YaChudo

Мезин

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

село Мезин
Мезин і Десна
Мезин і Десна
Мезин і Десна
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Новгород-Сіверський район
Тер. громада Понорницька селищна громада
Код КАТОТТГ UA74060050100020513 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Мезин 
Основні дані
Засноване 1551
Населення ▼156
Площа 3,158 км²
Густота населення 109,56 осіб/км²
Поштовий індекс 16210
Телефонний код +380 4656
Географічні дані
Географічні координати 51°49′36″ пн. ш. 33°3′59″ сх. д. / 51.82667° пн. ш. 33.06639° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		124 м
Водойми Десна
Місцева влада
Адреса ради 16220, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, селище Понорниця, вул. Довженка, 18
Карта
Мезин. Карта розташування: Україна
Мезин
Мезин
Мезин. Карта розташування: Чернігівська область
Мезин
Мезин
Мапа
Мапа

Ме́зин (Мізин) — село в Україні, у Понорницькій селищній громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області, за 35 км від залізничної станції Терещенська.[1] Населення становить ▼156 осіб[2]. До 2020 орган місцевого самоврядування — Мезинська сільська рада.

Мізинська стоянка

Пам'ятка археології «Мізинська стоянка» розташована на території Мезинського національного природного парку, на правому березі Десни, Мізинська стоянка відома з найстарішої стоянки в Україні (15-те тисячоліття до н. е.) і городище (6-5-те тисячоліття до н. е.). Відоме з XVI ст, проте люди тут жили з найдавніших часів.

У 1907 році якийсь селянин викопав у себе на подвір'ї, будуючи погреб, велетенські кістки. Покликали, як годиться, священника, котрий, оскільки зрозумів, що знайдене щось незвичайне й важливе для науки, звернувся до Чернігівського археологічного товариства. У 1908 році український вчений Федір Вовк виявив велику стоянку первісних людей епохи пізнього палеоліту. У 1950-х роках український археолог Іван Шовкопляс здійснив великі розкопки і виявив стоянки людей кам'яної доби — городище 6-5 тис. до н. е. Це було п'ять округлих у плані (діаметром до 6 м.) наземних жител з вогнищами на підлозі. Наметоподібні житла типу яранг народів Півночі споруджено з дерев'яних жердин, вкритих шкурами тварин і обкладених зовні кістками і рогами. Виявлено місця обробки каменю й кістки, заглиблені вогнища, заповнені кістковим вугіллям та золою. У землі було знайдено ужиткові речі, прикраси, орнаментовані статуетки, що зображують жінок у вигляді птахів, один з найдавніших з-поміж відомих людям музичних інструментів. Довкола городища знайдено велику кількість кісток мамонтів, ленів, носорогів, песців, куниць, диких коней, зайців, росомах, вівцебиків, зубрів та іншої звірини — всього понад 80 видів, на яких полювали і використовували їх у домашньому господарстві наші пращури. Особливо цінними, скільки вказували на високу культуру мешканців городища, були скульптури: ідоли, стилізовані жіночі статуетки й фігурки тварин із бивнів мамонтів, браслети, оздоблені мендровим орнаментом та малюванням — геометричним орнаментом, виконаним червоною фарбою.

Мезинських знахідок було так багато, що їх вирішили поділити між багатьма археологічними музеями. Тепер вони є в Ермітажі, Музеї археології у Києві, у багатьох історичних музеях України, Польщі, Чехії. Та основна, найцінніша їх частина залишилася в єдиному такого типу й найбільшому в найповажнішому серед сільських музеїв України — Мезинському народному археологічному музеї (1965). Тут зберігається 41 тисяча експонатів, зібраних краєзнавцем Василем Куриленком.[1]

Історія

Мізинський став та Мізинська дорога згадуються в царській грамоті 1551 р. як південно-східна межа починку на річці Лосці Новгород-Сіверського Спаського монастиря. Тобто, за цією межею поширювався на південь Мізинський грунт – суцільний ліс не приналежний Спаському монастирю. По таких незначних згадках Мізина не можна встановити чи був він малою безцерковною деревнею чи малим церковним селом. Лише після передачі мізинцям в оренду бортних дерев та угідь Спаського монастиря Мізин названо селом у виписці 1633 р.[3]

У царській грамоті 1667 р. село Мізин згадано нарівні з деревнями Лоскою, Студінкою, Ігнатівкою та Кудлаївкою, як володіння Новгород-Сіверського Спаського монастиря. За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Мізин Понорницької сотні все ще перебувало у володінні Новгород-Сіверського монастиря. У Мізині була одна дерев’яна церква та один священик.

За даними перепису 1859 р., в селі Мезин на Десні Кролевецького повіту Чернігівської губернії було 105 дворів, 743 мешканця (354 ч., 389 ж.) та 1 православна церква [4].

У 2013 р. село Мезин (Мізин): кутки – ЗАБРІДКИ, ГАЙ, ШУМЕЙКІВКА, ГОРЯНКІВКА, КОВОРОТ; урочища – ГОРОДОК, ЗАБРОДКИ, ВОРОБ’ЇНІ ОСТРОВИ, СОЛОГУБОВЕ, КЛИНСЬКА, ПОРТКИ, ЗАЛІСНА, ХОРОМКИ; поля – КОСТОМАХИНЕ, ІВАКІНЕ; гори – ЗІНІНА, ВЕСЕЛА, ЦЕРКОВНА, ГРОМОВА, МУЗЕЙНА, ГАЙДУКОВА, КУЛИКОВА, КОСТОМАХИНА, СІРІВСЬКА [МАЗЕПИНА] (на ній «Карл ХІІ розмістив у три яруси гармати»), ЗАБРІДСЬКИЙ БУГОР; яри – ПЕРЕХОЖЕ, МУЗЕЙНИЙ, КІЗКІВЩИНА, ОРИШКИН, ЗАБІЛИН; джерело – ЗІНІНЕ, КОСТОМАХИН КОЛОДЯЗЬ; річка – КРИВЕ; берег – ВЕЛИКА ПРИСТАНЬ; острови – МІЗИНСЬКИЙ («штаб росіян у 1708 р.), ВОРОБЙОВИЙ, ПАВЛОВИЧІВ («трамплін російських військ для переходу на Мізинський острів у 1708 р.»), РВАЧКА, КАРАШЕВЕЦЬ, ДУБОВЕ; луги – ВИСОКА ГРИВА, ДУБОВСЬКА ГРИВА; болото – БЕРЕЗОВА [5].

У 1924 р. —  село Мезин за 18 верст від райцентру в  містечку Понорниці Глухівської округи,  було: 223 двори, 1210 мешканців, 1 школа, 1 народний дім, 1 просвіта, 1 лікбез, 1 курси політичної грамотності [6].

У 1926 — село, центр сільради Понорницького району Глухівської округи, 231 двір, 1210 мешканців (618 ч., 592 ж.) [7].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Понорницької селищної громади [8].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Коропського району, увійшло до складу Новгород-Сіверського району Чернігівської області [9].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 446 осіб, з яких 198 чоловіків та 248 жінок[10].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 347 осіб[11].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12]:

Мова Відсоток
українська 99,71 %
російська 0,29 %

Пам'ятки

  • Біля села розташована археологічна пам'ятка пізнього палеоліту — Мізинська стоянка.
  • Мезин є центром Мезинського національного парку, створеного 2006 року для охорони природи тутешніх покритих лісом деснянських висот, прозваних «Мезинською Швейцарією».
  • Мезинські «плетюхи». Мезин здавна славився плетеними кошиками. Матеріали для плетіння кошиків можуть бути різними: від верби та лози до очерету та соломи.[13]

Відомі люди

Галерея

Примітки

  1. ↑ а б Осип Зінкевич, Володимир Гула. Україна: Путівник. Видавництво «Смолоскип», Київ, Балтимор 1993. ст. 419
  2. ↑ Соціальний паспорт Понорницької селищної територіальної громади | Понорницька селищна рада Новгород-Сіверський район, Чернігівська область. ponornycka-gromada.gov.ua (укр.). Процитовано 20 липня 2025.
  3. ↑ Іллінська церква села Мізин
  4. ↑ Список населенных мест по сведениям 1859 года. Том XLVIII. Черниговская губерния. – СПб., 1866. с. 196. с. 89.
  5. ↑ Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2013 р., с. 600. с. 86.
  6. ↑ Список населенных мест Черниговской губернии. Чернигов, 1924. с. 156.. с. 70.
  7. ↑ Список населених місцевостей Глухівщини / УСРР‒ЦСУ. Глухівське Округове Статистичне Бюро. ‒ Глухів: Друкарня В-ва "Червоне Село”, 1927. ‒ 66 с.,с.28
  8. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
  9. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  10. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  11. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  12. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Чернігівська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  13. ↑ Мезинські «плетюхи»: жива традиція

Посилання

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).