Мови Болівії
У Болівії налічується 43 живі мови; офіційний статус за конституцією 2009 року мають 37: іспанська та 36 індіанських мов, з яких найпоширеніші кечуа та аймарська.[1][2] Індіанські мови страждають від нестачі друкованих матеріалів, проте їх використовують у школах, а програми, спрямовані на покращення їхнього становища, отримують державну підтримку.
Список
Найбільші народи країни — кечуа, аймара, гуарані, кальявайя, чіпая і чикітано.[3] На додаток до рідної мови багато індіанців володіють іспанською.[3] Нащадки болівійських менонітів, яких налічується близько 60 000, розмовляють німецько-платською.[2] Глухі в Болівії користуються місцевим діалектом американської жестової мови.[2]
| Мова | Офіційна? | Кількість носіїв | Рік перепису |
|---|---|---|---|
| Аймара | так | 1 702 000 | |
| Айорео | так | 1700 | 2006 |
| Араона | так | 110 | 2006 |
| Бауре | так | 980 | 2006 |
| Бороро | ні | 2 | |
| Гуарані | так | 60 000 | 2014, 2002 |
| Гуараю | так | 5930 | 2004 |
| Іспанська | так | 9 380 000 (4 450 000 якк перша мова) | |
| Ітене | так | 75 | 2007 |
| Ітонама | так | 5 | 2007 |
| Кавіненья | так | 1680 | 2006 |
| Кальявайя | так | 0 | |
| Канічана | так | 1550 | 2001 |
| Каювава | так | 4 | 2007 |
| Кечуа (болівійська кечуа) | так | 2 300 000—3 000 000[2][4] | |
| Леко | так | 20 | 2001 |
| Мовіма | так | 1450 | 2004 |
| Мосетен | так | 5320 | 2004 |
| Мохеньйо-ігнасіано | так | 4500 | 2004 |
| Мохеньйо-тринітаріо | так | 5500 | 2000 |
| Німецько-платський діалект | ні | 60 000 | 2007 |
| Ноктен | так | 1810 | 1994 |
| Пакауара | так | 17 | 2004 |
| Паунака | ні | 0 | |
| Паусерна | так | 0 | |
| Піро | так | 140 | 1994 |
| Пукіна | так | 0 | |
| Реєсано | так | 250 | 2007 |
| Саравека | ні | 0 | |
| Сиріоно | так | 0 | |
| Такана | так | 1820 | 2004 |
| Тапієте | так | 70 | 2004 |
| Тоба-ком | ні | 0 | |
| Торомоно | так | 0 | |
| Уру | ні | 2 | 2004 |
| Чакобо | так | 550 | 2000 |
| Чикітано | так | 5860 | 2004 |
| Чипая | так | 1200 | 1995 |
| Есе-ехха | так | 500 | 2007 |
| Юкі | так | 120 | 2004 |
| Юракаре | так | 2680 | 2004 |
| Ямінава | так | 200 | 2001 |
За конституцією 2009 року всі державні організації зобов'язані вибрати додаткову до іспанської індіанську мову роботи. Більшість обрала кечуа та аймара[2].
Соціолінгвістика
Іспанською і кечуа розмовляють в Андах, на південному сході Альтіплано; аймарською — переважно на пагорбах навколо озера Тітікака, а на гуарані — в низовинах на південному сході на кордоні з Парагваєм.[5] Загалом іспанською як першою мовою володіє близько половини населення, близько 50-60 % населення володіє нею вільно.[6][7]
Кечуа була мовою імперії інків, які воювали з аймара і незадовго до іспанського наступу завоювали деякі землі. Аймарську і кечуа почали вивчати в XVI столітті; колоніальний уряд фінансував лінгвістичні дослідження в цій галузі. Найвизначніший письменник того періоду, який працював з аймарською, — Лудовіко Бертоніо.[8] Найдавнішу книгу з кечуа написав у 1650-х роках місіонер Домінго де Санто Томас.[8] У 2000-х роках на кечуа розмовляло близько 3 млн, аймарською — 2 млн, на гуарані — 60 тис. осіб.[9]
Освіта, література, ЗМІ
Рівень грамотності оцінюють у 95 %,[2] проте до 1994 року єдиною мовою, якою викладали в школах, була іспанська, і багато дітей із глибинки не цілком розуміли, що їм казали вчителі.[10] Після проведення освітньої реформи запроваджено двомовне навчання аймарською, гуарані та кечуа; результати реформи оцінюють як позитивні.[11]
Література Болівії представлена як іспанською, так і індіанськими мовами; перші неіспаномовні публікації з'явилися в XIX столітті: записано найважливіші оповідання на кечуа та аймарською. З цими мовами працювали також письменник і літературний критик Хесус Лара, який вивчав кечуанську літературу, та Артеміс Касерес (ісп. Artemis Caceres), який створив збірку з 56 оповідань, заснованих на фольклорі аймара.[12] У XX столітті індіанські цінності залишалися однією з головних тем літературних творів, проте навіть у 2010-х роках розвитку літератури індіанськими мовами заважають бідність та мала кількість перекладів іншомовних творів; видавництва переважно працюють із іспанською, а держава погано задовольняє літературні потреби 60 % неіспаномовного населення країни.[13] З 2010 року існує конкурс літературних творів індіанськими мовами, першим переможцем став автор-аймара Федеріко Торрес Маркес (ісп. Federico Torres Márquez).[14]
Майже всі друковані ЗМІ виходять іспанською, є дві газети англійською.[15] Така ж ситуація з радіомовленням. 2006 року за підтримки президента Ево Моралеса успішно пройшла ініціатива якомога більше поширити в Болівії радіомовлення; державна радіомовна мережа Patria Nueva додала мовлення індіанськими мовами: кечуа, аймарською та іншими.[16]
Примітки
- ↑ Constitución Política del Estado de Bolivia. Artículo 5 (ісп.). República de Bolivia Asamblea Constituyente Honorable Congreso Nacional. 2009. Архів оригіналу за 14 жовтня 2017. Процитовано 17 жовтня 2017.
- ↑ а б в г д е Bolivia in Ethnologue. 20th Edition (англ.). SIL International. Архів оригіналу за 30 вересня 2017. Процитовано 17 жовтня 2017.
- ↑ а б Galván, 2011, с. 10.
- ↑ Moseley, Christopher. Atlas of the World’s Languages in Danger (англ.). UNESCO Publishing. Архів оригіналу за 9 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2017.
- ↑ Gritzner, 2004, с. 11.
- ↑ Galván, 2011, с. 92, 127.
- ↑ Lonely Planet Bolivia. — Lonely Planet, 2010. — С. 361.
- ↑ а б Galván, 2011, с. 77.
- ↑ Gritzner, 2004, с. 11, 71.
- ↑ Galván, 2011, с. 66.
- ↑ Galván, 2011, с. 67.
- ↑ Galván, 2011, с. 76.
- ↑ Galván, 2011, с. 83—84.
- ↑ Galván, 2011, с. 89.
- ↑ Galván, 2011, с. 96.
- ↑ Galván, 2011, с. 102.
Література
- Javier A. Galván. Culture and customs of Bolivia. — ABC-CLIO, 2011. — ISBN 978–0–313–38363–2.
- Mandy Lineback Gritzner, Jason M. Gritzner. Bolivia. — Chelsea House Publishers, 2004. — ISBN 0-7910-7481-1.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).