Міхал Клеофас Огінський
| Міхал Клеофас Огінський | |
|---|---|
| пол. Ogiński Michał Kleofas | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 25 вересня 1765 |
| Місце народження | Гузув, Мазовецьке воєводство |
| Дата смерті | 15 жовтня 1833 (68 років) |
| Місце смерті | Флоренція |
| Поховання | Санта-Кроче  |
| Роки активності | 1788[1] — 1833[1] |
| Громадянство |  Річ Посполита Російська імперія Велике герцогство Тосканське |
| Професія | композитор |
| Жанри | опера |
| Magnum opus | План Огінськогоd |
| Членство | Торговицька конфедерація |
| Нагороди |  |
| Батько | Анджей Іґнацій Оґінськийd[2] |
| Мати | Паула Шембекd[2] |
| У шлюбі з | Izabela Lasockad і Maria de Nérid |
| Діти | Амелія Залуськаd, Іреней Клеофас Оґінськийd, Францішек Ксаверй Оґінськийd, Емма з Оґінськихd і Tadeusz Antoni Ogińskid |
| Автограф |  |
 Файли у Вікісховищі | |
Мі́хал Клео́фас Оґі́нський (пол. Ogiński Michał Kleofas; біл. Міхал Клеафас Агінскі; 25 вересня 1765, Гузув, Мазовецьке воєводство — 15 жовтня 1833, Флоренція) — польсько-литовський композитор, державний діяч Речі Посполитої та Російської імперії, граф, племінник великого гетьмана литовського Михайла Казимира Огінського.
Біографія
З 1789 р. — мечник литовський. 1790–1791 — надзвичайний королівський посол в Нідерландах. 1793–1795 — підскарбій великий литовський.
1794 — брав участь у повстанні Костюшка на чолі батальйону єгерів. Після поразки повстання емігрував до Константинополя, де став активним діячем еміграції, потім переїхав до Парижа. У Парижі контактував з Талейраном і французькою директорією з метою відновлення незалежності Речі Посполитої.
Після послаблення надій на відновлення незалежності і оголошення амністії в 1802 році повернувся на терени Російської імперії й оселився в селі Залісся (на території сучасного Сморгонського району Білорусі). У 1807 році зустрічався з Наполеоном в Італії.
1810 року переїхав до Петербурга і став сенатором Російської імперії, активно займався політикою.
Впродовж 1810–1812 років був у близьких відносинах з російським імператором Олександром I, запропонував йому план створення автономного Великого герцогства Литовського у складі Російської імперії. План був відкинутий.
1823 року проблеми зі здоров'ям змусили його переїхати до Італії, де прожив останні 10 років життя.
Був похований у Флоренції, в церкві Санта Кроче.
Творчість
Написані ним марші та бойові пісні були поширені серед повстанців 1794 року. Автор популярних полонезів, зокрема, полонеза ⓘ (пол. Pożegnanie Ojczyzny, біл. Развітанне з Радзімай, відомий також як «Полонез Огінського»), фортепіанних п'єс, романсів, опери «Зеліда і Валькур, або Бонапарт в Каїрі» тощо.
Також Огінському початково приписували авторство мелодії «Мазурки Домбровського» (Jeszcze Polska nie zginęła), яка згодом стала гімном Польщі (автором слів був Юзеф Вибіцький). Проте архівні записи спростовують це, і на сьогодні мелодія вважається народною[3].
Примітки
- ↑ а б RKDartists
- ↑ а б Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 326.
- ↑ Mazurek Dąbrowskiego — historia.
Посилання
- Огінський Міхал-Клеофас // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 668.
- Василь Буколик. Полонез Огінського
- Михаил Клеофас Огинский (Огиньский, Oginski) [Архівовано 6 січня 2014 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).