YaChudo

Моторика

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Моторика — це функція, що передбачає виконання певних рухів м'язів тіла для здійснення конкретного завдання. До таких завдань можуть належати ходьба, біг або їзда на велосипеді. Для реалізації моторики необхідна злагоджена робота нервової системи, м'язів і мозку[1]. Метою моторики є оптимізація здатності виконувати дію з високою успішністю та точністю, а також зменшення енергетичних витрат, необхідних для її виконання. Виконання — це акт реалізації моторної дії або завдання. Безперервна практика певної моторної дії призводить до суттєвого поліпшення виконання, що, своєю чергою, веде до моторного навчання. Моторне навчання — це відносно стійка зміна здатності реалізовувати моторні навички внаслідок тривалої практики або досвіду.

Фундаментальна моторика руху — це сформована здатність координовано рухати тілом для досягнення стабільного результату в складних фізичних завданнях, зокрема в спорті, єдиноборствах або індивідуальному пересуванні, особливо в тих видах діяльності, що є специфічними для людини, таких як катання на ковзанах, скейтбординг, каякінг чи верхова їзда. Моторні навички руху зазвичай акцентують стабільність, рівновагу та скоординовану м'язову послідовність від основних рушіїв (ноги, стегна, нижня частина спини) до вторинних (плечі, лікоть, зап'ястя) під час виконання вибухових рухів, наприклад кидка бейсбольного м'яча. У більшості програм фізичної підготовки центральну увагу приділяють розвитку м'язів корпусу. В атлетичному контексті фундаментальна моторика спирається на фізіологію людини та спортивну психологію.

Класифікація

Моторика охоплює рухи і дії м'язів. Розрізняють дві основні групи моторики:

  • Груба моторика[2] — потребує залучення великих м'язових груп ніг, тулуба та рук для виконання таких завдань, як ходьба, утримання рівноваги та повзання. Необхідний рівень умінь зазвичай не є надто складним, тому ці дії часто належать до безперервних. Значна частина розвитку грубої моторики відбувається в ранньому дитинстві. Ми користуємося нею щодня, зазвичай не замислюючись і не докладаючи значних зусиль. Рівень виконання дій грубої моторики, як правило, не змінюється після періодів невикористання[3]. Грубу моторику можна поділити на дві підгрупи: локомоторні навички (біг, стрибки, ковзання, плавання) та навички керування об'єктами (кидання, ловіння, ведення м'яча, удари ногами).
  • Дрібна моторика — потребує використання менших м'язових груп для виконання дрібних рухів. До них належать м'язи зап'ясть, кистей, пальців рук, стоп і пальців ніг. Такі завдання мають високий рівень точності, наприклад: гра на піаніно, зав'язування шнурків, чищення зубів і користування зубною ниткою. Деякі аспекти дрібної моторики можуть втрачатися з часом за відсутності практики. Вислів «якщо не користуєшся — втрачаєш» добре описує ці вміння: вони потребують постійного застосування. Дискретні дії, такі як перемикання передач в автомобілі, захоплення предмета або запалювання сірника, зазвичай вимагають більшої дрібної моторики, ніж грубої[3].

Як груба, так і дрібна моторика можуть послаблюватися або зазнавати ушкоджень. Причинами таких порушень можуть бути травми, захворювання, інсульт, вроджені вади розвитку (аномальні зміни розміру або форми частини тіла при народженні)[4], дитячий церебральний параліч, та порушення розвитку. Проблеми з головним або спинним мозком, периферичними нервами, м'язами чи суглобами також можуть впливати на моторику та знижувати контроль над нею[5].

Розвиток

Моторика розвивається в різних частинах тіла відповідно до трьох основних принципів:

  • Цефалокаудальний принцип — розвиток відбувається від голови донизу, до хвостової частини тіла. Наприклад, немовля спочатку вчиться самостійно тримати голову, потім — сидіти з підтримкою, далі — сидіти без допомоги. Після цього з'являються пересування на сідницях, повзання, піднімання з опорою і, зрештою, ходьба.
  • Проксимодистальний принцип — рухи кінцівок, розташованих ближче до тулуба, розвиваються раніше, ніж рухи віддалених частин. Наприклад, дитина навчається контролювати плече раніше, ніж кисть і пальці. Тонкі рухи пальців формуються в організмі найпізніше[6].
  • Від загального до специфічного — закономірність, за якою великі м'язові рухи розвиваються раніше за дрібні. Наприклад, дитина спочатку може піднімати лише великі предмети, а згодом — захоплювати дрібні об'єкти між великим і іншими пальцями. Ранні рухи задіюють великі групи м'язів, але з ростом дитини стають можливими точніші рухи й виконання специфічних завдань[6]. Прикладом є навчання маленької дитини тримати олівець.

У дітей критичним періодом розвитку моторики є дошкільний вік (3–5 років), оскільки в цей час відбувається інтенсивний розвиток, ускладнення та мієлінізація основних нейроанатомічних структур[7]. На темп розвитку моторики впливає багато чинників. За відсутності серйозних порушень розвитку від дітей очікується опанування широкого спектра базових рухових умінь і моторних навичок у певному віці[8]. Моторний розвиток проходить сім етапів протягом життя людини: рефлекторний, елементарний, базовий, спортивних умінь, зростання й удосконалення, пікова продуктивність і регресія. Розвиток пов'язаний із віком, але не є жорстко віковозалежним. З вікової точки зору вважається типовим, що до п'яти років дитина опановує грубу моторику, необхідну для контролю постави та вертикальної мобільності[9].

Шість аспектів розвитку:

  • Якісний — зміни в процесі руху призводять до змін у результаті руху.
  • Послідовний — певні моторні патерни передують іншим.
  • Кумулятивний — поточні рухи ґрунтуються на раніше сформованих.
  • Спрямований — розвиток відбувається за цефалокаудальним або проксимодистальним принципом.
  • Багатофакторний — на розвиток впливає багато чинників.
  • Індивідуальний — розвиток залежить від конкретної особи.

На дитячих етапах розвитку статеві відмінності можуть суттєво впливати на моторику. У статті «Дослідження вікових і статевих відмінностей специфічної моторики у дітей дошкільного віку» дівчатка показали значно вищі результати, ніж хлопчики, у візуально-моторних і графомоторних завданнях. Результати цього дослідження свідчать, що дівчатка раніше досягають ручної спритності, ніж хлопчики[10]. Варіативність результатів тестування пояснюють використанням різних методик оцінювання[11]. Крім того, статеві відмінності в моториці залежать від чинників середовища. Загалом батьки й учителі частіше заохочують дівчаток до «тихих» занять, що потребують дрібної моторики, тоді як хлопчиків стимулюють до динамічних рухових дій[12]. У науковій статті Лізи Барретт «Статеві відмінності у володінні моторикою від дитинства до підліткового віку» наведено переконливі докази статевих відмінностей у моторних уміннях. Загалом хлопчики виявляють вищу майстерність у контролі та маніпуляції об'єктами, зокрема в уміннях кидати, бити ногою та ловити. Під час тестування було встановлено, що хлопчики виконують ці завдання краще. Водночас не виявлено суттєвих відмінностей між статями у локомоторній моториці; проте в обох групах вона покращується під впливом фізичної активності. Загалом спостерігається переважання розвитку навичок рівноваги (груба моторика) у хлопчиків і мануальних умінь (дрібна моторика) у дівчаток[12].

Складові розвитку

  • Зростання — збільшення розмірів тіла або його частин у міру просування індивіда до зрілості (кількісні структурні зміни).
  • Дозрівання — означає якісні зміни, що дають змогу переходити до вищих рівнів функціонування; має переважно вроджений характер.
  • Досвід або навчання — стосується чинників середовища, які через процес навчання можуть змінювати або модифікувати прояв різних характеристик розвитку.
  • Адаптація — означає складну взаємодію між силами всередині індивіда (природа) та чинниками довкілля (виховання / середовище).

Чинники, що впливають на розвиток

  • Стрес і збудження — стрес і тривожність є наслідком дисбалансу між вимогами завдання та можливостями індивіда. У цьому контексті збудження визначає рівень зацікавленості у виконанні навички. Оптимальний рівень виконання досягається за помірного стресу або збудження[13].
  • Втома — погіршення результативності, що виникає, коли напружене завдання виконується протягом тривалого часу; подібне до м'язової втоми, яка з'являється під час інтенсивних або тривалих фізичних навантажень. Втома спричиняється надмірним збудженням. Вона впливає на індивіда багатьма способами: викликає перцептивні зміни (зниження гостроти зору або рівня усвідомлення), уповільнення виконання (часу реакції чи швидкості рухів), порушення ритму та дезорганізацію дій. Дослідження, проведене Мерет Браншайдт, показало, що втома заважає засвоєнню нової моторики. В експерименті учасників поділили на дві групи: одна група навантажувала м'язи кистей до стану фізичної втоми, після чого мала навчатися новому моторному завданню; друга група навчалася без попередньої втоми. Учасники, які були втомлені, значно гірше опановували нові моторні навички, ніж ті, хто не зазнав втоми. Навіть у наступні дні, коли втома вже минула, їм усе ще було складніше засвоювати ті самі завдання[14].
  • Пильність — здатність підтримувати увагу протягом часу та адекватно реагувати на релевантні стимули. Втрата пильності може призводити до уповільнених реакцій або повної відсутності відповіді на стимули[15]. Деякі завдання поєднують невелике фізичне навантаження з високими вимогами до уваги[16].
  • Стать — стать відіграє важливу роль у розвитку дитини. Дівчат частіше спостерігають під час виконання дрібної стаціонарної зорово-моторної діяльності, тоді як хлопці переважно вправляються в навичках маніпулювання об'єктами. Під час досліджень моторного розвитку дітей дошкільного віку дівчата частіше демонстрували такі вміння, як підскоки, стрибки або дії, що виконуються лише руками. Хлопці ж частіше виконували грубі рухи, зокрема удари ногою по м'ячу, кидання м'яча або замахи битою. Існують статеві відмінності в якісних характеристиках кидка, але не обов'язково в кількісних показниках його виконання. Чоловіки і жінки-спортсмени демонстрували подібні патерни рухів плечової кістки та передпліччя, але відрізнялися у рухах тулуба, крокуванні та замаху.

Стадії моторного навчання

Моторне навчання — це зміна, що відбувається внаслідок практики. Воно часто передбачає підвищення точності рухів — як простих, так і складних — у відповідь на зміну умов середовища. Моторне навчання має відносно стійкий характер, оскільки формується й зберігається здатність адекватно реагувати[17].

Стадії моторного навчання: когнітивна, асоціативна та автономна.

  • Когнітивна стадія. Коли учень уперше стикається з певним завданням, основний розумовий процес зводиться до питання: «Що потрібно зробити?». Потрібна значна когнітивна активність, щоб визначити відповідні стратегії для досягнення бажаної мети. Ефективні стратегії закріплюються, а неефективні відкидаються. Результативність у цей період різко зростає за короткий час.
  • Асоціативна стадія. На цій стадії той, хто навчається, уже визначив найефективніший спосіб виконання завдання і починає вносити тонкі корекції у виконання. Поліпшення відбуваються поступово, а рухи стають більш стабільними та узгодженими. Ця стадія може тривати досить довго. Навички на цьому етапі є плавними, ефективними та естетично виразними.
  • Автономна стадія. Досягнення цієї стадії може зайняти від кількох місяців до кількох років. Вона називається «автономною», оскільки виконавець здатний виконувати завдання «автоматично», не зосереджуючи на ньому свідомої уваги. Прикладами є ходіння й розмова одночасно або читання з аркуша під час виконання простих арифметичних обчислень[18].

Закон ефекту

Набуття моторних навичок (моторики) вже давно визначається в науковій спільноті як енергоємна форма навчання типу «стимул—реакція» (S–R), що призводить до стійких нейронних змін[19]. У 1898 році Едвард Торндайк запропонував закон ефекту, згідно з яким зв'язок між певною дією (R) та певною умовою середовища (S) посилюється, якщо за дією слідує задовільний результат (O). Наприклад, якщо немовля рухає правою рукою й лівою ногою у відповідний спосіб, воно може виконати повзальний рух, отримавши задовільний результат — збільшення власної рухливості. Завдяки цьому задовільному результату посилюється асоціація між положенням «на чотирьох кінцівках» і цими конкретними рухами рук і ніг. Натомість незадовільний результат послаблює S–R-зв'язок. Так, якщо малюк напружує певні м'язи й унаслідок цього болісно падає, він зменшує асоціацію між цими м'язовими скороченнями та умовою середовища — стоянням на двох ногах[20].

Зворотний зв'язок

У процесі опанування моторики зворотний зв'язок — це позитивна або негативна реакція, яка повідомляє тому, хто навчається, наскільки добре було виконано завдання.

Внутрішній (власний) зворотний зв'язок. Після виконання навички внутрішній зворотний зв'язок являє собою сенсорну інформацію, яка дає змогу оцінити, наскільки успішно виконано завдання. Наприклад, баскетболіст помічає помилку, коли м'яч не влучає в кошик. Інший приклад — стрибун у воду розуміє, що припустився помилки, якщо вхід у воду був болісним і небажаним.

Додатковий (підсилений) зворотний зв'язок. На відміну від внутрішнього, додатковий зворотний зв'язок — це інформація, яка доповнює або «підсилює» внутрішній зворотний зв'язок. Наприклад, коли людина перевищує швидкість керування автомобілем і її зупиняє поліція: хоча сам автомобіль не зазнав шкоди, поліцейський надає водієві додатковий зворотний зв'язок, щоб той надалі керував безпечніше. Інший приклад — приватний викладач для початківця в певній галузі знань. Додатковий зворотний зв'язок зменшує час, необхідний для опанування моторики, і підвищує рівень виконання.

Перенесення моторних навичок (моторики). Це приріст або зниження здатності до виконання одного завдання внаслідок практики й досвіду в іншому завданні. Наприклад, порівняння початкових умінь тенісиста й людини без тенісного досвіду під час першої гри в настільний теніс. Приклад негативного перенесення — ситуація, коли друкареві потрібно більше часу, щоб пристосуватися до випадково зміненої розкладки клавіатури, ніж людині, яка раніше не вміла друкувати[18].

Утримання (ретенція). Рівень виконання певної навички після періоду її невикористання.

  • Безперервні завдання — такі види діяльності, як плавання, їзда на велосипеді або біг; рівень виконання зазвичай зберігається навіть після років невикористання.
  • Дискретні завдання — гра на музичному інструменті, відеогра або спортивна діяльність; рівень виконання істотно знижується, але все ж залишається вищим, ніж у новачка. Зв'язок між цими двома типами завдань полягає в тому, що безперервні завдання зазвичай залучають грубу моторику, тоді як дискретні — дрібну моторику[18].

Структури мозку

Ділянка лобової частки мозку, що переважно відповідає за моторику, називається руховою корою. Вона включає первинну рухову кору, додаткову рухову зону та премоторну кору.

Первинна рухова кора розташована в прецентральній звивині й часто зображується у вигляді рухового гомункулуса. Стимулюючи окремі ділянки рухової смуги та спостерігаючи, на які частини тіла це впливало, Пенфілд і Расмуссен змогли створити карту рухового гомункулуса. Частини тіла, що виконують складні рухи, зокрема кисті рук, мають на гомункулусі значно більшу представленість[21].

Додаткова рухова зона, розташована безпосередньо спереду від первинної рухової кори, бере участь у підтриманні та корекції постави, а також у координації послідовностей рухів. Премоторна кора, яка лежить нижче додаткової рухової зони, інтегрує сенсорну інформацію із задньої тім'яної кори, бере участь у сенсорно керованому плануванні рухів і розпочинає програмування рухової діяльності[джерело?].

Гендерні відмінності

Базальні ганглії — це ділянка мозку, у якій помітні гендерні відмінності у фізіології мозку. Базальні ганглії — це група ядер у мозку, що відповідає за низку функцій, зокрема за рухи. Бліда куля і лушпина є двома ядрами базальних гангліїв, які беруть участь у моториці. Бліда куля залучена до довільних рухів, тоді як шкаралупа відіграє важливу роль у моторному навчанні. Навіть після урахування того, що мозок чоловіків у середньому має більший об'єм, було встановлено, що об'єм як блідої кулі, так і шкаралупи у чоловіків більший, ніж у жінок[22].

Мозочок є ще однією важливою для моторики структурою мозку. Він контролює дрібну моторику, а також рівновагу й координацію. Хоча жінки загалом демонструють кращу дрібну моторику, об'єм мозочка у чоловіків більший, ніж у жінок, навіть після корекції на загальний об'єм мозку, який у чоловіків природно більший[23].

Гормони є додатковим чинником, що впливає на гендерні відмінності в моториці. Наприклад, жінки показують кращі результати у завданнях на ручну спритність у періоди високого рівня естрадіолу та прогестерону порівняно з періодами, коли рівень цих гормонів низький, зокрема під час менструації[24].

Для пояснення формування гендерних відмінностей у моториці іноді залучають еволюційну перспективу, хоча такий підхід є дискусійним. Зокрема, висловлюється припущення, що чоловіки історично виконували роль мисливців і забезпечували сім'ю їжею, тоді як жінки залишалися вдома, доглядали за дітьми та виконували хатню роботу[25]. Деякі теорії розвитку людини стверджують, що чоловічі заняття вимагали переважно грубої моторики, наприклад переслідування здобичі, метання списів і боротьби. Жінки ж, навпаки, найчастіше використовували дрібну моторику для роботи з хатніми знаряддями та виконання інших завдань, що потребували тонкого моторного контролю[25].

Див. також

  • Консолідація моторних навичок
  • Моторний контроль
  • Моторна система
  • М'язова пам'ять
  • Сенсомоторна стадія

Примітки

Посилання

  1. ↑ What are Motor Skills? - Definition from WorkplaceTesting. WorkPlaceTesting.com (англ.). Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 3 листопада 2021.
  2. ↑ Gross Motor Skills (англ.). Архів оригіналу за 23 грудня 2017.
  3. ↑ а б Stallings, Loretta M. (1973). Motor Skills: Development and Learning (англ.). Boston: WCB/McGraw-Hill. ISBN 0-697-07263-0.
  4. ↑ A to Z: Deformity, Congenital (for Parents) - Norton Children's. www.kidshealth.org (англ.). Процитовано 3 листопада 2021.
  5. ↑ Fine Motor Skills - symptoms, Definition, Description, Common problems. www.healthofchildren.com (англ.).
  6. ↑ а б Newton, T.J.,& Joyce, A.P. (2012).Human Perspectives (6th ed.).Australia:Gregory.
  7. ↑ Denckla MB (Грудень 1974). Development of motor co-ordination in normal children. Dev Med Child Neurol (англ.). pp. 729–741. 16 (6). doi:10.1111/j.1469-8749.1974.tb03393.x. PMID 4442654.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  8. ↑ Malina R (Січень 2004). Motor Development during Infancy and Early Childhood: Overview and Suggested Directions for Research. International Journal of Sport and Health Science (англ.). 22: 50—60. doi:10.5432/ijshs.2.50.
  9. ↑ Rosenbaum P, Missiuna C, Johnson K. Longitudinal assessment of motor development in epidemiologic research for the national children's study. Report for the NCS by Battelle Memorial Institute. 2004.
  10. ↑ Junaid KA, Fellowes S (2006). Gender differences in the attainment of motor skills on the Movement Assessment Battery for Children. Phys Occup Ther Pediatr (англ.). 26 (1—2): 5—11. PMID 16938822.
  11. ↑ Piek JP, Hands B, Licari MK (Грудень 2012). Assessment of motor functioning in the preschool period. Neuropsychol Rev (англ.). 22 (4): 402—413. doi:10.1007/s11065-012-9211-4. hdl:20.500.11937/30178. PMID 22837070.
  12. ↑ а б Vlachos F, Papadimitriou A, Bonoti F (Лютий 2014). An investigation of age and gender differences in preschool children's specific motor skills. European Psychomotricity Journal (англ.). 6: 12. ISSN 1791-3837.
  13. ↑ Yerkes, Robert M; Dodson, John D (1908). The relation of strength of stimulus to rapidity of habit-formation. Journal of Comparative Neurology and Psychology (англ.). 18 (5): 459—482. doi:10.1002/cne.920180503.
  14. ↑ Branscheidt, Meret; Kassavetis, Panagiotis; Anaya, Manuel; Rogers, Davis; Huang, Han Debra; Lindquist, Martin A; Celnik, Pablo (2019). Fatigue induces long-lasting detrimental changes in motor-skill learning. eLife (англ.). 8 e40578. doi:10.7554/eLife.40578. ISSN 2050-084X. PMC 6443347. PMID 30832766.
  15. ↑ Ballester, Rafael; Huertas, Florentino; Yuste, Francisco Javier; Llorens, Francesc; Sanabria, Daniel (7 квітня 2015). The Relationship between Regular Sports Participation and Vigilance in Male and Female Adolescents. PLOS ONE (англ.). 10 (4) e0123898. Bibcode:2015PLoSO..1023898B. doi:10.1371/journal.pone.0123898. ISSN 1932-6203. PMC 4388493. PMID 25849873.
  16. ↑ Kurt z; Lisa A. (2007). Understanding Motor Skills in Children with Dyspepsia, ADHAM, Autism, and Other Learning Disabilities: A Guide to Improving Coordination (KP Essentials Series) (KP Essentials) (англ.). Jessica Kingsley Pub. ISBN 978-1-84310-865-8.
  17. ↑ Adams J.A. (1971). A closed-loop theory of motor learning. J Mot Behav (англ.). 3 (2): 111—49. doi:10.1080/00222895.1971.10734898. PMID 15155169.
  18. ↑ а б в Lee, Timothy Donald; Schmidt, Richard Penrose (1999). Motor control and learning: a behavioral emphasis (англ.). Champaign, IL: Human Kinetics. ISBN 0-88011-484-3.
  19. ↑ Carlson, Neil (2013). Physiology of behavior (англ.). Boston: Pearson.
  20. ↑ Thorndike, Edward L. (1898). Animal intelligence: An experimental study of the associative processes in animals. The Psychological Review: Monograph Supplements (англ.). 2 (4): i–109. doi:10.1037/h0092987. ISSN 0096-9753. Архів оригіналу за 21 січня 2025. Процитовано 19 січня 2026.
  21. ↑ Schott, G. (1993). Penfield's homunculus: a note on cerebral cartography. Journal of Neurology, Neurosurgery, and Psychiatry (англ.). 56 (4): 329—333. doi:10.1136/jnnp.56.4.329. PMC 1014945. PMID 8482950.
  22. ↑ Rijpkema M., Leveraged D., van red Pol C., Frankel B., Tenderloin I., Fernandez G. (2012). Normal sexual isomorphism in the human basal ganglia. Human Brain Mapping (англ.). 33 (5): 1246—1252. doi:10.1002/hbm.21283. PMC 6870514. PMID 21523857.
  23. ↑ Ray N., Gunning-Dixon F., Head D., Williamson A., Tacker J. (2001). Age and sex differences in the cerebellum and the ventral pond: A prospective Mr study of healthy adults. American Journal of Neurological (англ.). 22 (6): 1161—1167. PMC 7974784. PMID 11415913.
  24. ↑ Becker, J., Barkley, K., Gerry, N., Sampson, E., Herman, J., & Young, E. (2008). Sex differences in the brain: From genes to behavior. (p. 156). New York, NY: Oxford University Press, Inc.
  25. ↑ а б Joseph, R. (2000). The evolution of sex differences in language, sexuality, and visual-spatial skills. Archives of Sexual Behavior (англ.). 29 (1): 35—66. doi:10.1023/A:1001834404611. PMID 10763428. S2CID 2217338.

Джерела

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).