YaChudo

Монік Лерак

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

Монік Лерак
Народилася26 лютого 1928[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Монреаль Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла15 грудня 2019 (91 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ковансвілльd, Монтережі, Квебек, Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьакторка, співачка Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активностіз 1948
Жанрпісня Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Knight of the National Order of Quebec офіцер ордена Канади

премія генерал-губернатора з виконавських мистецтвd (1997)

Prix Denise-Pelletierd (2013)

CMNS: Монік Лерак у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Монік Лерак (фр. Monique Leyrac, при народженні Трамблі, фр. Tremblay; 26 лютого 1928, Монреаль, Канада — 15 грудня 2019, Ковансвіль, Квебек, Канада) — франко-канадська акторка, співачка, драматургиня і театральна постановниця. Знана як інтерпретаторка французьких і франко-канадських пісень[4]. Двічі визнавалася співачкою року та жінкою року в опитуваннях жінок-редакторок канадських ЗМІ, лауреатка Призу Калікса Лавалле (1979), Премії генерал-губернатора (1997) та Призу Деніз Пельтьє (2013), офіцер ордену Канади (1967) та лицар Національного ордену Квебека.

Біографія

Народилася 1928 року в небагатій родині в Монреалі[5]. Мати працювала модисткою і Монік допомагала з вихованням братів та сестер[6]. У 13 років покинула школу і до 15 років працювала на фабриці, займаючись самоосвітою. Прочитавши біографію Сари Бернар, почала мріяти про акторську кар'єру[7]. Брала уроки сценічного мистецтва у Жанни Мобур, пізніше почала також займатися співом. 1943 року дебютувала на монреальському радіо CKAC у постановці п'єси Франца Верфеля «Пісня Бернадетт», озвучивши головну роль[8]. За порадою наставниці взяла сценічний псевдонім, вибравши для цієї мети прізвище Лерак[9]. Після кількох років на радіо 1948 року почала виступати в монреальському кабаре «У золотого фазана» разом з Шарлем Азнавуром, П'єром Рошем і Жаком Норманом. У цей час до репертуару молодої співачки входили латиноамериканські пісні, а також номери з репертуару Едіт Піаф. Випустила кілька грамплатівок із фірмою звукозапису RCA Victor[8].

1949 року дебютувала в кіно, знявшись разом з Полем Бервалем у фільмі «Вогні мого міста»[9]. У 1950—1951 роках здійснила концертне турне Францією, Бельгією, Швейцарією та Ліваном. Після повернення до Монреалю продовжила виступи у різних кабаре. 1952 року одружилася з французьким актором Жаном Дальменом[8]. У цьому шлюбі, що тривав до 1977 року[10], народила дочку[11] Софі (у шлюбі Жиронне)[7].

У 1952—1958 роках виступала у різних театральних трупах у Парижі. Продовжила театральну кар'єру в Монреалі, зокрема, 1962 року виконала роль Поллі Пічем в «Тригрошовій опері». З 1962 по 1964 рік була однією з провідних ведучих радіопрограми «Plein de soleil» на радіо CBC. Одночасно виступала як співачка, поступово доповнюючи репертуар творами популярних квебецьких авторів. 1963 року випустила свою першу довгогральну платівку з піснями Жиля Віньйо та Клода Левельє. 1964 року була провідною та однією з головних виконавиць у телешоу «Pleins feux» (з фр. — «Прожектор») на CBC[8].

1965 році CBC відправило Лерак представляти Канаду на Міжнародному фестивалі пісні в Сопоті, де вона завоювала гран-прі з піснями «Mon Pays» (авторства Віньйо) і «La Petite Mélodie qui revient». Того ж року виборола також гран-прі на фестивалі пісні в Остенде (Бельгія). Після цього зробила турне СРСР, виступала у вар'єте в концертному залі «Олімпія» в Парижі, в Карнегі-холі, на Всесвітній виставці в Монреалі[12], а також перед принцесою Маргарет у Лондоні[8].

Після участі у постановці «Тригрошової опери» на Стратфордському фестивалі 1972 року знову вирушила до Франції, звідки повернулася через три роки. У 1980-ті роки сама складала та ставила п'єси, в яких грала та співала на сцені[13]. Серед них були «Божественна Сара» (1981, на основі біографії Сари Бернар) і «Штучний рай» (1982, за однойменною книгою Бодлера), а також «Spectacle 1900», в якому виконувались пісні Арістіда Брюана й Іветти Гільбер[8]. Іншими помітними театральними роботами Лерак у цей час були моновистава «Нелліган», присвячена пам'яті квебецького поета Еміля Неллігана[11], і «Париж-Берлін» на тексти Бертольта Брехта та Жака Превера, де партнером Лерак був Поль Савуа[8].

За роль Белізи у постановці мольєрівських «Вчених жінок» Новою театральною трупою Монреаля (1990) вшанована призом театральних критиків за найкращу жіночу роль другого плану[9]. 1995 року зіграла у світовій прем'єрі Мішеля Марка Бушара «Коронаційна подорож» (постановка театру «Новий світ»)[11]. Ця роль стала останньою в кар'єрі Лерак, яка, досягнувши 60-річного віку, вирішила залишити сцену[7]. 2019 році вийшла друком біографія життя Лерак, написана Франсуа Домп'єром[14]. Померла у лікарні міста Ковансвіля у грудні 2019 року у 91 рік[9].

Нагороди та звання

  • 1965 — Гран-прі Міжнародного фестивалю пісні в Сопоті[8]
  • 1965 — Гран-прі фестивалю пісні в Остенде (Бельгія)[8]
  • 1967 — офіцерка ордену Канади[15]
  • 1979 — Приз Калікса Лавалле[8]
  • 1990 — приз театральних критиків за найкращу жіночу роль другого плану (Беліза, «Вчені жінки», Нова театральна трупа)[9]
  • 1997 — Премія генерал-губернатора в галузі виконавських мистецтв[4]
  • 1998 — лицарка Національного ордену Квебеку[16]
  • 2006 — приз Квебекор (Приз Квебеку в галузі музики)[17]
  • 2013 — Приз Деніз Пельтьє[11]
  • Двічі визнавалася співачкою року та жінкою року в опитуваннях редакторок канадських ЗМІ[8]

Примітки

  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ L'Encyclopédie canadienne, The Canadian Encyclopedia
  4. ↑ а б Monique Leyrac (1928-2019). Governor General's Performing Arts Awards (англ.). Процитовано 29 серпня 2024.
  5. ↑ Alexis Luko, Rachelle Taylor and Hélène Plouffe, «Monique Leyrac». The Canadian Encyclopedia, 12 March 2007.
  6. ↑ Lanctôt, Jacques (23 червня 2019). Magnifique Monique Leyrac. Le Journal de Montréal. Процитовано 22 квітня 2025.
  7. ↑ а б в Caroline Montpetit (17 грудня 2019). Monique Leyrac, le théâtre et le chant en une. Le Devoir. Процитовано 29 серпня 2024.
  8. ↑ а б в г д е ж и к л м Bruno Roy (15 грудня 2013). Monique Leyrac. Encyclopedia of Music in Canada (англ.). Процитовано 29 серпня 2024.
  9. ↑ а б в г д Mayssa Ferah (16 грудня 2019). La chanteuse Monique Leyrac s’éteint à 91 ans. La Presse. Процитовано 29 серпня 2024.
  10. ↑ Vigneault, Alexandre (1 квітня 2010). Décès de Jean Dalmain (1915-2010).
  11. ↑ а б в г Gaetan Charlebois (23 березня 2020). Leyrac, Monique. Canadian Theatre Encyclopedia (англ.). Процитовано 29 серпня 2024.
  12. ↑ Marshall, Bill; Johnston, Cristina (24 травня 2005). France and the Americas [3 Volumes]: Culture, Politics, and History (англ.). Bloomsbury Academic. ISBN 978-1-85109-411-0.
  13. ↑ «Leyrac's one-woman performance managed only sporadic rapport». Winnipeg Free Press, Newspaper Archives. 27 November 1988 — Page 22
  14. ↑ Mario Girard, «Leyrac vue par Dompierre». La Presse, 8 April 2019.
  15. ↑ Mrs. Monique Leyrac: Order of Canada. The Governor General of Canada. Процитовано 29 серпня 2024.
  16. ↑ Monique Leyrac (1928 – 2019). Ordre national du Québec (фр.). Процитовано 29 серпня 2024.
  17. ↑ Alexis Luko, Rachelle Taylor, Hélène Plouffe (17 липня 2015). Monique Leyrac. The Canadian Encyclopedia (англ.). Процитовано 29 серпня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).