YaChudo

Марі Морган

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

Марі-Моргани або моргени, моргани — водяні феї жіночої подоби, пов’язані з образом русалок. Вони належать до легендарної спадщини Бретані; за переказами, їхня краса вражала мешканців острова Уессан..

Етимологія

Бретонською мовою mor означає «море», а ganet — «народжений». Таким чином, Марі-Моргани буквально тлумачаться як істоти, «народжені морем». Також засвідчені англійські форми Mary-Morgan та Mari-Morgan.

За Франсуа-Марі Люзелем, у множині вживається форма morganed, тоді як в однині — morganez (французькою — Morgane)[1]

Опис

На північному узбережжі Фіністера, зокрема на острові Уессан, до кінця XIX століття зберігалася віра в Морганів — народ, що жив під водою та виходив на берег для прогулянок. Франсуа-Марі Люзель зафіксував ці перекази 1873 року[2], про них також писав Поль Себійо в журналі Revue des traditions populaires("Огляд народних традицій") 1899 року[3]


За описом Люзеля, моргани — це маленькі чоловіки й жінки, які живуть під хвилями; ними править король, чий палац перевершує красою все найпрекрасніше на землі. Марі-Моргани інколи виходять гратися на піщаних берегах при місячному світлі, однак їх неможливо довго спостерігати, оскільки вони зникають миттєво. За переказами, Марі-Моргани мирні та доброзичливі за своєю природою, чим іноді користуються люди, намагаючись їх обдурити. Водночас самі ці істоти можуть поставати в привабливих образах, щоб заманити людей на морське дно.


Однією з їхніх представниць у пізніших інтерпретаціях називають Дахут — дочку короля Градлона, яку легенда пов’язує із загибеллю міста Іс і перетворенням на русалку[4]. Відтоді, згідно з переказами, вона зачаровує моряків, затягуючи їх у море, спричиняючи шторми або, навпаки, заспокоюючи вітер. Якщо ввечері хтось із рибалок не повертався, місцеві пояснювали це втручанням Марі-Морган.

Поль Себійо описує Марі-Морган як істот, які переслідують молодих рибалок своїми залицяннями; якщо хтось піддавався їм, його нібито затягувало під хвилі, і він зникав назавжди[5].

За Едуаром Бразе, Марі-Морган — це водяні феї жіночої зовнішності, які мешкають поблизу узбережжя, надаючи перевагу входам до печер та гирлам річок, але не з’являються у відкритому морі. Вони живуть у розкішних підводних палацах, куди заманюють своїх коханців — рибалок чи моряків. Ті нібито залишаються там назавжди, насолоджуючись підводним життям і забуваючи про своє земне існування[6]

Зображення русалок трапляються в декорі бретонських церков.

Легенди

Острів Уессан

Усна традиція острова Уессан зберегла історії Марі-Морган, яка часто бувала на його берегах. Їх зібрав Франсуа-Марі Люзель 1873 року.

За однією з легенд, дві дівчинки з Уессана шукали мушлі на березі моря й побачили жінку, на ім’я Морганес, яка сушила на сонці свої скарби, розкладені на двох білих скатертинах. Діти підійшли до неї, і Морганес, відзначивши їхню чемність, дала кожній згорток зі скарбом, наказавши не відкривати його до повернення додому. Одна з дівчат, не витримавши цікавості, розгорнула згорток і побачила лише кінський гній. Інша ж дотрималася наказу й відкрила дарунок удома: всередині були коштовне каміння, перли, золото та дорогі тканини. За легендою, її родина розбагатіла, а нащадки й надалі живуть у достатку завдяки скарбам Морганес.

Печера Крозон

Поль Себійо наводить легенду, пов’язану з печерою Моргат у Крозоні (Фіністер). Через припливи це місце часто ставало недоступним. За переказом, місцевий сеньйор, який прагнув мати дитину, знайшов немовля, покинуте в кошику серед очерету. Він виховав дівчинку як власну, однак уночі вона зникала з колиски. Коли вона підросла, до замкового двору приходила коза, після чого дівчина зникала на кілька тижнів. Попри спроби прийомних батьків утримати її, одного разу вона не повернулася. Легенда стверджує, що вона оселилася в печері Крозона — домівці Марі-Морган[7]

Інші перекази локалізують Марі-Морган поблизу Ванна, в Етан-дю-Дюк (Герцогському ставку). Вона нібито з’являється літніми ранками, виринаючи з води, щоб розчесати своє довге волосся, оповите водоростями, і сплести вінок із гладіолусів. За легендою, вона була принцесою, яка кинулася в озеро, щоб уникнути примусового шлюбу.

Місто Іс

Згідно з іншою бретонською легендою, після затоплення міста Іс, коли води заспокоїлися, святий Геноле відслужив месу за його спасіння. Піднісши чашу, він побачив, як із моря з’являється постать дівчини з мідним волоссям і піднятою рукою; нижня частина її тіла завершувалася хвостом із блакитної луски. Це була Дахут, яка стала Марі-Морган. Рука святого затремтіла, і чаша випала з його рук та розбилася об скелі. Месу не було завершено, і, за переказом, саме тому місто Іс залишилося проклятим, а Дахут — ув’язненою у своїй русалчиній подобі. Кожна її поява супроводжується бурею[8][9].

Символічний

Франсуа-Марі Люзель порівнює Марі-Морган з морськими істотами скандинавських традицій, такими як нікси та ундіни, які крадуть людських дітей .

Популярна культура

  • «Марі Ворган» – це назва роману Ропарза Хемона, виданого видавництвом Al Liamm. Багато кораблів носили та досі иають ім'я «Марі-Морган».
  • «Себастьян і Мері-Морган» — телевізійний серіал, який транслювався на початку 1970-х років. Історія розповідає про продовження дитинства Себастьяна після серіалів «Краса і Себастьян» і «Себастьян пармі лес хоммес».

Дивися також

Бібліографія

  • Франсуаза Морван: Морган з острова Уессан, казка з ілюстраціями Емілі Ванвольсем, опублікована видавництвом Ouest-France 2006 року.
  • . Франсуаза Морван: Моргани та дочка землі, книга та компакт-диск, розповідь Франсуази Морван, ілюстрації Емілі Ванвольсем, видання Ouest-France, 2010. (ISBN  978-2-7373-5440-3)
  • Франсуаза Морван: Моргани з острова Уессан, France Culture, радіодрама, режисерка Крістін Бернар-Сюгі, 8 березня 2006 року.
  • Édouard Brasey, The Little Encyclopedia of the Marvelous, Le pré aux clercs, Paris, 2008, (ISBN  978-2-84228-321-6) стор. 64.
  • Патрік Деньєль, Паскаль Могуеру та Патрік Жезекель, «Марі Морган та інші легенди моря», «На краю континентів», зб. «Штормове попередження», Морле, 2000 (ISBN  978-2-911684-04-3)

Пов'язані статті

  • Дахут
  • Місто Іс

Примітки

  1. ↑ François-Marie Luzel, Notes de Voyage,1873, réédition par Terre de Brume en 1997
  2. ↑ François-Marie Luzel, Contes de Basse-Bretagne, tome II, pages 257-268
  3. ↑ Paul Sébillot, La mer et les eaux, "Revue des traditions populaires", avril 1899, consultable https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k5833523d/f7.image.r=Ouessant.langFR
  4. ↑ Bretagne (фр.). Paris: Michelin. с. 492. ISBN 978-2-06-713900-8. Процитовано 14 septembre 2009.
  5. ↑ Поль Себійо , Вірування, міфи та легенди регіонів Франції: (1904-1906) Море , Омнібус,2002 рік
  6. ↑ Édouard Brasey , The Little Encyclopedia of the Marvelous, Le pré aux clercs , Paris, 2008 , ( ISBN  978-2-84228-321-6 ) стор 64
  7. ↑ Sébillot, Paul (2002). Croyances, mythes et légendes des pays de France. Omnibus. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  8. ↑ Jakez Hélias, Pierre (1983). Légendes de la Mer. Процитовано 14 septembre 2009.
  9. ↑ Jakez Hélias, Pierre (1978). La Bretagne aux légendes : version française du texte : original en breton armoricain. J. Le Doaré. с. 5. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).