Наполеон II
| Наполеон II фр. Napoléon II | |
|---|---|
| Попередник: | Наполеон I |
| Наступник: | Наполеон III |
| Попередник: | Йосиф II |
| Ім'я при народженні: | фр. Napoléon François Joseph Charles Bonaparte |
| Народження: | 20 березня 1811[1][2] Париж[3][2] |
| Смерть: | 22 липня 1832[4][5][…] (21 рік) Відень, Австрійська імперія |
| Причина смерті: | туберкульоз |
| Поховання: | Дім Інвалідів і Париж |
| Країна: | |
| Релігія: | Католицизм |
| Рід: | Бонапарти |
| Батько: | Наполеон I Бонапарт[2] |
| Мати: | Марія-Луїза Австрійська |
| Автограф: | |
| Нагороди: | |
| | |
Наполеон II (фр. Napoléon II), повне ім'я Наполеон Франсуа Жозеф Шарль Бонапарт (фр. Napoléon François Joseph Charles Bonaparte), Король Римський, Франц, герцог Рейхштадтський, (нім. Franz Herzog von Reichstadt; 20 березня 1811, Тюїльрі, Париж, Перша французька імперія — 22 липня 1832, Шенбрунн, Відень, Австрійська імперія) — син (єдина законна дитина) Наполеона I Бонапарта, імператора французів. Увійшов в історію під династичним іменем, котре йому дали бонапартисти. Фактично ніколи не правив, проте з 22 червня по 7 липня 1815 французький законодавчий орган визнавав його імператором, тому в історіографії він вважається діючим імператором. Прізвисько «Орлятко» було дано йому посмертно, і його популяризувала однойменна п'єса Едмона Ростана «Орлятко» (фр. l'Aiglon), де роль Наполеона II зіграла Сара Бернар.
Римський король і номінальний імператор

Народився 20 березня 1811 від другого шлюбу з Марією-Луїзою Австрійською в Парижі в палаці Тюїльрі. Одразу після народження довгоочікуваний син був проголошений Наполеоном королем Римським (фр. Roi de Rome) і спадкоємцем імперії. Двічі: спершу в 1814 і вдруге в 1815, після Ста днів, Наполеон відрікався від престолу на користь сина, але обидва рази союзники проголошували Бонапартів позбавленими влади, а законним монархом Франції називали Людовіка XVIII.
Після поразки при Ватерлоо Наполеон відрікся від престолу на користь сина, якого проголосив імператором під іменем Наполеон II; однак він не був у Франції, і, за тодішніх умов, зречення не мало ніякого практичного значення.
«Орлик» в Австрії
Після першого зречення Наполеона I в 1814 Марія-Луїза переїхала до Австрії й оселилася разом з сином неподалік Відня, в замку Шенбрунн. Коли Наполеон I повернувся в 1815 у Францію, він зажадав від австрійського уряду повернення дружини і сина, проте безуспішно. Чотирирічний римський король залишався з матір'ю в Австрії і виховувався Матвієм Коліном.
Коли Марія-Луїза, в 1816, переїхала в Парму, її син залишився у Відні з дідом Францом I Австрійським. Договір, укладений союзниками, залишив Наполеона II без спадкових прав на Парму; за це австрійський імператор нагородив його богемський герцогством Рейхштадт, з титулом «Світлості».
При дворі, у Відні, про його батька при ньому намагалися не згадувати, він вважався «сином Її Високості ерцгерцогині»; з дитинства його привчали до німецького імені Франц, а не Наполеон. Попри це, він досить добре знав про батька, був його прихильником і обтяжувався австрійським двором. З 12-річного віку герцог Рейхштадський рахувався на військовій службі, на якій він до 1830 дослужився до майора. Навколо його імені постійно складали легенди; всі розуміли, що в разі будь-яких політичних ускладнень одне ім'я Наполеона II може послугувати прапором для небезпечного руху. Бонапартисти вважали його своїм лідером після смерті його батька у 1821 році. Сам Наполеон II, знаючи про своє походження, ретельно вивчав військову справу і постійно мріяв про славу і подвиги. Однак він був хворобливим; передчасна смерть 22 липня 1832 від туберкульозу у віці 21 року в Шенбрунні позбавила австрійську дипломатію багатьох проблем. Проте ходили чутки про те, що він був отруєний.
Посмертна доля
Його двоюрідний брат принц Луї Наполеон, проголосивши себе в 1852 імператором, прийняв ім'я Наполеон III; таким чином, він (як і всі Бонапартисти) вважав постфактум Наполеона II головою династії в 1821—1832, а себе — його наступником.
15 грудня 1940, за наказом Адольфа Гітлера, залишки герцога Рейхштадського були перенесені з Відня (на той час в складі Третього рейху) в Париж (окупований Німеччиною) і поховані в Домі Інвалідів поряд з гробницею батька; при цьому серце покійного, зберігалося, за тогочасними звичаями, окремо, і залишилося у Відні. Це відбулося рівно через 100 років після перенесення в Дім Інвалідів праху самого Наполеона.
Доля Наполеона II надихнула Едмона Ростана на драму «Орлятко» (фр. L’Aiglon). Вважається, що книга Януша Корчака «Король Матіуш I» навіяна долею Наполеона II.
Галерея
-
Портрет Наполеона II, бл. 1832 -
"Портрет Наполеона II". Моріц Даффінгер, бл. 1832 -
"Портрет Наполеона II". Леопольд Бухер, палац Мальмезон, 1832 -
"Наполеон II на смертному одрі". Гравюра Франца Ксавера Штебера, 1832 -
Гробниця Наполеона II біля підніжжя статуї його батька Наполеона I у крипті Дома Інвалідів в Парижі
Див. також
Примітки
- ↑ Dr. Constant v. Wurzbach Reichstadt, Napoleon Franz Joseph Karl Herzog von // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 25. — S. 181.
- ↑ а б в Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118743996 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
Джерела
- Welschinger, Le roi de Rome, 1811-32, (Paris, 1897)
- Wertheimer, The Duke of Reichstadt, (London, 1905)
- Poisson, Georges, Le retour des cendres de l'Aiglon, Édition Nouveau Monde, Paris, 2006, ISBN 2-847361847 (French)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).

