиканці») — за назвою мешіка, племені науа, яке заснувало ацтекську імперію.

Уряд Мексики не класифікує своїх громадян за етнічною приналежністю, а лише за мовною ознакою. Тому офіційні статистичні дані щодо народу науа охоплюють лише носіїв мови науатль. Невідома кількість етнічних науа перейшла на іспанську мову і більше не враховується в статистиці. Окрім того, багато двомовних науа (носіїв науатль та іспанської) уникають ідентифікації себе як корінного населення під час десятирічного перепису, побоюючись дискримінації^[3]. Також у переписі не враховуються діти віком до 5 років, що становить приблизно 11–12% корінного населення^[4]. Згідно зі звітом національного інституту корінного населення, реальна чисельність корінного населення Мексики може бути майже на 250% більшою, ніж свідчать дані національного інституту статистики та географії^[5].

Станом на 2020 рік мовою науатль у Мексиці розмовляли приблизно 1,6 мільйона людей, включно зі 111 797 одномовними носіями^[6]. Ці показники демонструють загальне зростання кількості носіїв порівняно з 1,4 мільйонами у 2000 році, проте кількість одномовних носіїв за цей період скоротилася (у 2000 році їх налічувалося близько 190 000). Найвищий відсоток одномовних носіїв традиційно фіксується у штаті Герреро (24,8% згідно з переписом 2000 року), тоді як у більшості інших штатів цей показник становить менше 5%.

На початку XVI століття народи науа населяли території по всій Мезоамериці аж до сучасної Панами. Проте основним ареалом їхнього проживання була Центральна Мексика, зокрема долина Мехіко, долина Толука, східна частина басейну річки Бальсас, територія сучасної Тласкали та більша частина штату Пуебла, де вони співіснували з іншими етнічними та мовними групами. Значні спільноти науа також були присутні в Сальвадорі, Гондурасі, Нікарагуа, південно-східному Веракрусі, Колімі та прибережних регіонах Мічоакана^[7]. Класична мова науатль була лінгва франка в Центральній Мексиці до іспанського завоювання завдяки гегемонії ацтеків. Її вплив не лише зберігся, а й розширився на початковому етапі колоніального правління: іспанці використовували її як літературну мову та інструмент для християнізації різноманітних мезоамериканських народів^[8]. Велика кількість топонімів мовою науатль у регіонах, де науа не були панівною групою (зокрема в Гватемалі та багатьох мексиканських штатах), є наслідком ацтекської експансії, іспанських завоювань, у яких тлашкальтеки виступали важливою військовою силою, а також використання науатль як регіонального засобу спілкування.

Сьогодні найпівденнішими групами науа є піпілі в Сальвадорі, науа Гондурасу та нікарао в Нікарагуа^[9]. У сучасній Мексиці основна частина науа зосереджена в центральній частині країни. Внаслідок міграційних процесів останніх десятиліть невеликі спільноти науа розпорошені по всій Мексиці, а протягом останніх 50 років вони сформували численні діаспори у Сполучених Штатах, передусім у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та Х'юстоні.

Археологічні, історичні та лінгвістичні дані свідчать про те, що народ науа походив із посушливих регіонів північної Мексики (Арідоамерики) і мігрував до Центральної Мексики у кілька хвиль. Про це, зокрема, свідчить наявність у цьому регіоні народу мексиканеро, що розмовляє одним із варіантів мови науатль. До того, як науа потрапили до Мезоамерики, вони, ймовірно, протягом певного часу проживали на північному заході Мексики поруч із народами кора та уічолі. Першою групою, що відокремилася від основної маси, були почутеки, які оселилися на тихоокеанському узбережжі Оахаки приблизно в 400 році н. е. Починаючи з 600 року н. е., науа швидко здобули вплив у Центральній Мексиці, розселившись на територіях, раніше зайнятих народами ото-манге, тотонаками та уастеками. Внаслідок інтеграції в мезоамериканський культурний простір науа перейняли низку ключових особливостей: землеробство (зокрема вирощування кукурудзи), урбанізацію, релігійні практики (як-от ритуальний 260-денний календар та людські жертвоприношення), а також практику зведення монументальної архітектури та використання логографічного письма.

Близько 1000 року тольтеки, які переважно класифікуються як один із народів науа, встановили панування над більшою частиною Центральної Мексики, керуючи нею зі своєї столиці Толлан-Шікокотітлан. З того часу науа стали панівною етнічною групою в долині Мехіко та далеко за її межами, при цьому міграції з півночі продовжувалися. Після падіння тольтеків настав період масштабних переміщень населення, під час якого окремі групи науа (зокрема піпілі та нікарао) мігрували на південь аж до території сучасної північно-західної Коста-Рики. Водночас у Центральній Мексиці різні групи науа, що базувалися у містах-державах (альтепетлях), вели боротьбу за політичне лідерство. Шочімілка контролювали територію на південь від озера Тескоко, тепанеки — землі на заході, а акольхуа — на сході долини. Одні з останніх мігрантів науа оселилися на острові в озері Тескоко і почали підкорювати навколишні народи. Цією групою були мешіка, які протягом наступних 300 років перетворилися на панівну силу Мезоамерики, керуючи з Теночтітлана. Вони заснували ацтекську імперію після укладення союзу з тепанеками та акольхуа з Тескоко, тим самим остаточно закріпивши в регіоні політичний та лінгвістичний вплив науа.

У 1519 році іспанська експедиція під керівництвом Ернана Кортеса, що прибула з Куби, висадилася на узбережжі Мексиканської затоки поблизу міста Куіяуїстлан, населеного тотонаками. Тотонаки на той час були політично залежними від ацтеків, тому звістка про прибульців була негайно передана тлатоані (правителю) ацтеків Мотекусомі II до Теночтітлана. Просуваючись углиб країни, іспанці вступили в конфлікт із військами тотонаків, а згодом — із силами незалежного альтепетля Тлашкали. Тлашкальтеки, які також належали до народу науа, успішно опиралися спробам ацтеків поневолити їх. Після поразки в битві з іспанцями вони уклали з Кортесом союз, який відіграв вирішальну роль у подальшій боротьбі проти ацтеків.

Об'єднані іспано-тлашкальтекські війська атакували низку підвладних ацтекам міст, перш ніж дісталися столиці — Теночтітлана. Хоча спочатку Мотекусома II, якого іспанці називали Монтесумою, прийняв їх як гостей, згодом вони взяли тлатоані в полон. Коли ацтекська знать усвідомила, що їхній лідер став маріонеткою, вони напали на загарбників і вигнали їх із міста. Іспанці знайшли притулок у Тлашкалі, де перегрупувалися та дочекалися підкріплення. Протягом наступного року вони у співпраці з великими арміями тлашкальтеків розпочали облогу, що завершилася падінням Теночтітлана. Після цього іспанці залучили частину ацтекської еліти для включення колишніх ацтекських провінцій до складу Нової Іспанії. Нова Іспанія була заснована як колоніальна держава, в якій народ науа, визнаний союзником іспанців, отримав певні привілеї та автономію, недоступні іншим корінним народам регіону. Сучасні історики, такі як Стефані Вуд та Метью Ресталл, стверджують, що самі науа могли сприймати завоювання не як катастрофічну зміну цивілізаційного устрою, а як черговий етнічний конфлікт, подібний до тих, що були звичними в їхній історії.

Прихід іспанців до Мезоамерики докорінно змінив політичну ситуацію, у якій народові науа довелося пережити чимало труднощів й адаптуватися до нових реалій життя.

Ранній колоніальний період ознаменувався заснуванням церков католицькими чернечими орденами у великих і важливих містах науа, встановленням іспанського адміністративного контролю через високий суд (Audiencia), а згодом — через віце-королівство. Влада іспанських завойовників над корінним населенням на початковому етапі реалізувалася переважно через систему енком’єнди. Іспанці трансформували доколоніальну систему збору данини та трудової повинності на власну користь: мешканці міст сплачували данину та надавали робочу силу призначеному енкомендеро. У цей період спадкові правителі (тлатоані) та знать продовжували виконувати свої функції, залишаючись ключовими посередниками в мобілізації ресурсів. Вони зберігали свої доколоніальні титули, проте більшість із них прийняла християнство, що відображено в документах того часу: еліта науа почала використовувати християнські імена та іспанський титул «дон». Переписи населення регіону Куернавака, складені алфавітним письмом мовою науатль приблизно 1535 року, свідчать про незначний вплив іспанської мови на лексику науатль у той час.

Прагнучи поширити свій вплив на найвіддаленіші куточки Мезоамерики, іспанці активно залучали науа як допоміжні війська. Завдяки цьому в ранньому колоніальному періоді виникли нові поселення науа як на півночі Мексики, так і в Центральній Америці. Війська науа часто становили основу іспанських експедицій, які підкорювали інші мезоамериканські народи, зокрема мая, сапотеків та міштеків.

Пріоритетним завданням місіонерів стало викорінення дохристиянських релігійних практик, що досягалося як через насильство та залякування, так і через просвітництво. Науа масово хрестили, надаючи їм іспанські імена, а тих, хто продовжував сповідувати традиційні культи, суворо карали або страчували. Попри це, науа часто інтегрували стародавні вірування в християнську обрядовість, непомітно для влади зберігаючи власні традиції — особливо в сільській місцевості, де іспанська присутність була мінімальною, а процес християнізації просувався повільно.

Науа швидко засвоїли латинський алфавіт і вже через два десятиліття після приходу іспанців почали створювати тексти власною мовою. У 1536 році францисканці заснували Колегію Санта-Крус-де-Тлателолко — перший вищий навчальний заклад в Америці. Його метою було навчання молодих вельмож науа для прийняття сану католицького священника, причому програма вимагала вільного володіння трьома мовами: іспанською, латинською та науатль.

У середній колоніальний період мова науатль активно збагатилася іспанськими запозиченнями, переважно іменниками для позначення нових об'єктів та понять, що свідчить про глибоку інтеграцію корінного населення в європейську сферу. При цьому структура мови — її дієслова та синтаксис — залишилися значною мірою незмінними. Починаючи з середини XVI століття, розвиток алфавітної грамотності серед науа дозволив створити широкий корпус документів: від юридичних угод та протоколів міських рад (кабільдо) до петицій до іспанської корони.

Інституційно управління містами трансформувалося: від правління тлатоані та знаті перейшли до створення міських рад іспанського зразка (кабільдо), посадовці яких носили стандартні іспанські титули. Класичне дослідження Тласкали XVI століття — головного союзника іспанців у завоюванні держави мешіка — свідчить, що значна частина доіспанської структури продовжувала існувати й у колоніальний період. Важливий набір протоколів кабільдо мовою науатль для Тласкали зберігся до наших днів і наочно демонструє, як функціонувало місцеве самоврядування протягом майже століття.

Щодо релігії, то до середини-кінця XVI століття навіть найревніші ченці першого покоління почали сумніватися у здатності чоловіків науа стати християнськими священниками. Як наслідок, Колегія Санта-Крус-де-Тлателолко припинила свою діяльність у цьому напрямку, а у 1555 році індіанцям було заборонено висвячуватися на священників. Попри це, у місцевих громадах продовжували будувати та вдосконалювати кам'яні церковні комплекси, прикрашені фресками у змішаному індіансько-іспанському стилі. Створювалися братства (cofradías) для підтримки святкувань на честь певних християнських святих, які також функціонували як похоронні товариства для своїх членів. Як вияв особистої побожності, Церква заохочувала складання останніх заповітів, під час яких багато людей жертвували гроші своїй місцевій церкві на відправлення мес за упокій їхніх душ.

Складання останнього заповіту в місцевого нотаріуса (escribano) стало звичною практикою для окремих чоловіків і жінок науа. Ці заповіти надають значну інформацію про місце проживання осіб, родинні зв'язки та володіння майном, відчиняючи вікно в соціальний статус, гендерні відмінності та ділову практику на місцевому рівні. Вони демонструють не лише те, що грамотність частини еліти в алфавітному письмі науатль була нормальною частиною повсякденного життя, а й те, що складання заповіту очікувалося навіть від тих, хто мав невелике майно. Низка досліджень у межах напряму, який зараз називають «новою філологією», широко використовує заповіти мовою науатль як джерело.

У цей період велику кількість населення Нової Іспанії почали становити чорношкірі африканці, переважна більшість яких була рабами. Африканських рабів як робочу силу почали завозити й використовувати в Мезоамериці ще в перші роки колонізації. Науа часто взаємодіяли з чорношкірим населенням, що сприяло певному змішанню між ними. Статус дитини таких союзів визначався за материнською лінією — якщо мати була рабинею, то й дитина народжувалася рабом^[8]. Для науа спадкове рабство чорношкірих (або як вони їх називали — тлільтік) було чимось, з чим вони ніколи раніше не зіштовхувалися.

З середини XVII століття до здобуття незалежності в 1821 році мова науатль зазнала значного впливу з боку європейської культури, що супроводжувалося поширенням двомовності. Документи, які в пізньому XVI та на початку XVII століття іноді поєднували піктографічні та алфавітні форми вираження, тепер стали переважно алфавітними. У кінці XVIII століття з'являються свідчення текстів, написаних «науатизованою іспанською» — формою мови, якою почали послуговуватися науа. Щорічні записи про важливі події, відомі як аннали, більше не містили посилань на доіспанський період. Документація на місцевому рівні продовжувала створюватися, зокрема, останні заповіти, проте вони стали значно простішими порівняно з тими, що складалися наприкінці XVI століття.

Науа почали створювати абсолютно новий тип текстів, відомих як «первинні титули» або просто «титули» (títulos). Вони стверджували права корінних громад на певні території, часто фіксуючи місцеві перекази в позачасовій формі. Доіспанські прецеденти для такої текстової форми невідомі, і жоден із них не з'являється раніше 1650 року. Поява цих документів могла бути зумовлена кількома факторами: зростанням чисельності корінного населення після десятиліть відновлення від руйнівних епідемій або намаганнями корони врегулювати спірні земельні права через процес, відомий як composición. Корона встановила мінімальні норми володіння землею для корінних громад у 600 вар (що рівноцінно ярдам), відомих як fundo legal, а також вимагала відокремлювати індіанські громади від іспанських земель на відстань понад 1100 вар. Міста мали мати доступ до води, лісів для збору дров, сільськогосподарських угідь та спільних пасовищ. Попри ці законодавчі гарантії, суди продовжували ставати на бік іспанців, а правила про мінімальні розміри земельних наділів для індіанських міст на практиці ігнорувалися.

Трудові відносини між науа та іспанцями стали здебільшого неформальними, оскільки система енком'єнди фактично зникла, а репартімієнто, трудова система, діяла незадовільно. Іспанським маєткам була потрібна стабільна робоча сила, що зазвичай складалася з невеликої групи постійних працівників та сезонних робітників із навколишніх корінних громад. Окремі індіанці укладали угоди з власниками маєтків самостійно, без залучення громадських механізмів мобілізації праці. Корінні громади продовжували функціонувати як політичні одиниці, але спостерігалася більша фрагментація: залежні села (sujetos) намагалися отримати повний, незалежний статус від головного поселення (cabecera). При цьому посади в індіанських адміністраціях перестали бути прерогативою виключно знаті.

Зі здобуттям Мексикою незалежності у 1821 році кастова система, що поділяла населення на расові категорії з нерівними правами, була скасована. Хоча термін «індіанець» (indio) продовжував вживатися у повсякденному мовленні, офіційно влада перестала його використовувати. Створення республіки у 1824 році означало, що всі мексиканці стали громадянами, а не підданими корони. Важливим наслідком для науа та інших корінних народів стало припинення створення офіційної документації рідними мовами. Індіанські міста та спільноти, що розмовляли власними мовами, продовжували існувати, проте в постколоніальний період вони опинилися набагато далі на периферії суспільного життя, ніж за часів іспанського панування. У колоніальну епоху корона дотримувалася патерналістської політики, надаючи корінним народам особливі права (фуеро), підтримку громадським структурам та захист від сторонніх осіб — наприклад, через створення Генерального суду для індіанців, де громади чи окремі особи могли позиватися проти порушників їхніх земельних прав. У національний період цей захист зник. Один із дослідників охарактеризував цей час для науа та інших корінних народів як «початок систематичної політики культурного геноциду та прискореної втрати рідних мов». Відсутність офіційного визнання, а також економічний і культурний тиск призвели до того, що більшість корінних народів Центральної Мексики зазнала європеїзації, а багато хто перейшов на іспанську мову.

У XIX столітті мексиканських політиків та інтелектуалів хвилювало так зване «індіанське питання»: вони вважали корінне населення відсталим, неасимільованим у мексиканську націю, а їхній звичай комунального землеволодіння — перешкодою для економічного прогресу. Хоча іспанські землевласники захоплювали землі корінних народів і раніше, ліберальна ідеологія XIX століття, з її акцентом на приватну власність, мала на меті остаточне знищення комунального захисту земель. Оскільки володіння землею було основою для збереження окремої ідентичності та відчуття суверенітету корінних народів, земельні відносини стали центральною темою для ліберальних реформаторів. Конституція 1857 року (Реформа) зобов'язала роздрібнити корпоративну власність, спрямувавши удари проти корінних громад та Католицької церкви. Беніто Хуарес, сапотек за походженням, що став президентом Мексики, повністю підтримував ці закони. Спалах Мексиканської революції в штаті Морелос, де досі проживало значне населення науа, був спричинений опором селян експансії цукрових плантацій. Цьому передували менші за масштабами повстання корінного населення проти захоплення земель, особливо під час громадянської війни, іноземного втручання та послаблення держави після виходу французів у 1867 році.

Певній кількості представників корінних народів вдалося досягти успіху в постнезалежній Мексиці, найвідомішим з яких був Беніто Хуарес. Важливою фігурою серед науа у XIX столітті став Ігнасіо Мануель Альтамірано (1834–1893), уродженець Тікстли (Герреро), який здобув визнання як ліберальний інтелектуал, письменник, політик і дипломат. Альтамірано був затятим антиклерикалом, якого певний час називали «Маратом радикалів», і захоплювався ідеями Французької революції. Разом з іншими лібералами він вбачав у загальній початковій освіті шлях до оновлення Мексики та соціального підвищення. Ще одним видатним представником науа цього періоду був Просперо Кауанці, який обіймав посаду губернатора Тласкали з 1885 по 1911 рік^[10]. У постколоніальній Мексиці індіанські прізвища були рідкістю, проте залишалися поширеними в Тласкалі завдяки привілеям, наданим іспанським урядом за підтримку під час повалення влади ацтеків^[11]. Кауанці активно сприяв збереженню культури корінних народів у часи, коли державна політика здебільшого була спрямована на її придушення^[12].

Мексиканський революціонер Еміліано Сапата (1879–1919), ймовірно, мав змішане походження (науа-іспанське) з корінням у місті науа Мапастлан, штат Морелос^[13]. Сапата вільно володів мовою науатль і виступав нею перед селянами науа, намагаючись надихнути їх на боротьбу^[14].

Сьогодні науа продовжують існувати як частина населення Мексики, а мовою науатль все більше й більше публікується творів і наукових праць.

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Науа (народ)