Моріс Дені

Моріс Дені
фр. Maurice Denis
ранній фотопортрет
При народженні	фр. Maurice Amédée Eugène Denis
Народження	25 листопада 1870 Гранвіль
Смерть	13 листопада 1943 (72 роки)
	Париж) (збиття транспортним засобомd )
Поховання	Saint Germain-en-Laye Old Communal Cemeteryd
Національність	француз
Країна	Франція[1]
Жанр	живопис
Навчання	академія Жульєна (художня школа), Париж
Діяльність	ілюстратор, письменник, художній критик, літограф, художник, мистецтвознавець, теоретик мистецтва, митець, дизайнер
Напрямок	реалізм, символізм
Покровитель	Étienne Moreau-Nélatond, Denys Cochind і Gabriel Thomasd
Відомі учні	Sigfride Billed, Jean Souverbied, Anastase Demiand, Robert Bouletd, Лемпицька Тамара, Yves Alixd, Jean Berqued, Alix Ayméd, Бурачек Микола Григорович, Wanda Chełmońskad[2], Robert Micheau-Vernezd, Anna Ödmand і Édouard Collind
Працівник	Академія Рансонаd
Член	Національний комітет французької гравюриd, Академія красних мистецтв Франції і Saint John Society for the development of Christian artd
Твори	Q17490760?, Q17490806? і Homage to Cézanned
Батько	Constant Eugène Denisd
Мати	Hortense Added
У шлюбі з	Marthe Meurierd[3] і Elisabeth Graterolled[3]
Діти	Noëlle Maurice-Denis Bouletd, Anne-Marie Poncet-Denisd, Bernadette Denisd, Dominique Denisd, Madeleine Denisd і François Denisd
Роботи в колекції	Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтва, Художній інститут Чикаго, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Тіссен-Борнемісса, Фінська національна галерея, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Музей сучасного мистецтва, Musée Léon-Dierxd[4], Музей мистецтва Метрополітен, Музей витончених мистецтв, Mu.ZEE - Kunstmuseum aan Zeed, Музей Креллер-Мюллер, Музей Ван Гога[5], Ліонський музей красних мистецтв, MUba Eugène-Leroyd, musée des Beaux-Arts de Quimperd, Музей августинців, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Ермітаж, Музей Ізраїлю, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Musée Rolind, Musée Blanche Hoschedé-Monetd, Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей образотворчих мистецтв, Фонд Барнса, University of Kentucky Art Museumd, Баварські державні колекції картин, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Strasbourg Museum of Modern and Contemporary Artd, Художня галерея Єльського університету, Угорська національна галерея, Музей образотворчих мистецтв, Musée départemental de l'Oised, Клівлендський музей мистецтв, Musée des Beaux-Arts de Morlaixd, колекція Брестського музею образотворчих мистецтвd, Детройтський інститут мистецтв, Frances Lehman Loeb Art Centerd, Cantonal Museum of Fine Artsd, Musée départemental Maurice-Denisd, Saint-Germain-en-Laye Civic Museumd, Museum of Modern Art, Saitamad, Нова гліптотека Карлсберга, Музей д'Орсе, Інститут образотворчих мистецтв Барбераd, National Museum of Fine Arts of Algiersd, Musée Albert Andréd, Villa Florad, Державна галерея мистецтв (Штутгарт), Pont-Aven museumd, Гамбурзька картинна галерея, Utah Museum of Fine Artsd, Yamazaki Mazak Museum of Artd, Menard Art Museumd, Clemens Sels Museum Neussd, Flint Institute of Artsd, Musée d'art et d'histoire de Saint-Lôd, University of Iowa Stanley Museum of Artd, Musée de la Vie romantiqued, Будинок-музей Віктора Гюго, musée des impressionnismes Givernyd, Vanderbilt Museum of Artd, Паризький міський музей сучасного мистецтва, Musée Hyacinthe-Rigaudd, Державний музей нового західного мистецтва, Музей образотворчих мистецтв Канаd, Міський музей (Амстердам)[6], Музей Унтерлінден, Національний музей сучасного мистецтва, Музей образотворчих мистецтв Нансі, Денверський художній музей, Галерея мистецтв Вокера, Далласький музей мистецтв, University of Arizona Museum of Artd, Художній музей Род-Айлендської школи дизайнуd, Cantor Arts Center at Stanford Universityd, Стара національна галерея, Музей витончених мистецтв Парижаd, The Provence Art and History Museumd, Collection of Musée Denys-Puechd, Q113784341?, Галерея Уффіці, Музей Фолькванг, Курпфальцький музей, Musée d'art moderne (Saint-Étienne)d, музей Пікардіїd, Musée du Petit Palaisd, Музей Фабра, Реймський музей образотворчого мистецтваd, Музей Вальрафа-Ріхарца, Бременська картинна галерея, Галерея Уффіці, Музей Тулуз-Лотрека, musée des années trented, Musée d'Art et d'Histoire de Choletd, Musée de Cambraid, Musée des Beaux-Arts d'Angersd, Нантський музей образотворчого мистецтва, Музей Шартрез у Дуеd, Королівські музеї витончених мистецтв, Реннський музей образотворчого мистецтва, Print Collectiond[7], Музей Бойманса - ван Бенінгена[8], Von der Heydt Museumd, Монреальський музей красних мистецтв, Музей Бонна-Елльоd, Ohara Museum of Artd, Музей Нортона Саймона, Annonciade Museumd, Музей сучасного мистецтва (Труа), Музей сучасної історії (Париж), Художня галерея Онтаріо, Artizon Museumd, Niigata Prefectural Museum of Modern Artd, Рейксмузей, Hiéron Museumd, Національний музей спорту, Museum of Ixellesd, Художній музей (Цюрих), Діжонський музей образотворчого мистецтва, Musée des Beaux-Arts de Toursd, Musée des Beaux-Arts d'Orléansd, The Museum of Fine Arts, Gifud, Aichi Prefectural Museum of Artd, Q88645893?, Benton Museum of Artd, Musée d’Art de Toulond, Neues Museum Weimard, Малий палац і Phillips Collectiond
Нагороди	Prix Hercule-Catenaccid (1940)
Моріс Дені у Вікісховищі
Роботи у Вікіджерелах

Моріс Дені (фр. Maurice Denis; 25 листопада 1870, Гранвіль — 13 листопада 1943, Париж) — французький художник-декоратор.

Моріс Дені народився у 1870 році в Гранвілі. Мав просте походження, його батько працював на залізниці, мати — швачка. 1871 року родина перебралась на житло у передмістя Парижа у Сен-Жермен-ан-Ле. Моріс Дені житиме там все життя.

Юнак обрав художню кар'єру і згодом став учнем у академії (художній школі) Жульєна, використавши географічну наближеність небагатої родини до Парижа. Навчання продовжив у Школі красних мистецтв.

До цього періоду належить знайомство із Едуаром Вюйаром (1868—1940), П'єром Боннаром(1867—1947) та Полем Серюзьє (1864—1927).

Моріс Дені починав як реаліст і використовував у той період звучні фарби і маже академічну техніку роботи з олійними фарбами. Схильність до академічних тем він нестиме роками у власній творчості, бо тематика античності мала продовження в культурі Франції все 19 століття. Через спокуси академізму свого часу пройшли такі різні французькі художники як Жак-Луї Давід, Теодор Жеріко, Енгр, Франсуа Мілле, Едгар Дега. Художником починав і майбутній скульптор Арістід Майоль, що навернувся до скульптури і виборов славу саме на академічних і ідилічних персонажах у бурхливу за трагічними подіями першу половину 20 століття.

1890 року Моріс Дені подав на виставку у «Салон» картину «Хлопчик з хору». Побутове трактування мав і «Портрет Марти біля піаніно», датований 1891 роком.

Власне навчання вже без нагляду вчителів Моріс Дені подовжив у Італії, де він перебував у 1890-1895 роках. Він старанно вивчав твори митців доби відродження, надаючи перевагу художникам XV століття, тобто кватроченто, з їх постійними творчими пошуками, несхожими художніми індивідуальностями і привабливістю навіть наївних і малорухомих образів. Серед митців кватроченто Моріса Дені приваблював П'єро делла Франческа, відомий фрескіст.

Ще 1890 року роздуми над шляхами мистецтва спонукали його до створення статті, оприлюдненої в журналі «Мистецтво і критика». Ідейну програму він запропонував і в період створення нового художнього товариства, відомого як «Набі» (Les Nabis). Небагатий тоді художник розділив одну студію разом із Боннаром та Вюйаром.

На художника, що волав слави і фінансової успішності, почали впливати моди і пошуки в стилістиці сецесія, але художник утримався від радикалізації і навернувся до ідилічних, спокійних тем (його приваблювали сцени на пляжах), перейшов до тьмяних, висвітлених фарб і м'яких, нечітких контурів. Його картини почали нагадувати стінописи чи фрески. При цьому художник часто звертався до колористики французького рококо з низкою рожевих, блакитних, жовтуватих, зеленуватих фарб, іноді просто цукерково-солодкавих.

Він почав працювати художником-декоратором, практично відмовившись від драматичних і трагічних сюжетів, як і французькі імпресіоністи. Так, він створив декоративні панно для маєтків барона Кошена у Парижі. Низка декоративних композицій Моріса Дені прикрасила приватні маєтки, театри, церкви у Франції і Німеччині.

Аби набратися нових вражень, художник окрім Італії відвідав звичний для французьких художників Алжир, Туніс, Німеччину, Грецію, Палестину, а наприкінці життя Сполучені Штати і Канаду.

Серед багатих замовників художника опинився і Іван Морозов, володар Тверської мануфактури. При відвідинах Парижа, Морозов спілкувався із росіянами, що перебували у французькій столиці і керувався їх порадами. Серед радників Морзова був і Сергій Дягілєв. Останній і порадив фабриканту відвідати маєток барона Кошена з декоративними панно роботі Дені.

Морозов на той час опікувався перебудовами власного маєтку-палацу у Москві, котрі проводив архітектор Лев Кекушев (1862—1917). Розкішна Біла зала мала стати музичним салоном фабриканта. Декоративні панно роботи Дені сподобались багатію Морозову і той замовив Морісу Дені цикл великих панно для свого музичного салону. Морозов міг знати про декоративні панно роботи Дені для Музичного салона Мютценбеккера у місті Вісбаден і зажадав мати подібні.

Над новітнім (французьким з Парижа!) декором для Морозова працював і художник П'єр Боннар, котрий виконав три панно «Середземне море» для зали парадних сходів (панно Боннара давно зняте зі стін і передане до сховищ Ермітажу).

Іван Морозов замовив створити фотографії ще порожнього Музичного салону і надіслав їх та розміри бажаних панно у паризьку майстерню Моріса Дені. Панно мали прикрасити стіни замість фресок. Художник не покидав Францію, а працював на батьківщині. Він також виговорив собі право самому обрати тематику. Багатому замовнику він запропонував «Історію Психеї», що походила з романа письменника Апулея. Тема мала давню історію втілення у мистецтві Італії і Франції, до неї звертались Рафаель Санті, Джуліо Романо, Пітер Пауль Рубенс, П'єр Сюблейра, Симон Вуе. «Історію Психеї» знали і у Російській імперії в добу класицизму завдяки перекладам Богдановича. Морозову ці глибини історії і культури були ні до чого.

Зараз до теми навернувся і Моріс Дені. Але зажадав створити її у новій інтерпретації, позбавивши грубуватої еротики і надмірної чуттєвості, як у творах Джуліо Романо і навіть у стінописах вілли Фарнезіна у Римі. Художник записав 12 грудня 1907 року:

...Я приготував мою майбутню Психею (московську), котра буде дуже цнотливою у порівнянні з Психеєю Джуліо Романо.

Тривожна, депресивна доба кінця XIX ст. була настояна на протиріччях і пошуках особливого змісту мистецтва, вищих символів тощо, що відбилось у мистецьких напрямках декаданс та символізм. Типові ознаки символізму мали і панно «Історія Психеї». Так, Психея — це уособлення людської душі, Амур — це кохання, котрого так прагне душа, вони поєднаються на остові Задоволень і тому подібне.

Моріс Дені знову старанно уникав драматичних сторін легенди і переводив її у низку ідилічних сцен з пляжами, оголеними фігурами і приємними, практично курортними пейзажами. Так, для першого, другого і п'ятого панно були використані пейзажі курорту Лаго Маджоре, де відпочивав Моріс Дені. У четвертому панно пейзаж створений на основі замальовки у саду Джусті у місті Верона. Ескізи до великих за розмірами панно пізніше передали у паризький музей д'Орсе. До того, як відіслати панно «Історії Психеї» до Морозова, художник показав їх у Парижі на Осінньому Салоні. У грудні картини, намотані на вал, прибули у Москву і їх натягли на підрамники та розмістили на призначених місцях.

Історія декорування Музичного салону багатія на цьому не закінчилася. Мороов запросив до себе у гості француза-художника і той прибув у Москву у січні 1909 року. Висока, холодна зала з колонами портиків і великими білими поверхнями справила на митця враження незакінченості і недоопрацьованості. Він і наважився створити нові додатки невеликих картин та замінити меблі. Нову тканину для меблів обирав багатий хазяїн. Моріс Дені створив невеликі картини і два нові панно над дверима. Кути великої зали запропонував заповнити бронзовими скульптурами роботи Арістіда Майоля, позаяк теми панно мали античні сюжети, а скульптури Майоля орієнтувались на академізм і класицизм. Залу оживили також новим комплектом меблів і керамічними вазами роботи Дені…

У зв'язку із початком війни у 1941 році усі панно художника познімали з підрамників і накатали на вал. Картини розкриють лише через десять років і тільки у майстернях Ермітажу, куди їх перевезли на реставрацію, бо частка живопису осипалась від невідповідних умов зберігання. Президія комуністичної Академії мистецтв СРСР недбало ставилась як до пам'яті про Морозова, так і до його московського помешкання. Частка малих картин Моріса потрапила до сховищ Державного музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна, всі великі панно були передані до Ермітажу, тобто комплект був недбало роз'єднаний і втратив ансамблевість. Були роз'єднані і меблі, і скульптури та керамічні вази (вази роботи Дені перейшли до збірок ДМОМ). Тобто, створений за декілька років декоративний ансамбль був знищений і побачити речі на первісних місцях можна тепер лише на чорно-білих архівних фото…

1980 року в колишньому житловому приміщенні Прийоре у Сен-Жермен-ан-Ле, де мешкала родина Дені, створений музей художника Моріса Дені.

• 
  Морс Дені. «Форум у Римі», 1904 р.
• 
  Моріс Дені. «Вакх і Аріадна», 1907 р., Ермітаж
• 
  Моріс Дені. «Закоханий Поліфем з флейтою», 1907 р., Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна
• 
  Моріс Дені. «Дафніс і Хлоя», 1918 р.

• 
  Моріс Дені. «Автопортрет в саду будинку Прийоре», 1921 рік.
• 
  Моріс Дені. «Марта біля піаніно», 1891 р., Музей д'Орсе, Париж
• 
  Моріс Дені. «Марта Дені, дружина художника», 1893 р.
• 
  Моріс Дені. «Родина Меллерьйо», 1897 р.
• 
  Моріс Дені. «Абат Валле, 1889 р.

• Реалізм
• Символізм
• Натюрморт
• Портрет
• Декоративно-ужиткове мистецтво

• Дені // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
• Гос. музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, каталог картинной галереи, М., 1986
• Jean Paul Bouillon, Maurice Denis, 1993, ISBN 2-605-00245-4 & ISBN 978-2-605-00245-0
• Russell T. Clement, Four French Symbolists: A Sourcebook on Pierre Puvis de Chavannes, Gustave Moreau, Odilon Redon, and Maurice Denis, Greenwood Press, 1996, ISBN 0-313-29752-5 & ISBN 978-0-313-29752-6
• Frèches-Thory, Claire, & Perucchi-Petri, Ursula, ed.: Die Nabis: Propheten der Moderne, Kunsthaus Zürich & Grand Palais, Paris & Prestel, Munich 1993 ISBN 3-7913-1969-8 (German), (French)
• Paul Jamot, Maurice Denis, 1945, ASIN B000XY26Y6
• Jean-Jacques Leveque, Maurice Denis, 2006, ISBN 2-86770-181-3 & ISBN 978-2-86770-181-8
• Diane Goullard — Maurice Denis (1870—1943). Leçons de l'Italie, d'après son journal (Français) | Lessons from Italy, based on his Journal (English)
• журнал «Сов. музей», № 3, 1992