YaChudo

Мови ойль

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Мови ойль
Поширені:
Класифікація: Індоєвропейські
 Італійські мови
  Латино-фаліскські мови
   Латинська мова
    Романські мови
     Італо-романські мови
      Західнороманські мови
       Галло-романські мови
        Арпітанська–Ойль
         Мови ойль
Групи:

Мови ойль на мапі діалектів Франції

Мови ойль (фр. Langues d'oïl) — діалектний континуум, що включає у себе стандартну французьку та її найближчі варіанти, якими розмовляють у північній частині Франції, південній Бельгії та на островах Ла-Маншу.[1] Вони належать до галло-романської групи мов, яка також покриває південну Францію.

Термін ланг д'ойль уперше з'явився близько 1100 р. Назва походить від латинської фрази hoc ille, що в народній латині північної Галлії перетворилося на oïl (стверджувальна частка «так»). Це протиставляє мови ойль південним романським мовам ок (ланг д'ок), де використовували частку hoc.

Історія

Мови ойль походить від галло-романських, мов, якими говорили в Галлії від V до IX століття. Декілька збережених рукописів галло-романською мовою свідчать, що протягом цього періоду починають усвідомлювати розрив між мовою, якою говорять, і мовою, якою пишуть[2]. Так, у VIII столітті лексикон Вульгати, відомий як глоса Райхенау, супроводжує слова, що викликають проблеми розуміння, їхніми еквівалентами в народній мові, що показує, як писемна мова стає важкодоступною, адже багато слів вийшло з ужитку. Так само в 813 році Турський собор постановляє, що священики повинні виголошувати проповіді народною мовою, аби полегшити їхнє розуміння. Нарешті, в 842 році Страсбурзькі клятви містять два короткі тексти французькою мовою тієї епохи (і ті самі німецькою мовою тієї епохи, тобто тодішньою німецькою), у рамках оповіді латиною: французькою — найдавніші послідовні тексти старофранцузькою, що дійшли до нас, а саме присяга Людовика Німецького, який присягає на вірність своєму братові Карлу проти їхнього старшого брата Лотаря I, та присяга вояків Карла Лисого, які присягають не підтримувати свого вождя, якщо той зречеться своєї присяги й укладе союз із Лотарем проти Людовика; взаємно — присяга Карла Лисого та військ Людовика Німецького, відтворені німецькою мовою тієї епохи в рамках тієї самої оповіді латиною, є серед найдавніших відомих текстів германською мовою.

Твір, що вважається першим літературним текстом, написаним мовою ойль, — це Секвенція про святу Євлалію, датована кінцем IX століттям. Від X століття збереглися лише фрагментарні нотатки про Йону, короткий вірш про Страсті (хоча тут може йтися радше про староокситанську[3]) та інший про Житіє святого Лежера. Далі, близько 1050 року, з'являється важливий текст — Житіє святого Алексія.

Відмінності всередині мов ойль з'являються дуже рано: так, на початку XIII століття Робер де Кларі та Жоффрей де Віллардуен обидва описують Четвертий хрестовий похід, але один — піккардієць, а інший — шампанець, і відмінності в їхньому способі вираження вражають настільки, що не помилково сказати, ніби Кларі пише шті. Трохи пізніше Роджер Бекон зазначає у своєму Opus majus, написаному середньовічною латиною наприкінці 1260-х років:

Справді, ідіоми однієї й тієї самої мови варіюються залежно від індивідів, як це видно на прикладі французької мови, яка серед французів, піккардійців, нормандців і бургундців варіюється ідіоматично. І те, що правильно кажуть в ідіомі піккардійців, викликає жах у бургундців, і навіть у французів, ближчих до них…

[4]. Спочатку ця диференціація пояснюється насамперед такими причинами[5]:

  • нестабільність політичної та соціальної ситуації радше сприяє відсутності лінгвістичного консерватизму;
  • франкський вплив, різний за територіями, є фактором дивергентної еволюції;
  • переважання місцевого життя протистоїть уніфікації мови тим більше через відсутність значних осередків поширення мови, якими були б великі міста та централізований уряд;
  • різні перешкоди та полегшення комунікації, зумовлені природною географією та людськими спорудами, пояснюють поширення чи непоширення мовних інновацій і, отже, розподіл лінгвістичних рис у різних говірках.

Однак, починаючи з XII або XIII століття, посилення обмінів між різними регіонами мов ойль спричиняє зростання запозичень між різними діалектами. Ці явища сприяють взаєморозумінню та підтримують відносну єдність мов[6].

Для середньовічного періоду мови ойль можна поділити двома способами[7]. Її лінгвістична територія складається з чотирьох діалектних зон: армориканської, бургундської, франсієнської та франкської. А мова складається з дев'яти діалектів: анжуйського (предок анжуйського, галло та майєнського), бургундського (предок бургундсько-морвандьо та франш-контійського), шампанського, франсієнського (предок французької), лотаринзького, нормандського, піккардійського, пуатевінського (предок пуатевін-сентонжеського), валлонського.

Список мов ойль[8]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Ойль. ВУЕ (укр.). Процитовано 16 березня 2026.
  2. ↑ Pope 1952, с. 12-13, параграф 22.
  3. ↑ BnF Catalogue général. catalogue.bnf.fr. 00929–frpro. Процитовано 26 листопада 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  4. ↑

    Nam et idiomata ejusdem linguae variantur apud diversos, sicut patet de lingua Gallicana quae apud Gallicos et Normannos et Burgundos multiplici variatur idiomate. Et quod proprie dicitur in idiomate Picardorum, horrescit apud Burgundos, imo apud Gallicos viciniores

    .
  5. ↑ Pope 1952, с. 18 параграф 35.
  6. ↑ Abalain 2007, с. 157.
  7. ↑ Lodge 2004, с. 63.
  8. ↑ Atlas sonore des langues régionales de France

Джерела


Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).