Мармурове море
Карта Мармурового моря | |
| 40°43′21″ пн. ш. 28°13′29″ сх. д. / 40.72250° пн. ш. 28.22472° сх. д. | |
| Область | Середземне море |
|---|---|
| Розташування | |
| Прибережні країни | Туреччина |
| Найбільша глибина | 1370 м і 494 м |
| Об'єм | 3378 км³ |
| Площа | 11.350 км² |
| Впадаючі річки | Гранік, Сусурлук, Біга, Гьонен |
| Впадаюча річка | Гранік, Gönen Riverd, Mustafakemalpaşa Riverd і Q15845494? |
![]() | |

Мармурове море (грец. Θάλασσα του Μαρμαρά, англ. Sea of Marmara, тур. Marmara Denizi, болг. Мраморно море), також відоме з античних часів як Пропонтида (грец. Προποντίς) — внутрішнє море, що сполучає Чорне море з Егейським, відділяючи таким чином азійську частину Туреччини від європейської. Протока Босфор сполучає його з Чорним морем, а протока Дарданелли з Егейським. Босфор також поділяє Стамбул на його азійську та європейську сторони. Море має площу 11.350 км² і глибину до 1355 м.
Солоність моря у середньому становить близько 22 ‰, що трохи більше ніж у Чорного моря, але становить лише дві третини від солоності океанів. Проте придонні води набагато солоніші з середньою солоністю близько 38 ‰ — як у Середземного моря. Ця високощільна солона вода, як і в Чорному морі, не просувається до поверхні. Води з річок Гранік, Сусурлук і Гьонен також знижують солоність моря, хоча й меншою мірою ніж річки Чорного моря. Майже всі ці річки витікають з Анатолії.
Є дві головні острівні групи відомі як Принцеві острови та острів Мармара. Остання група багата на джерела мармуру і дала морю його назву (від грец. Μάρμαρο — мармур). Відомий острів розташований у цьому морі — це Імралі, де ув'язнений Абдулла Оджалан.
Під час буревію 29 грудня 1999 року російський нафтовий танкер «Волгонефть» розвалився надвоє у Мармуровому морі, і понад 1500 тонн нафти пролилося у воду.
Північно-Анатолійський розлом, який спричинив багато великих землетрусів в останні роки, таких як Ізмітський землетрус у 1999 році, проходить дном моря.
Стародавнє ім'я Пропонтида походить від про (до) і понт (море): греки перепливали Пропонтиду і досягали Чорного моря. У грецькій міфології буревій у Пропонтиді відкинув аргонавтів до тільки залишеного ними півострова, де під час битви Ясон вбив царя Кізіка.
Межі
Міжнародна гідрографічна організація встановила межі Мармурового моря[1]:
- На заході: по Дарданеллам обмежено Егейським морем [Лінія з'єднує Кум Кале (26°11'E) та мис Геллес].
- На північному сході: Лінія, що з'єднує миси Румелі та Анатолі (41°13'N).
Клімат
Акваторія моря лежить у середземноморській області північного субтропічного кліматичного поясу[2]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарко, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить[3].
Біорізноманіття
Акваторія моря належить до морського екорегіону Егейське море бореальної північноатлантичної зоогеографічної провінції[4]. Зоогеографічно донна фауна належить до Середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною природними зонами[5].
Мармурове море є внутрішньою водоймою Туреччини, що з'єднує Чорне море з Егейським через протоки Босфор та Дарданелли. Воно має унікальну двошарову гідрологічну структуру: верхній шар складається з менш солоних чорноморських вод, а нижній — з високосолоних середземноморських вод. Така специфіка створює різноманітні екологічні ніші. У верхньому шарі переважають солонуватоводні організми та організми-мігранти, тоді як глибоководні западини (глибиною до 1355 м) заселені середземноморською фауною. Донна флора зосереджена на мілководді й представлена водоростями та поодинокими масивами морських трав.

Іхтіофауна Мармурового моря слугує біологічним коридором для сезонних міграцій риб між Чорним та Середземним морями. Тут трапляються пелагічні види (хамса, скумбрія, пеламіда, луфар), а також донні риби (камбала, морський півень, акули-катрани). Екосистема моря є надзвичайно вразливою до забруднення, що періодично призводить до заморних явищ та бурхливого розвитку «морського слизу» (mucilage).
У морі постійно мешкають 3 види чорноморських дельфінів, які слідують за зграями мігруючої риби: афаліна чорноморська (Tursiops truncatus ponticus), дельфін білобокий (Delphinus delphis) та фоцена, або азовка (Phocoena phocoena relicta). Усі три види є ендеміками й занесені до Червоного списку МСОП. Раніше в південно-західній частині зустрічався також тюлень-монах (Monachus monachus), проте нині цей вид вважається повністю зниклим у цьому регіоні.
Екологія
Турецький гідробіолог Мехмет Левент Артузов повідомив, що зростання температури все сильніше нагріває верхні шари Мармурового моря, що вже дуже скоро може обернутися екологічною катастрофою. За словами турецького вченого, рівень забруднення та підвищення температури води в Мармуровому морі вдвічі перевищує всі інші показники глобального потепління.[6]
В астрономії
На честь Мармурового моря названо астероїд 1174 Мармара , відкритий 17 жовтня 1930 німецьким астрономом Карлом Райнмутом в Гейдельберзькій обсерваторії.[7]
Галерея
-
Фотографія Мармурового моря з космосу ( STS-40, 1991). Море - це світле водоймище. -
На цій фотографії астронавта освітлена столична область Ізміт вздовж північного та східного берегів Мармурового моря наприкінці Ізмітської затоки.
-
Мармурове море — Зі їдальні вигнання Ракоці
-

-
Вид на Мармурове море зі Стамбула ( Кумкапи )
-
Мармурове море наближається до Яссіади -
Вид на Мармурове море з Єшилькьоя -
Вид на Мармурове море з Кадикьоя
Див. також
- Пашалімани (острови)
- Стамбул
- Принцеві острови
- Ром Орфанаж — дитячий притулок, найбільша дерев'яна споруда Європи
- Чорноморські протоки
- 1174 Мармара — астероїд, названий на честь моря.
Примітки
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- ↑ Marmara Sea getting warmer due to global warming, pollution. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
- ↑ Schmadel L. D. (1174) Marmara // Dictionary of Minor Planet Names. — Sixth Revised and Enlarged Edition. — Springer, 2012. — Т. 2. — С. 98. — ISBN 978-3-642-29717-5.
Література
- Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
- Второв П. П., Дроздов Н. Н. Биогеография : Учебник. — М. : ВЛАДОССПРЕСС, 2001. — 304 с. — ISBN 5-305-00024-6 (рос.)
- Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0
- Залогин Б. С., Косарев А. Н. Природа мира. Моря. — М. : Мысль, 1999. — 400 с. — ISBN 5-244-00624-X (рос.)
- Костів Л. Я. Регіональна фізична географія. Євразія : Навч. посібник. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2022. — 336 с. — ISBN 978-617-10-0374-3
- Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
- Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
- Океанографическая энциклопедия / Под ред. Р. М. Деменицкой, Г. И. Баранова, В. В. Панова и др. — Л. : Гидрометеоиздат, 1974. — 632 с. (рос.)
- Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. — ISBN 978-966-613-977-4
- Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).

