Момідзігарі

Моміджіґарі (яп. 紅葉狩) або моміджі (яп. 紅葉) — це традиційне для Японії милування осінньою зміною забарвлення листя. Перш за все, традиція пов'язана з почервонінням листя кленів видів долонеподібний і японський, але не обмежується ними. Моміджі є такою ж важливою і популярною традицією, як і милування квітучою сакурою: за це вони поетично названі п'ятою і шостою порами року^[1]. Моміджі є частиною японської культури і має помітний вплив на туристичну індустрію. В інших країнах існують схожі традиції, наприклад, Leaf peeping у США, але їх важко порівняти за значущістю і ступенем впливу з японською.

Розрізняють два терміни, що описують милування осінньою зміною забарвлення листя: «койо» (яп. 紅葉) і моміджі (яп. 紅葉). Попри те, що на канджі обидва слова записуються однаково, прочитання залежить від контексту^[2].

«Койо» — листопад з жовтого й червоного листя (природний процес), тоді як «моміджі» — виключно інтенсивно червоне забарвлення і частіше асоціюється з традицією милування^[3]. Повна назва традиції звучить як «моміджіґарі» і походить від поєднання слів «моміджі» («червоне листя» або «клен») і «ґарі» («полювання»). Так само існує ендонімічний для Хоккайдо термін кампукай (яп. 観楓会), що означає «спільне спостереження за листям» або саме місце для таких спостережень.

Традиція моміджі зародилася в Японії в період Хейан і, ймовірно, пов'язана з буддистськими практиками усвідомлення ефемерності і минущості всього сущого^[3]. Милування червоними кленами описано вже в «Повісті про Ґенджі». А в XVI столітті драматург Кандзе Нобуміцу написав класичну п'єсу для театру но «Моміджіґарі». Таким чином моміджіґарі є традицією, що налічує вже багато століть. На «полювання за кленовим листям» вирушають пішки поодинці або компанією; влаштовують пікніки під кленами; гуляють у парках. У західному сприйнятті традиції ханамі і моміджі іноді гіпертрофовано естетизуються, тоді як для звичайного японця — це можливість приємно провести час на природі, не надаючи цьому дозвіллю сакрального сенсу^[4].

Вважається, що аж до періоду Едо традицію моміджіґарі підтримували виключно представники високих станів, але поступово вона демократизувалася^[2]. Зі зростанням інтересу до японської культури традиція стала поширюватися по всьому світу, однак, не стала самостійною, а однозначно атрибутується з японською естетикою^[5].

Як і спостереження квітучої сакури, спостереження моміджі є важливою традицією японського суспільства. Щорічні прогнози моміджі публікуються на офіційному рівні і широко висвітлюються в туристичній індустрії^[3]. Репортажі про моміджі з'являються в теленовинах у розділі прогнозу погоди. Японські та міжнародні туристичні фірми пропонують тематичні тури^[6]. На острові Іцукушіма існує спеціалітет солодких пиріжків-манджю — моміджі манджю, виліплених у формі кленового листка. А самі кленові листки вживають у їжу, наприклад, у зацукрованому вигляді або в темпурі^[3].

Сезон моміджі відбито в японському мистецтві, зокрема в традиційному живописі і поезії. Драматург Кандзе Нобуміцу (помер 1516 року) написав класичну п'єсу для театру но — «Моміджіґарі». Надалі її перекладено для вистав лялькового театру і кабукі, а 1899 року представлено у вигляді фільму, який вважають найстарішим зі знятих у Японії, які дійшли до наших днів.

Танка поета Сарумару-даю:

У глубині в горах

топче червоний клена лист
олень, що стогне,
чую плач його… в мені

весь осінній смуток

Оригінальний текст (яп.)

奥山に
紅葉踏みわけ
鳴く鹿の
声きく時ぞ

秋は悲しき

• Ханамі
• Юґен
• Японська естетика

• Щорічний прогноз сезону момідзі [Архівовано 3 серпня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Японських залізниць (англ.)