Мемлебен

Мемлебен
Memleben
Основні дані
51°15′55″ пн. ш. 11°29′24″ сх. д. / 51.265164° пн. ш. 11.490111° сх. д.
Країна	Німеччина
Регіон	Саксонія-Ангальт
Статус міста	комуна
Площа	16,76 км²
Населення	509[1]
Висота НРМ	519 м
Телефонний код	(+49) 034672
Часовий пояс	+1
Номери автомобілів	BLK
Ідентифікаційний код суб'єкта самоврядування | Офіційний код	15 0 84 330
GeoNames	2872005
OSM	↑2354399 ·R (Кайзерпфальц)
Поштові індекси	06642
Мемлебен Мемлебен (Німеччина)
Мемлебен у Вікісховищі

Мемлебен (нім. Memleben) — частина громади Кайзерпфальц у районі Бургенланд землі Саксонія-Ангальт, Німеччина.

Населений пункт розташований у західній частині району Бургенланд, неподалік від Небри, на річці Унструт. Він входить до складу об'єднання громад Ан-дер-Фінне з адміністративним центром у Бад-Бібрі.

У межах дослідження знахідок із Небри Єнський університет імені Фрідріха Шиллера розкопав на Вендельштайні, серед іншого, залізнодобову господарську яму зі скелетом кози. Інші знахідки вказують на використання місця знахідки вже в пізню бронзову добу.

Поселення вже 780 року згадувалося в переліку маєтків Герсфельдського абатства, збудованого архієпископом Луллусом Майнцьким († 786), як Mimelebo.

У переліку десятини Герсфельдського монастиря, створеному між 881 і 899 роками, як місце, що сплачувало десятину, згадано Meginrichesdorpf у Фрізенфельді. Герман Ґресслер пов'язував це місце з Мемлебеном або пізнішим спорожнілим поселенням Венінгенмемлебен на лівому березі Унструту. Водночас згадується й місце Mimileba.

Його значення зросло за правління першого саксонського короля Східно-Франкського королівства Генріха I. Генріх I помер тут 2 липня 936 року, ймовірно після інсульту. Його син Оттон I також часто перебував у Мемлебені й неодноразово видавав там грамоти. Завдяки цьому місце набуло загальноімперського значення. Оттон I також помер у Мемлебені 7 травня 973 року. За Відукіндом Корвейським, його нутрощі були поховані в церкві Діви Марії в Мемлебені. Син Оттона Великого, Оттон II, на честь свого батька до або на початку 979 року заснував бенедиктинський монастир, який підтримував численними пожертвами. Найбільшого значення Мемлебен досяг за Оттона III.

1015 року період розквіту Мемлебена завершився. Генріх II, наступник Оттона III, 16 листопада 1002 року, в рік свого вступу на престол, ще підтвердив абату Рейнольду привілеї, надані його попередниками, зокрема вільний вибір абата й фогта та володіння, і навіть юридично прирівняв монастир до трьох імперських абатств — Фульди, Корвейя та Райхенау, однак через 13 років він переглянув це рішення і знову підпорядкував Мемлебенський монастир Герсфельдському монастирю.

1 травня 1525 року монастир був пограбований повсталими селянами та їхніми дружинами,^[2] а 1548 року, після дедалі більшого занепаду внаслідок Реформації, остаточно ліквідований. 1551 року належні йому маєтки були вилучені саксонським курфюрстом і передані щойно заснованій школі Пфорта. Вона володіла ними до кінця Другої світової війни. З 1551 до 1815 року Мемлебен як ексклав належав до курсаксонського амту Пфорта.^[3]

1641 року французи пограбували Мемлебен, унаслідок чого загинули 164 людини. 1722 року блискавка зруйнувала дах церкви старого монастиря. Через кілька років почали розбирати церкву. Нині залишки цієї церкви ще можна побачити, і вони варті відвідання. 1763 року поселення майже повністю знищила пожежа, тому старі будівлі здебільшого були втрачені для сучасного вигляду населеного пункту. За рішеннями Віденського конгресу Мемлебен 1815 року перейшов до Пруссії, а 1816 року був включений до Landkreis Eckartsberga в Regierungsbezirk Merseburg провінції Саксонія, до якого належав до 1944 року.^[4] 1936 року, за націонал-соціалістичного правління, Мемлебен відзначив свою тисячолітню історію на згадку про 1000-ту річницю смерті Генріха I.

Після Другої світової війни в Мемлебені було засновано велике народне підприємство сільськогосподарського типу (Volkseigenes Gut, VEG), яке також отримало у власність колишній монастир. Було здійснено багато будівельних змін, з'явилися нові комори, стайні, житлові будинки та офісні приміщення. За часів НДР у VEG Memleben на полях регіону інтенсивно вели насінництво зернових культур; у Мемлебені були великі комплекси свинарників і корівників. Населення в цей час зросло до понад 1000 мешканців. З 1970 року до колапсу НДР Мемлебен щороку, через два тижні після П'ятидесятниці, проводив широко відомі за межами регіону Kooperationsfestspiele. 1986 року Мемлебен відзначив 1200-річчя першої документальної згадки.

1991 року населений пункт подав заявку на статус федеральної столиці, обґрунтовуючи її надзвичайно важливою історією місця. Із заснуванням Дороги романики були виділені перші кошти на порятунок монастирського комплексу в Мемлебені, що заклало основу для його сучасного розвитку.

1 липня 2009 року Мемлебен було включено до нової громади Кайзерпфальц і до об'єднання громад Ан-дер-Фінне.^[5]

Після Повороту, з 1989 до 1994 року, штатним бургомістром був Уве Гартунг. Останнім почесним бургомістром з 1 липня 1994 до 30 червня 2009 року був Гельмут Райх († 24 травня 2012).

Блазонування: «У зеленому полі перехрещені золоті молот і кайло, накладені на золотий колос. У главі щита — золота стилізована бічна нава церкви з чотирма синіми стрілчастими віконними отворами».

Кольори населеного пункту — золотий (жовтий) і зелений.

Герб створив Лутц Дерінг.

Хоча від старого пфальцу досі не виявлено архітектурних залишків, від монументальної церкви X століття збереглися деякі частини мурів, зокрема південно-західний трансепт, південна стіна нави й значна частина південно-західного стовпа середохрестя. Це була споруда з двома хорами величезних розмірів — 82 метри завдовжки й 39,5 метра завширшки. План археологічно підтверджений і представлений за допомогою брукування.

У XII столітті почалося будівництво нового, меншого монастирського комплексу. У монастирській церкві, завершеній у першій половині XIII століття, особливо вирізняється пізньороманська крипта. Вона є єдиним приміщенням монастирського комплексу, що збереглося в первісному стані. Ранньоготичні аркади середньої нави церкви формують романтичний характер усього комплексу. На стовпах у наві видно тіньові зображення в натуральну величину.

Увесь комплекс нині використовується як «Музей монастиря та імператорського пфальцу Мемлебен». Відтворений середньовічний монастирський сад, а також численні виставкові простори, що заповнюють колишні клаустрні будівлі, передають відвідувачеві уявлення про значення Мемлебена, історію будівництва монастиря, бенедиктинське монастирське життя та середньовічне виготовлення книг у так званому скрипторії. Екскурсії, музейно-педагогічні заходи й культурні події оживлюють колишній бенедиктинський монастир.

У 2008 році громаду Мемлебен було відзначено спеціальною премією міністра економіки Саксонії-Ангальт у межах Премії романики за подальший розвиток Музею монастиря та імператорського пфальцу Мемлебен. В обґрунтуванні премії зазначалося, що завдяки зусиллям громади, адміністративної спільноти та товариства підтримки там були створені дві постійні експозиції, монастирська крамниця й музейно-педагогічна програма «Живий монастир».

У жовтні 2008 року тодішня громада Мемлебен заснувала Фундацію монастиря та імператорського пфальцу Мемлебен. Фундацією керує бургомістр об'єднання громад Ан-дер-Фінне. Відтоді вона реалізувала численні будівельні проєкти й 15 березня 2012 року відкрила нову монастирську браму як новий вхідний та інформаційний простір.

Після перебудови монастирська церква, монастирський сад і клаустрний двір із 2024 року доступні безбар'єрно.^[7]

Церква Святого Мартина також має середньовічне походження й нині реставрується, щоб парафія могла й надалі її використовувати.

Вже кілька років у населеному пункті діє парк тварин із численними місцевими та екзотичними тваринами.

На Вендельштайні розташовані руїни замку, що у своїх витоках походить із XIV століття. Від найдавнішої частини замку збереглися рештки романської каплиці. Вражають ступінчасто влаштований замковий рів і каземати.

• Готтлоб Вільгельм Мюллер (1790—1875), євангелічний теолог і педагог
• Гайнріх Пфайль (1880—невідомо), юрист, президент земельного суду Вісбадена

• Fritz Kühnlenz: Städte und Burgen an der Unstrut. Greifenverlag, 1. Auflage 1992, ISBN 3-7352-0293-4 або Sondereinband — Verlagshaus Thüringen 1999, ISBN 3-89683-121-6.
• Helge Wittmann (Hrsg.): Memleben: Königspfalz – Reichskloster – Probstei. Imhof, Petersberg 2001, ISBN 3-932526-92-9.

• Verbandsgemeinde An der Finne | Die Finne Region | Gemeinde Kaiserpfalz | Memleben. www.vgem-finne.de. Процитовано 14 березня 2026.
• Бібліографія. Мемлебен // Німецька національна бібліотека
• Мемлебен на сайті Blaues Band
• [www.kloster-memleben.de(http://www.kloster-memleben.de)]