Моріс Гросс

Моріс Гросс
Народився	6 березня 1919  Лондон, Сполучене Королівство
Помер	14 жовтня 2006 (у віці 87 років) Лондон, Велика Британія
Країна	Велика Британія  Сполучене Королівство
Діяльність	військовослужбовець
Знання мов	англійська
Діти	3

Моріс Гросс (англ. Maurice Grosse, 6 березня 1919 — 14 жовтня 2006) — британський дослідник паранормальних явищ. Відомий своєю причетністю до справи Енфілдського полтергейста з 1977 по 1979 рік, зіграв у кількох фільмах і телесеріалах, зокрема «Привиди в Енфілді» (2015) Тімоті Сполла та «Закляття 2» (2016) Саймона МакБерні.

Гросс отримав освіту в Політехнічному університеті на Ріджент-стріт у Лондоні. Після навчання в комерційному мистецтві та дизайні служив у Другій світовій війні в Королівській артилерії та був серед евакуйованих із Дюнкерка в червні 1940 року. Призначений у 1941 році, став відповідальним за охорону та благополуччя італійських військовополонених до кінця війни. Одружився зі своєю дружиною Бетті Ясні^[1] в 1944 році, мали двох дочок і сина. Після війни став винахідником і в 1945 році подав перший зі своїх численних механічних патентів. Його найуспішнішим винаходом став поворотний рекламний щит. У 1961 році Гроссе заснував власну консультаційну компанію з дизайну та інженерії, яка стала відповідальною за запуск багатьох патентів по всьому світу^[2].

Особиста трагедія підштовхнула Гросс до психічних досліджень, коли його дочка Джанет загинула в аварії на мотоциклі в серпні 1976 року. Після її смерті Гросс повідомив, що члени його родини пережили низку випадковостей і психічних подій, і це спонукало його приєднатися до Товариства психічних досліджень і Клубу привидів. У вересні 1977 року він розслідував передбачуваний полтергейст у будинку на Грін-стріт, Енфілд, Північний Лондон, який пізніше став відомий як Енфілдський полтергейст. Гросс стверджував, що записав багатогодинний аудіо- та відеодоказ полтергейста, перебуваючи в будинку протягом тривалого періоду часу, разом з іншим екстрасенсом, Гаєм Ліоном Плейфером, який пізніше написав книгу «У цьому будинку є привиди» (1980).

Скептик Джо Нікелл розкритикував розслідування Гросса і Плейфера як «довірливі». Коли професійний вентрилоквіст Рей Алан відвідав будинок і дійшов висновку, що дівчата притворювали нібито «демонічний» голос, тому що їм «очевидно подобалася вся увага, яку вони отримували»,^[3] Гросс був настільки переконаний, що це надприродне походження, що він запропонував 1000 фунтів стерлінгів будь-кому, хто міг би відтворити голос за допомогою черевомовства чи будь-якої іншої форми обману^[2].

Гросс розслідував багато інших випадків і був членом Ради Товариства психічних досліджень, а також був головою комітету зі спонтанних випадків. У 1995 році Гросс був на святі в Чарльтон-хаусі, коли було стверджено, що шматок посуду матеріалізувався і розбився. У 2000 році він записав те, що, як він стверджував, було стуком полтергейста на відеоплівку в будинку сім'ї в північному Лондоні. Крім привидів і полтергейстів, Гросс також досліджував численні твердження про передбачення. Також зібрав велику колекцію передбачуваних прикладів психічної фотографії. Цю роботу він продовжував аж до літа 2006 року.

Гросс з'явився посмертно в документальному фільмі Channel 4 «Інтерв'ю з полтергейстом», який був показаний 6 березня 2007 року. Також з'явився на каналі Channel 4 у псевдодокументальному фільмі Da Ali G Show, в якому він дав інтерв'ю Саші Барону Коену.

У 1998 році Гросс подав до суду на Девіда Баддіеля на 10 000 фунтів стерлінгів після того, як Баддіель описав екстрасенса на ім'я Моріс Гросс, який живе в Хай-Барнет, північний Лондон, і втік з одруженою жінкою.