Міка Валтарі

Міка Валтарі
Ім'я при народженні	фін. Mika Toimi Waltari
Псевдо	Kristian Korppi[1], Leo Rainio[1], Leo Arne[1], M. Ritvala[1] і Nauticus[1]
Народився	19 вересня 1908[2][3][…]  Гельсінкі, Російська імперія[5][6]
Помер	26 серпня 1979[2][3][…] (70 років)  Гельсінкі, Фінляндія[7][6]  ·злоякісна пухлина
Поховання	Гієтаніємі[8]
Країна	Фінляндія Велике князівство Фінляндське
Місце проживання	Etu-Töölöd, Гельсінкі
Діяльність	письменник, перекладач, журналіст, прозаїк-романіст, сценарист, поет, драматург
Alma mater	Гельсінський університет і Helsinki Normal Lyceumd
Вчителі	Rafael Karstend[9], Rolf Lagerborgd[9] і Yrjö Hirnd[9]
Знання мов	фінська[2][10] і шведська[9]
Роки активності	з 1927
Жанр	історична проза, кримінальна літератураd, поезія[9], сценарій[9], дитяча література[9] і есей[9]
Конфесія	лютеранство
Батько	Toimi Waltarid
Діти	Satu Waltarid
Автограф
Нагороди	Aleksis Kivi Awardd (1947) Jussi Award for Best Scriptd (18 листопада 1952) doctor honoris causa of the University of Turkud
IMDb	ID 0909958
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Мі́ка То́ймі Ва́лтарі ( 19 вересня 1908 , Гельсінкі  — 26 серпня 1979 , Гельсінкі ) — письменник, класик фінської літератури, кіносценарист, драматург і поет. Твори перекладено більш як 70 мовами (зокрема, українською).

За лініями обох батьків походив із роду, що має сільське коріння, але став міським починаючи від покоління його бабусі та дідуся. Батьківський рід походив із Катінала в районі Гаттула, материнський — з Лауккоскі недалеко від Порнайнена. Дід за батьком Ґустав Геленіус, який вирушив у Гельсінкі муляром, узяв прізвище Валтарі, за назвою сімейного хутора. Батько Валтарі Тоймі та дядько Тойво здобули духовну освіту; Валтарі говорив про свою спадкову схильність до богослів'я. Він був представником інтелігенції у другому поколінні, а також письменником у другому коліні.

Смерть батька 1914 року, коли хлопчику було п'ять років, суттєво вплинула життя Валтарі. Мати виховувала і навчала його та двох його братів, і для головних героїв його творів характерні близькі стосунки з матір'ю та відсутність батька. Фігурою батька для нього певною мірою слугували дядько, доктор теології та кандидат гуманітарних наук Тойво Валтарі, друг батька, дипломований інженер та колекціонер творів мистецтва Яло Сіхтола, а також друг матері, дорожній майстер Калле Уусітало. Тойво Валтарі після смерті брата взяв на себе роль глави сімейства. Сіхтола направляв Валтарі в письменництві і прищепив йому любов до образотворчого мистецтва. У літній час, проведений у Калле Ууситало, Валтарі познайомився з Гювінкяа, містом, яке зображується в його творах і яке стало місцем написання деяких із них.

Валтарі навчався на класичному відділенні Фінського нормального ліцею в Гельсінкі і 1926 року склав іспити на атестат зрілості й отримав студентський кашкет. Відразу після ліцею вступив до Гельсінського університету. Там розпочав навчання на теологічному факультеті, проте після серйозної духовної кризи, що сталася наступного навчального року, зайнявся історією та мовами. Став кандидатом філософії, отримавши оцінку laudatur за курси з практичної філософії, естетики та сучасної літератури. Серед його викладачів були Рафаель Карстен, Рольф Лагерборг, Ганс Руїн та Ірйо Гірн. Його наукові праці стосувалися проблеми зв'язку релігії та еротики, а також тогочасного модного письменника Поля Морана.

Почав службу 1930 року в полку Сантагаміна в Уусімаа, тоді туди відправляли морем. Вже під час вступу на службу був відомим. Його направили до школи молодших офіцерів у Паролі. У цій школі він потрапив в автомобльну аварію, отримав травму голови та, в результаті, був демобілізований. Іншою причиною демобілізації стало захворювання на суху форму плевриту.

Вже в армійській лікарні Валтарі пише про свою військову службу біографічний роман із позитивним ставленням до служби «Там, де роблять чоловіків» (1931). Разом з тим, у листі другові батька Яло Сихтала Валтарі ясно дав зрозуміти, що в армії йому не сподобалося. Дослідник творчості письменника Пану Раяла припустив, що однією з причин написання книги з позитивним ставленням до служби, був батько його нареченої генерал-майор медицини Еміль Луукконен: письменник лише хотів сподобатися майбутньому тестеві.

1931 року Валтарі одружується з Мар'яттою Луукконен. 1932 року народжується дочка Сату. Заради утримання сім'ї Валтарі стає професійним письменником. До 1938 року він має постійну роботу репортером у Suomen Kuvalehti, після чого стає вільним митцем. У 1930-х роках пише романи, новели, казки, вірші та 26 п'єс. Під час війни працює в Державній розвідці — Державному інформаційному агентстві, установі, що займалася зокрема й пропагандою. Крім виробництва військової пропаганди, письменник написав наукові праці «В тіні радянського шпигунства» (1942), «Правда про Естонію, Латвію та Литву» (під псевдонімом Nauticus, 1941) романи «Антеро більше не повернеться» (1940), «Любов у роки гонінь». Він пише багато газетних статей, фронтових репортажів та передовиць.

У жовтні 1942 року був у складі делегації фінських письменників на зборах літераторів у Веймарі, які патронував Йозеф Геббельс. Восени 1946 року вирушає в поїздку до Стамбула, дорогою заїхавши на тиждень до Швейцарії до Жана Луї Перре, чий переклад майбутнього бестселера «Єгиптянин» французькою з'явиться в 1947—1948 роках.

Після війни виходить його роман про події в стародавньому Єгипті «Єгиптянин» (1945), який став всесвітньо відомим та головним його твором. Після нього він пише численні історичні романи, як от «Мікаель Карваялка» (1948, про пригоди героїв у Європі під час воєн до 1527 року), «Мікаель Гаким» (1949 продовження пригод тих самих героїв у 1527—1538 роках в Османській імперії), «Йоганнес Ангелос» (1952, про облогу і падіння Константинополя 1453 року), «Турмс, невмирущий» (1955, про життя етрусків у 520—450 роках до н. е.), «Таїна Царства» (1959, про ранні роки християнства), «Вороги роду людського» (1964, продовження попереднього роману).

Після 1964 року творчий темп Валтарі спадає. Він намагається ще писати історичний роман про Мальтійський орден, але так і не закінчує його. Описавши головні образи та створивши сюжет, намагаючиь перенести історію на папір зазнає фіаско, що стало для нього важким ударом.

Писав романи, новели, вірші, п'єси, сценарії до кінофільмів.

У 20-х роках XX-го століття у Фінляндії виникла модерністська літературна течія «Туленкантаят» (фін. Tulenkantajat — «Смолоскипники»), яка ставила за мету оновити фінську літературу. Серед активістів течії був Валтарі.

Працюючи над творами, в яких описував різні періоди історії багатьох держав світу, письменник ретельно вивчав історичний матеріал, крізь призму минулих часів показував сучасне життя Фінляндії. Дебютний роман «Велика ілюзія» (1928) викликав справжній фурор у мистецькому середовищі Фінляндії, який був також перекладений українською мовою та виданий видавництвом «Кальварія» у 2004році.

Найвідоміший твір Валтарі — роман «Синуге, єгиптянин» (Sinuhe, egyptiläinen, 1945), перекладений 40 мовами. Також відомий історико-фентезійний роман «Турмс, невмирущий» (Turms, kuolematon, 1955) і серія детективів про комісара Палму.

• «Велика ілюзія» (Suuri illusioni). — Львів: Кальварія, 2004. 160 с. ISBN 966-663-118-0. Переклав Юрій Зуб
• «Панна ван Бруклін» (Fine van Brooklyn) — Х.: Фоліо, 2017. 121 с. ISBN 978-966-03-7688-5. Переклав Юрій Зуб
• «Такого не буває» (Sellaista ei tapahdu) — Х.: Фоліо, 2017. 122 с. ISBN 978-966-03-7689-2. Переклав Юрій Зуб
• «Місячний краєвид» (Kuun maisema) — Х.: Фоліо, 2017. 121 с. ISBN 978-966-03-7690-8. Переклав Юрій Зуб
• «Таїна Царства» (Valtakunnan salaisuus) — Львів: Апріорі, 2025. 448 с. ISBN 978-617-62-992-19. Переклав Юрій Зуб

• Втеча від Бога (1925)
• Велика ілюзія(1928)
• Поїзд самотнього чоловіка(1929)
• Я розквітаю (фін. Multa kukkii; 1930)
• Насіння апельсина(1931)
• Людина і мрія (фін. Mies ja haave; 1933)
• Душа і дух (фін. Sielu ja lékki; 1934)
• Палка молодь (фін. Palava nuoruus; 1935)
• Місто смутку і радості(1936)
• До будинку прийшов незнайомець(1937)
• Після вистави (фін. Jälkinäytös; 1938)
• Дивовижний Джозеф (1938)
• Хто вбив місіс Скроф? (1939)
• Ніколи завтра (1939)
• Помилка інспектора Пальму (1940)
• Антеро не повернеться (1940)
• Файн із Брукліна (1941)
• Кааріна Маунунтютар (1942)
• Любов у роки гонінь (1943)
• Ніколи завтра (1944)
• Танець над могилами (1944)
• Цього не станеться (1944)
• Щось в людині (1944)
• Єгиптянин (1945)
• Місячний пейзаж (1946)
• Я поїхав до Стамбула (1947)
• Замерзлий острів (фін. Jäinen saari; 1947)
• Мікаель Карваялка (1948)
• Золотоволоска (1948)
• Мікаель Гаким (1949)
• Чотири заходи сонця (1949)
• Йоганнес Ангелос (1952)
• Перед кінцем світу (фін. Ennen maailmanloppua; 1953)
• Паризька краватка (фін. Pariisilaissolmio; 1953)
• Людська свобода (фін. Ihmisen vapaus; 1953)
• Koiranheisipuu (фін. Koiranheisipuu; 1953)
• Місячний пейзаж (1953)
• Турмс, невмирущий (1955)
• Фелікс щасливий (1958)
• Таїна Царства (1959)
• Зірки розповідають, інспекторе Пальму (1962)
• Вороги роду людського (1964)
• Молодий Йоганнес (1981)

• Чотири любові (1951)

1954 року режисер Майкл Кертіс за романом Мікі Валтарі зняв фільм «Єгиптянин».

Книги Валтарі екранізовано у Фінляндії, Швеції, США, Ірані.

• 4266 Валтарі — астероїд, названий на честь письменника.

• Передмова до українського видання роману «Велика ілюзія». М. Валтарі
• http://www.anarres.fi/sf/bib/bib_u-o.htm#W

• Валтарі // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.