Міністерство оборони Російської Федерації
| Міністерство оборони Російської Федерації | |
|---|---|
| (Міноборони Росії) | |
 | |
  Національний центр управління обороною РФ на Фрунзенській набережній в Москві Прапор Міністерства оборони Росії | |
| Загальна інформація | |
| Юрисдикція |  Росія |
| Дата створення | 16 березня 1992 |
| Попередні відомства | Об'єднані НД СНД 14 лютого 1992 — червня 1993 Міністерство оборони СРСР 26 лютого 1946 — 26 грудня 1991 |
| Керівництво діяльністю здійснює | Президент Російської Федерації |
| Штаб-квартира | Москва, вул. Знам'янка, будинок № 19 55°44′59″ пн. ш. 37°36′06″ сх. д. / 55.74972° пн. ш. 37.60167° сх. д. |
| Кількість співробітників | близько 1 млн осіб (особовий склад НД Росії) |
| Річний бюджет | $69.3 млрд. доларів США (2014) |
| Підвідомчі органи | Федеральна служба по військово-технічному співробітництву Федеральна служба з технічного та експортного контролю Рособоронзаказ Спецбуд Росії Рособоронпоставка Оборонсервіс |
| mil | |
 | |
Міністерство оборони Російської Федерації (Міноборони Росії) — федеральний орган виконавчої влади (федеральне міністерство), який проводить військову політику та здійснює державне управління в галузі оборони РФ.
Утворено Указом Президента Російської Федерації 16 березня 1992 на базі колишніх структур Збройних Сил СРСР розташованих на території Російської Федерації[1]. Юридично правонаступництва до Міністерству оборони СРСР (МО СРСР) не має.[2]
Через вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Міністерство оборони Російської Федерації було внесено до санкційного списку Євросоюзу. 3 березня 2022 року Міноборони РФ внесено до санкційних списків США.
Також Міноборони Рф перебуває в санкційних списках Канади, Швейцарії, України та Японії.
Введення
8 грудня 1991 року, главами трьох союзних республік Борисом Єльциним (РРФСР), Станіславом Шушкевичем (Білоруська РСР) і Леонідом Кравчуком (Українська РСР) була підписана Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (відома як Біловезька угода), де говорилося про припинення існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) як «суб'єкта міжнародного права та геополітичної реальності». 21 грудня державами-учасницями щойно створеного СНД було підписано протокол про тимчасове покладення на останнього міністра оборони СРСР маршала авіації Шапошникова командування збройними силами на їх території, в тому числі стратегічними ядерними силами. 14 лютого 1992 він формально став Верховним головнокомандувачем Об'єднаними збройними силами СНД, а МО СРСР перетворено в Главкомат ОВС СНД. Управління збройними силами в перехідний період до серпня 1993 знаходилося під управлінням Головного командування Об'єднаних Збройних Сил СНД.
В силу особливості організації міністерства слід відрізняти поняття терміна Міноборони Росії: а) центральний орган виконавчої влади, структурно представляє з себе адміністративне відомство — центральний апарат міністерства, головний орган військового управління; б) система міністерства — сукупність формувань та організацій, що входять в структуру міністерства.
В системі органів військового управління держави Міноборони Росії є державним виконавчим органом державної адміністрації, органом управління Збройними Силами Росії; очолюється Міністром оборони Російської Федерації; керується Верховним Головнокомандувачем Збройними силами Російської Федерації; має виконавчі органи у складі органів військового управління, інших органів та підвідомчих організацій; є внутрішньодержавною установою, мілітаризованим формальним політичним соціальним некомерційним утворенням, що надає послуги в галузі оборони.
Код номерних знаків транспортних засобів Міноборони Росії — 35[3]. Штатна чисельність цивільного персоналу центрального апарату на 2012 становить 2 629 осіб[4].
Історія
Міністри
- До 1991 — див. Глави військового відомства СРСР
- 20 серпня — 9 вересня 1991 — генерал-полковник (до 24 серпня 1991), генерал армії Кобець Костянтин Іванович
- 16 березня — 18 травня 1992 — Єльцин Борис Миколайович (в. о.)
- 18 травня 1992 — 18 червня 1996 — генерал армії Грачов Павло Сергійович
- 22 вересня 1993 — 4 жовтня 1993 — генерал-полковник Ачалов Владислав Олексійович (під час політичної кризи)
- 18 червня 1996 — 24 липня 1996 — генерал армії Колесніков Михайло Петрович (і. о., звільнений від виконання обов'язків спеціальним Указом Президента РФ)
- 17 липня 1996 — 22 травня 1997 — генерал-полковник (до 5 Жовтень 1996), генерал армії (з 11 грудня 1996 — в запасі) Родіонов Ігор Миколайович
- 22 травня — 23 травня 1997 — генерал армії Сергєєв Ігор Дмитрович (і. о.)
- 23 травня 1997 — 28 березня 2001 — генерал армії (до 1997), Маршал Російської Федерації Сергєєв Ігор Дмитрович
- 28 березня 2001 — 15 лютого 2007 — Іванов Сергій Борисович
- 15 лютий 2007 — 6 листопада 2012 — Сердюков Анатолій Едуардович
- 6 листопада 2012 - 12 травня 2024 — генерал армії Шойгу Сергій Кужугетович
- 14 травня 2024 — наш час - Бєлоусов Андрій Ремович[5]
Примітки
- ↑ УКАЗ Президента РФ від 16.03.1992 N 252 «Про МІНІСТЕРСТВІ ОБОРОНИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ І ЗБРОЙНИХ СИЛАХ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ». Архів оригіналу за 27.08.2014. Процитовано 11.11.2014.
{{cite web}}: Не збігається часова мітка у|archive-date=/|archive-url=; можливо, 2014-08-27? (довідка) - ↑ Указ Президента России «О создании вооружённых сил Российской Федерации» от 7 мая 1992 р. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 11 листопада 2014.
- ↑ Коды номерных знаков ТС ВС России. Архів оригіналу за 19 березня 2013. Процитовано 13 листопада 2014.
- ↑ Довідка про чисельність та оплату праці цивільних службовців федеральних державних органів (центральних апаратів міністерств та відомств) в I півріччі 2012 року. Архів оригіналу за 5 листопада 2012. Процитовано 13 листопада 2014.
- ↑ Путін призначив Бєлоусова міністром оборони Росії, Укрінформ, 15.05.2024
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).