Міокардіодистрофія

Міокардіодистрофія
Інші назви	Дистрофія міокарда, вторинна кардіоміопатія
Спеціальність	Кардіологія
Симптоми	Задишка, серцебиття, швидка стомлюваність, ниючий біль у ділянці серця, аритмія
Ускладнення	Серцева недостатність, стійкі порушення ритму, кардіосклероз
Початок	Поступовий (хронічний) або гострий (при інтоксикаціях)
Тривалість	Хронічна
Типи	Дисметаболічна, алкогольна, діабетична, токсична, ендокринна, спортивна
Причини	Порушення обміну речовин, анемія, хронічні інтоксикації, ендокринні розлади (тиреотоксикоз), авітаміноз
Фактори ризику	Хронічний стрес, зловживання алкоголем, дефіцит харчування, надмірні фізичні навантаження
Метод діагностики	ЕКГ, Ехокардіографія, біохімічний аналіз крові, МРТ серця
Диференціальна діагностика	Міакардит, ішемічна хвороба серця, кардіоміопатія
Профілактика	Лікування основного захворювання, збалансоване харчування, відмова від шкідливих звичок
Лікування	Корекція метаболізму, усунення причини (лікування анемії, тиреотоксикозу тощо)
Препарати	Препарати калію та магнію, вітаміни групи B, метаболічні засоби (мілдронат, АТФ)
Прогнози	Переважно сприятливий при вчасному усуненні причини
Частота	Досить поширена серед пацієнтів з екстракардіальною патологією
Смерті	Низька (залежить від основного захворювання)
Класифікація та зовнішні ресурси

Міокардіодистрофія — незапальне ураження серцевого м'яза (міокарда), пов'язане з порушеннями його метаболізму внаслідок позасерцевих причин, зокрема, гострих та хронічних екзогенних інтоксикацій, ендокринних та обмінних порушень, анемії, фізичних перенавантажень, інфекційних хвороб, фізичних агентів (перегрівання, радіація тощо), при системних захворюваннях. До них належать також відкладання у міокарді патологічних продуктів обміну або нормальних метаболітів (амілоїд, залізо у хворих гемохроматозом, глікоген та ін.). Є клінічним синдромом,який може супроводжувати багато серцевих і загальносистемних захворювань.

Г. Ф. Ланг (1936 р.) визначав дистрофію міокарда як порушення фізико-хімічної та біохімічної структури серцевого м'язу та його обміну речовин.

Виділяють міокардіодистрофію:

• анемічну;
• ендокринну, дисметаболічну;
• токсичну;
• алкогольну;
• зумовлену гострим та хронічним фізичним перенапруженням;
• пов'язану з системними нервово-м'язовими захворюваннями (міастенія, прогресуюча дистрофія, дистрофічна міотонія);
• особливі форми міокардіодистрофії, що виникають при:
  • закритій травмі грудної клітки;
  • впливу вібрації;
  • впливу радіації;
  • надлишковому скупченні в міокардіоцитах нормальних метаболітів — глікогену, ліпідів, заліза.

Дистрофія міокарду — завжди процес дифузний, що зачіплює увесь міокард з наступним порушенням мікроструктур та скорочувальної здатності м'язових волокон. При прогресуванні розвиваються кардіосклероз, серцева недостатність, відмічаються порушення серцевого ритму.

Генетичний аналіз відіграє ключову роль у діагностиці, стратифікації ризиків та виявленні прихованих форм кардіоміопатій. Традиційним методом є аналіз родоводу (3–4 покоління), що дозволяє підтвердити спадкову природу хвороби та тип її успадкування. Особливу увагу при зборі анамнезу слід приділяти випадкам раптової серцевої смерті, серцевої недостатності, ранніх інсультів, імплантації кардіостимуляторів, а також супутнім патологіям (діабету, глухоті, м’язовій слабкості) у родичів.^[1]

Міокардіодистрофія є вторинною патологією, тому основною терапією залишається лікування хвороби, прогресування якої призводить до розвитку дистрофії міокарда(тиреотоксикозу, гіпотиреозу, анемії, дисгормональної міокардіодистрофії, хронічної алкогольної інтоксикації тощо). При успішному лікуванні основної патології ліквідуються або зменшуються явища дистрофії міокарда.^[4]

Використовуються також засоби, що сприяють нормалізації обміну в міокарді: полівітамінні препарати, кокарбоксилаза по 50-100 мг на день, анаболічні речовини — оротат калія по 1 г на день, метандростенолон по 0,005-0,01 г на день, метиландростендиол, нандролону фенілпропіонат, глюкоза, натрію аденозинтрифосфат, пантокрин, аденін, інозин та ін. При серцевій недостатності призначають серцеві глікозиди, панангін, калію хлорид, сечогінні засоби.

Проводиться симптоматична терапія порушень ритму.При тахікардії i тахіаритмії застосовують кардіоселективні бета-блокатори (атенолол, метопролол, бісопролол) в малих дозах. Приєднання набрякового синдрому вимагає стаціонарного лікування.^[2]

Особливістю лікування алкогольної міокардіодистофії полягає в абсолютній відмові хворого від спиртних напоїв. Це необхідно для попередження переходу хвороби у незворотну стадію. Чимало хворих не виконують цієї умови і вмирають або раптово від фібриляції шлуночків.У хворого з алкогольною міокардіодистрофією дієта має включати достатню кількість білків і вітамінів групи В та обмеженням кухонної солі до 6 г/добу.^[4]

• Міокардит
• Ішемічна хвороба серця
• Перикардит
• Легеневе серце
• Амілоїдоз серця.

• Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.
• Заболевание (болезнь) Миокардиодистрофия. — medicina.kharkov.ua. (рос.) ^{[недоступне посилання з лютого 2019]}

• Кардиомиопатии / В.И.Новиков, Т.Н.Новикова. – М. : МЕДпресс-информ, 2021. –112 с. : ил.

• Миокардиодистрофия. [Архівовано 10 березня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
• Міокардіодистрофія (ветеринарія). [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.] — портал «Аграрний сектор України».
• Чого «боїться» навіть мужнє серце. — медична газета України «Ваше здоров'я».

1.Бутченко Л.А. и соавт. Дистрофия миокарда у спортсменов. – М.: Медгиз,1980.

2. Василенко В.Х. и соавт. Миокардиострофия. – М.: Медицина, 1989. – 272 с.

3. Ганджа І.М. і співавт. Некоронарогенні захворювання серцевого м’яза. –Київ: Здоров’я, 1993. – С. 10-36.

4. Дощицин и соавт. Дифференциальная диагностика миокардиодистрофий различного генеза // Клиническая медицина. – 1991: №4 – С.7-13.

5. Кардиология в таблицах исхемах: Пер. с англ. / Под ред. М. Фрида, С. Грайнс. –М.: Практика, 1996. – С.301-323.

6. Кардиомиопатия, серия технических докл., 697: доклад Комитета експертов ВООЗ. Женева. – 1985. – 64с.

7. Крымская М.Л. Климактерический период.– М.: Медицина, 1989. – 269 с.

8. Коваленко В.М. Некоронарогенні хвороби серця: класифікація та клінічна систематизація, критерії діагностики // Некоронарогенні хвороби серця:сучасні підходи до класифікації, нові напрямки діагностики і лікування, тези доповідей. – Київ, 1999 – С. 4-8.

9. Кушаковский М.С. Кардиомиопатии и миокардиодистрофии: Учебное пособие по кардиологии. – Ленинград. – 1977