Мітч Міллер
| Мітч Міллер | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 4 липня 1911[1][2]  |
| Місце народження | Рочестер, Нью-Йорк, США |
| Дата смерті | 31 липня 2010[1][2] (99 років) |
| Місце смерті | Нью-Йорк, Нью-Йорк, США |
| Поховання | Цвинтар Маунт-Гоупd[2] |
| Роки активності | з 1940 |
| Громадянство |  США |
| Професії | музичний продюсер, співак, гобоїст, хоровий диригент, композитор, кінокомпозитор, диригент, лідер гурту, музикант |
| Освіта | Істменівська школа музикиd і East High Schoold |
| Інструменти | гобой, англійський ріжок і вокал |
| Жанри | традиційна попмузика |
| Членство | Mitch Miller and the Gangd |
| Заклад | Mercury Records і MCA Records |
| Лейбли | Columbia Records, Golden Recordsd і Philips Recordsd |
| Нагороди | |
| У шлюбі з | Frances Josephine Alexanderd |
 Файли у Вікісховищі | |
Мітч Міллер (англ. Mitchell William "Mitch" Miller; 4 липня 1911, Рочестер — 31 липня 2010, Нью-Йорк[3][4]) — американський гобоїст, диригент, музичний продюсер, керівний співробітник звукозаписної компанії.
За свою кар'єру працював у різних галузях музичної індустрії — і як музикант в оркестрі, і як диригент, і продюсер, і людина, що приймає ключові рішення на лейблі звукозапису. Найбільш відомий саме як диригент оркестру і ведучий популярної телепрограми Sing Along With Mitch на NBC, для якої, згідно широко поширеній думці, він винайшов «кульку для пінг-понгу», який стрибає по тексту пісні на телеекрані, що тепер широко застосовується в караоке
Біографія
Народився 1911 року в єврейській родині[5] у Рочестері, штат Нью-Йорк, в родині єврейського емігранта з Росії майстра по кованому залозу і швачки. Закінчив Істменовську школу музики Рочестерського університету[3].
У дорок-н-рольну еру займав ключову позицію на лейблі Columbia Records. Був керівником відділу артистів і репертуару, створюючи хіти з такими зірками, як Тоні Беннетт, Патті Пейдж, Розмарі Клуні і Джонні Метіс. Широко відомі і деякі його невдачі як продюсера і аранжувальника. Зокрема, коли він не дав ходу проектам з Френком Сінатрою і молодою Аретою Франклін, а також його презирство до зростаючої популярності рок-н-ролу[3].
Розпочата ним серія грамофонних платівок Sing Along With Mitch дала початок однойменного телешоу з ним у статусі телеведучого, який виходив на NBC з початку 1961 року. У передачі чоловічий хор (в деяких піснях до нього приєднувалося і кілька співачок) виконував популярні пісні, а телеглядачі запрошувалися співати разом з ними, слідуючи за стрибаючим на екрані за текстом «м'ячиом для пінг-понгу». Незвичайна зовнішність Мітча Міллера (цапина борідка) і механічний «дерев'яний» стиль диригування оркестром стали знаменитими. Діти по всій країні розмахували руками, наслідуючи і пародіюючи його. За результатами сезону 1961—1962 років передача виявилася серед двадцяти найбільш популярних програм американського телебачення[3]. Міллер також був майстерним гобоїстом, і на початку своєї кар'єри грав на гобої в декількох оркестрах, як наприклад, у Джорджа Гершвіна в оркестрі, який той зібрав в 1934 році[3].
В кінці 1940 року Мітч Міллер зайнявся музичним бізнесом, спочатку працюючи на Mercury Records з класикою, потім там же з популярною музикою. Потім перейшов на роботу в Columbia Records на посаду керівника відділення грамзапису популярної музики. Там він працював над хітами таких зірок, як Розмарі Клуні, Патті Пейдж, Тоні Беннетт, Френкі Лейн і Джо Стаффорд. Саме його рішенням було переключити Джонні Метіса з джазу на солоденькі романтичні балади, що зробило Джонні того суперзірку[6]. Тоні Беннетт також говорить, що Мітч Міллер допоміг йому стати суперзіркою. Саме він спродюсував деякі з перших мільйонних (розійшлися в мільйон або більше копій) платівок співака, а також був, за словами Беннетта, «прекрасним другом і блискучим музикантом»[3].
З Френком Сінатрою, з іншого боку, співпраця Мітча було менш успішною. Комічна пісня з гавкотінням «Mama Will Bark» вважається нижчою точкою в кар'єрі співака[3]. Ще широко відома і часто зі сміхом розповідається історія про те, як Мітч, теж будучи директором відділу на Columbia Records, хотів зробити з молодої Арети Франклін діву шоу-бізнесу в стилі Софі Такер. У середині 1960-х Франклін пішла з «Коламбії» в Atlantic Records і там скоро перетворилася на «королеву музики соул»[3].
А от своїм особливим стилем аранжувань Мітч тоді прославився. Так, можна привести в приклад клавесин на суперхіті Розмарі Клуні «Come On-a My House». Ще в ті часи, а тоді це вважалося чимось незвичайним і екзотичним, Міллер записував вокал методом накладання. У книзі Off the Record: An Oral History of Popular Music Мітч пише: «Для мене мистецтво поп-вокалу — співати дуже тихо. Мікрофон, підсилювач зробили популярну пісню тим, чим вона є — інтимною зустріччю зі слухачем один-на-один за допомогою електроніки. Це не як опера чи класичний спів. Вся ідея в тому, щоб взяти дуже маленьке і зробити великим»[3].
До рок-н-ролу, як виявляється, Мітч теж не так вже зовсім погано ставився. У документальному фільмі Мартіна Скорсезе «Нема шляху назад» (про Боба Ділана) Мітч визнав, що сумнівався, коли на початку 1960-х відомий продюсер Джон Гаммонд привів практично абсолютно нікому не відомого Ділана на такий солідний лейбл, як Columbia Records. Як він говорить, він не побачив у записах, виконаних грубим жорстким голосом Ділана, великого артиста, але знав, що Гаммонд вміє розпізнати талант[3].
Найбільшим хітом Мітча як артиста був хіт 1955 року «The Yellow Rose of Texas», який його оркестр виконував у супроводі хору. Саме ця пісня піднялася на 1 місце в гарячій сотні «Білборда»[7], і, як вважається, підвела Мітча до створення серії платівок Sing Along with Mitch («Співай разом з Мічтем») кількома роками пізніше[3].
В останні роки і десятиліття Міллер знову повернувся до класичної музики і часто виступав як запрошений диригент з симфонічними оркестрами[3].
У 2000 році йому була присуджена премія «Греммі» за видатні життєві досягнення (Grammy Lifetime Achievement Award)[3].
У 2010 році у віці 99 років Мітч Міллер раптово помер. Як говорить його дочка, «Він був абсолютно як завжди, самим собою, до тієї хвилини, коли захворів. Він був абсолютно благословенний довгим і прекрасним життям»[3].
Дискографія
Сингли
| Рік | Назва | Чарти | |
|---|---|---|---|
| US | UK | ||
| 1950 | Tzena, Tzena, Tzena | 1 | |
| 1955 | The Yellow Rose of Texas | 1 | 2 |
| 1956 | Song for a Summer Night | 8 | |
| 1958 | March from the River Kwai і Colonel Bogey | 20 | |
| 1959 | The Children's Marching Song | 16 | |
| 1959[8] | »When Johnny Comes Marching Home" | ||
Примітки
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Famed Conductor, Mitch Miller, Dies at 99 in Manhattan (англ.). NBC New York. Associated Press. 2 серпня 2010. Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2014.
Karen Matthews (2 серпня 2010). Mitch Miller, 99: Orchestra leader had us singing along (англ.). Toronto Star. Архів оригіналу за 25 березня 2019. Процитовано 24 грудня 2014. - ↑ Severo, Richard (2 серпня 2010). Mitch Miller, Maestro of the Singalong, Dies at 99. New York Times (англ.). Архів оригіналу за 25 березня 2019. Процитовано 24 грудня 2014.
- ↑ Bloom, Nate (22 грудня 2014). All those Holiday/Christmas Songs: So Many Jewish Songwriters!. Jewish World Review. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018.
- ↑ Gilliland, John (1969). Show 23 – Smack Dab in the Middle on Route 66. [Part 2] (audio). Pop Chronicles. Digital.library.unt.edu.
- ↑ Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums (вид. 19th). London: Guinness World Records Limited. с. 367. ISBN 1-904994-10-5.
- ↑ Mitch Miller And The Gang - Folk Songs Sing Along With Mitch. Discogs. Архів оригіналу за 18 лютого 2021. Процитовано 1 липня 2020.
Посилання
- Інтерв'ю Мітча Міллера [Архівовано 17 березня 2018 у Wayback Machine.] на сайті Archive of American Television
- Стаття «Remembering Singing Along With Mitch Miller» [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.] на сайті NPR
- Приклади різдвяних пісень у виконанні Mitch Miller & The Gang
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).