Мон-Тоннер

Département du Mont-Tonnerre (французька) Департамент Мон-Тоннер
↓ 1797 – 1814 ↓
Розташування департаменту Мон-Тоннер у Франції (1812)
Столиця	Майнц
Державний устрій	Не вказано
Історія
• Засновано	1797
• Ліквідовано	1814
Населення
Попередник Наступник Майнцьке курфюрство Шпаєрське князь-єпископство Князь-єпископство Вормс Нассау-Вайльбург Гессен-Дармштадтське ландграфство Курпфальц Баварське королівство Велике герцогство Гессенське
Сьогодні є частиною	Німеччина
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мон-Тоннер

Департамент Мон-Тоннер (фр. Département du Mont-Tonnerre; нім. Département Donnersberg) — адміністративна одиниця на території сучасних німецьких федеральних земель Рейнланд-Пфальц і Саарланд, створена під час Французьких революційних воєн за зразком французьких департаментів.

У цілому департамент Мон-Тоннер охоплював сучасні регіони Пфальц і Райнгессен. Водночас частини Південного Пфальцу належали до департаменту Нижній Рейн з центром у Страсбурзі. Департамент існував з 1797 до 1814 року, а його префектура розташовувалася в Майнці.

Назву департамент отримав від гори Доннерсберг (фр. Mont-Tonnerre) — найвищої точки Північнопфальцького нагір’я.

Під час Війни першої коаліції (1792–1797) війська Французької республіки захопили лівобережні території Священної Римської імперії. Тут через «експорту революції» в 1797 році було проголошено Цисрейнську республіку як «дочірню республіку» (або сателітну державу) Франції. У листопаді 1797 року цю республіку, за зразком революційного адміністративного устрою Франції, поділили на чотири департаменти, південно-східним з яких був департамент Доннерсберг. У лютому 1801 року Цисрейнську республіку офіційно анексована Францією.

Анексована територія спочатку перебувала під особливим управлінням; лише після запровадження конституції 1802 року її прирівняли до внутрішніх департаментів Франції. Андре Жанбон Сент-Андре, який з 1801 року був генеральним комісаром чотирьох лівобережних департаментів, у лютому 1802 року був призначений Наполеоном Бонапартом першим французьким префектом департаменту Мон-Тоннер (з резиденцією в Майнці). Після його смерті 10 грудня 1813 року Август Моссдорф виконував обов’язки префекта до передачі департаменту союзникам. Адміністрація департаменту до 1814 року розташовувалась в Ерталер-Гофі в Майнці.

Департамент Мон-Тоннер поділявся на такі округи (арондисмани, підпрефектури), яким підпорядковувалися кантони:

• Майнц

Кантони: Альцай, Бехтгайм, Бінген, Кірхгайм-Боланден, Майнц, Нідерольм, Оберінгельгайм, Оппенгайм, Вельштайн і Веррштатт

• Кайзерслаутерн

Кантони: Гельльгайм, Кайзерслаутерн, Лаутереккен, Обермошель, Оттерберг, Роккенгаузен, Віннвайлер і Вольфштайн

• Шпаєр

Кантони: Дюркгайм, Еденкобен, Франкенталь, Гермерсгайм, Грюнштадт, Муттерштадт, Нойштадт, Пфеддерсгайм, Шпаєр і Вормс

• Цвайбрюккен

Кантони: Анвайлер, Гомбург, Нойгорнбах, Ландштуль, Медельсгайм, Пірмазенс, Вальдфішбах, Контвіг і Цвайбрюккен.

На чолі департаменту Мон-Тоннер стояв префект. З листопада 1800 року також існувала Генеральна рада, яка передусім займалась бюджетом. Крім того, вона могла звертати увагу на потреби департаменту та вносити пропозиції. Рада складалася з 20 членів, яких імператор призначав із числа 600 найбільших платників податків департаменту. Генеральна рада збиралася один раз на рік максимум на 15 днів. Неодноразово рада виявлялася неправомочною через недостатню кількість присутніх членів: адміністрація занадто часто просто ігнорувала побажання цього органу. Баварська адміністрація, яка у 1816 році перебрала під свій контроль пфальцьку частину департаменту, зберегла інституцію Генеральної ради.^[1]

Те саме відбулося у Великому герцогстві Гессен, яке у своїй новій провінції Райнгессен також зберегло цю інституцію під назвою «Провінційна рада».^[2]

Як і в самій Франції, на лівобережних рейнських територіях, що раніше належали Габсбурзькій імперії, було скасовано привілеї дворянства та всі феодальні повинності; церковне майно конфіскували як національну власність і продавали заможним громадянам і селянам. Надзвичайно важливим стало запровадження Цивільного кодексу та Імперського кримінального кодексу у період Першої імперії. Вони гарантували кожному громадянинові рівність перед законом і відкриті судові процеси. Населення, яке до того жило в численних малих і дрібних територіальних утвореннях, стало частиною великого економічного простору без митних і цехових обмежень. Крім того, чоловіче населення завойованих територій підлягало військовій повинності у французькій армії. Таким чином, вони були змушені брати участь у наполеонівських війнах, зокрема й у російському поході, під час якого багато солдатів загинули.

Після краху французького панування на Рейні наприкінці 1813 — на початку 1814 року керівництво тимчасовою адміністрацією відвойованих територій передано імперському барону Карлу фон унд цу Штайну (1757–1831). Союзники на перехідний період створили на зайнятих ними територіях нові адміністративні одиниці — генеральні губернаторства, спочатку не змінюючи існуючих адміністративних структур. З департаментів Доннерсберг, Саар і Рейн-Мозель було утворено Генеральне губернаторство Середнього Рейну, до якого в березні 1814 року приєднали також департамент Форе. Однак уже в червні того ж року спільне управління було припинено; губернаторства були розподілені між окремими державами. Територія на південь від Мозеля перейшла під спільне баварсько-австрійське управління з центром у Кройцнаху; територія на північ від нього відійшла до Пруссії.

Лише після остаточної поразки Наполеона на Віденському конгресі (1814–1815) було ухвалено рішення щодо подальшої долі лівобережних територій Рейну. Більша частина колишнього департаменту Доннерсберг увійшла як Рейнський округ (в 1837 році перейменований на Пфальц; також Рейнський Пфальц) до складу Королівства Баварія. Територія навколо Майнца стала провінцією Райнгессен у складі Великого герцогства Гессен.

• Territorial-Eintheilung des Departement vom Donnersberg, Frankenthal 1800 (Google Books).
• Albrecht Friedrich Ludolph Lasius: Der französische Kayser-Staat unter der Regierung des Kaysers Napoleon des Großen im Jahre 1812. Ein historisches Handbuch. Erste Abteilung, Seite 330. Johann Gottfried Kißling, Osnabrück 1813 (Reprint ISBN 1-146-15884-X)
• Max Springer: Die Franzosenherrschaft in der Pfalz 1792–1814. Berlin und Leipzig 1926.
• Ludwig Käss: Die Organisation der allgemeinen Staatsverwaltung auf dem linken Rheinufer durch die Franzosen während der Besetzung 1792 bis zum Frieden von Lunéville 1801. Mainz 1929.
• Franz Usinger: Das Bistum Mainz unter französischer Herrschaft (1798–1814). Falk, Mainz 1911 (Digitalisat).
• Nikos Wallburger: Raumordnung und Raumbegründung in politischen Umbruchszeiten. Das Département du Mont-Tonnerre unter französischer Verwaltung (1792–1815). Peter Lang Edition, Frankfurt am Main 2015. ISBN 978-3-631-66893-1
• Arrêté relatif à la mise en activité de la Constitution dans les départements de la Roer, de la Sarre, de Rhin-et-Moselle et du Mont-Tonnerre („Erlass zur Inkraftsetzung der Verfassung in den Départements Roer, Saar, Rhein-Mosel und Donnersberg“)
• Constitution de l’an X („Verfassung des Jahres X“ – 1802)
• Архівна копія на сайті Wayback Machine.