Мальчівці

село Мальчівці
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Жмеринський район
Тер. громада	Барська міська громада
Код КАТОТТГ	UA05060010330058203
Основні дані
Засноване	XVII століття
Населення	594
Площа	268,4 га км²
Густота населення	20,63 осіб/км²
Поштовий індекс	23034[1]
Телефонний код	+380 4341
День села	10 листопада
Географічні дані
Географічні координати	48°59′50″ пн. ш. 27°46′25″ сх. д. / 48.99722° пн. ш. 27.77361° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	317 м[2]
Водойми	Мурафа
Відстань до обласного центру	84 км[3]
Відстань до районного центру	34 км[3]
Найближча залізнична станція	Митки
Відстань до залізничної станції	3 км
Місцева влада
Адреса ради	23000 Вінницька обл., Жмеринський р-н, м. Бар, майдан Святого Миколая, 18
Карта
Мальчівці
Мальчівці
Мапа
Мальчівці у Вікісховищі

Ма́льчівці — село в Україні, у Барській міській громаді Жмеринського району Вінницької області. До 2020 року Мальчівці були адміністративно-територіальним центром Мальчовецької сільської ради, якій підпорядковувалося й село Степанки^[4]. Населення становить 594 осіб^[5].

Село розташоване на невеличкому пагорбі, який нахилений на північний схід, за 14 км від центру громади — міста Бар. Найближча Залізнична станція Митки за 3 км^[3]. Кліматичні умови цілком придатні для заняття землеробством. Ґрунти — в основному чорноземи. З північного боку села протікає річка Мурафа, ділячи село навпіл.

• «Слобідка» — територія колишньої Слобідки Мальчовецької, що була перетворена на поле;
• «Бобилівка» — назва походить від дуже бідних людей, яких називали «бобилями» та населяли ними цей, ніби відокремлений від села куточок;
• «Дехтярня» — назва походить від того, що колись на цьому місці виявили дьоготь;
• Горошківський ліс — назва походить від прізвища ватажка козацького загону Горошка, який очолював загін в боротьбі проти польської шляхти. В одному із боїв він загинув, і його поховали у цьому лісі. Слід місця поховання загубився. А на честь цієї мужньої людини цей ліс назвали Горошківським. Розташований на околиці села.

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 594 особи^[5].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним^[5]:

Час заснування села невідомий, хоча серед населення збереглася легенда, згідно якої із західної сторони Мальчовець за річкою Мурафою існувало містечко Мальчин, яке було знищене під час «хрещення Русі», татарських та турецьких набігів. Мальчівці входило до складу Барського староства.

У монографії Михайла Грушевського «Барське староство» згадується в першій половині XVI століття прізвище Мальчовських. 1542 року згадується цю землю, що належала Ілляшу Мальчицькому. У 1550 році підстарості Барському Мальчівці були передані у володіння Гослідському. Село складалося із двох поселень: власне Мальчівці і Слобідки Мальчовецької, яка була розташована на північний захід від села. Незабаром Слобідка Мальчовецька була знесена за розпорядженням Вітославського. Населення, яке там проживало, переведено в Мальчівці. А територія, на якій була розташована Слобідка Мальчовецька, була перетворена на поле. Тодішнє населення села виконували такі повинності, як військова служба, обробка землі. У 1556 році населення було звільнене від виконання різних повинностей, крім військової служби. У 1567 році Барське староство, у тому числі й Мальчівці, сильно постраждали від нападу татар.

У другій половині XIX століття у селі православна парафія налічувала 1190 вірних, тоді як католиків було більше 300 вірних. Населення займалося головним чином землеробством. На місці, де сьогодні розташована молочно-тваринницька ферма, мешкав пан. Про події, які відбувалися на початку XX століття в житті села, відомі факти відсутні. І лише від початку 30-х років XX століття збереглися факти з історії села.

Одна із найтрагічніших сторінок в історії не лише села, а й усього українського народу — це голодомор 1932–1933 років. Ці події були пов'язані з утворенням колгоспу. Колгосп утворили в 1932 році. Як і в кожному селі, люди поділилися на бідних і так званих «куркулів», як їх прозвали тогочасні радянські керівники. Адже «куркулями» називали дійсно господарів землі, які мали коней, плуги, борони, велику рогату худобу, вівці і до того всього ці люди вміли і бажали працювати на землі. Безумовно, вони мали наслідки своєї праці, за рахунок чого вони і жили. А у 1932 році в усіх, у кого був реманент для обробки землі, коні, худоба, все насильницьким шляхом забиралося. В селі на той час були поширені стодоли. Це були великі будівлі, в яких утримувалося все господарство сім'ї. А коли почали створювати колгоспи, то потрібно було збудувати приміщення для утримання коней, великої рогатої худоби, зберігання реманенту, зерна, то почали у цих людей руйнувати стодоли, забирати будівельний матеріал і там за рахунок чужої праці створювався колгосп. Люди з великою тривогою зустріли створення колгоспу, але проти тодішньої системи керівництва важко було піти супроти. І ось настав час, який ми не повинні забувати. Голод, який був штучно зроблений, який багато забрав, ні в чому невинних жителів.

Представники влади ходили в усі будинки і збирали все, що знаходили із продуктів харчування. Навколо села стояли спеціальні пости, з яких слідкували, щоб селяни не йшли в інші села для того, щоб обміняти щось на продукти харчування. Ніхто не звертав уваги навіть на наявність малолітніх дітей, які були в сім'ях. Люди харчувалися, хто чим міг: гнилою картоплею, з настанням тепла різними бур'янами, грибами, що викликали гострі хвороби. Давали дітям пити відвар із маковиння, щоб не плакали. І найгірше те, що траплялися випадки людоїдства. Коли батьки, доведені до відчаю, жертвували однією дитиною для того, щоб вигодувати решту.

Під час Великого терору 1937—1938 років, коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності, було репресовано декілька мешканців села, серед них: Ваврушко Микола, Собко Петро, Бондар Петро, Войчишин Янко, Чипирко Стах, Зброжок Панелька, Ваврушко Стах, Ваврушко Королько, Якубчик Микола, Якубчик Павлина, Ступко Варвара, Ступко Ладь, Мазур Григорій Войткович.

Під час німецько-радянської війни в селі в основному перебували румунські підрозділи. Німці лише приїздили сюди, щоб поповнити свої запаси провізії. Великих боїв на території села не було.

З числа жителів села, які пішли на фронт не повернулося 132. На учасників війни, які повернулися в рідне село, випала важка ноша — відбудова села.

Після війни відновив роботу колгосп імені Кірова з головною садибою Мальчівцях, якому також підпорядковувався колгосп у Степанках. 1959 році на посаду голови колгоспу імені Кірова обрано Кеслера Абрама Семеновича, який особливо старанно прислуговувався радянській владі, сприяв практиці доносів.

У 1963 році в село подали напругу. У 1965 році прокладено шосейну дорогу.

У 1971 році збудували нову школу, у 1969—1970 роках — Будинок культури, куди перенесли і бібліотеку.

У 1973—1978 роках головою колгоспу імені Кірова був Кухарчук Василь Антонович.

З 1979 року головою колгоспу імені Кірова обрано Платковського Василя Івановича, який проявив себе умілим керівником і організатором. За час його керівництва збудовано молочно-тваринницький комплекс, який славився високими надоями молока, відгодівлею молодняку на м'ясо. У 1983 році побудовано дитячий садок «Калинка», у 1991 році — колгоспну контору. Платковського Василя Івановича за невтомну працю нагороджено медаллю «Заслужений працівник сільського господарства Української РСР», а також був неодноразово нагороджений орденами. З 2002 року династію хліборобів продовжив син Платковський Віктор Васильович, який сумлінно працював у сільському господарстві. У 2008 році за заслуги його визнано «Людиною року Вінниччини» в номінації «молодий керівник». У 2009 році, на 42 році життя, мудрого й шанованого керівника забрала життя важка хвороба.

Майстерністю відзначаються сільські вишивальниці: Романішина Людмила, Бондар Галина, Грабовяк Ніна, Гуменюк Любов, Граболуз Тетяна, Балабак Марія, вишивки яких красуються на районних виставках, на святі Незалежності України та у сільській парафії.

Діє ЗОШ I—II ступенів, також шкільний музей, де зібрано старовинні речі наших пращурів. З 1986 року школу очолює Грибенко Тетяна Василівна. Приміщення газифіковано, зроблено якісний ремонт, діє спортзал.

Село Мальчівці до 2020 року було адміністративно-територіальним центром Мальчовецької сільської ради. Тривалий час, від 1959 по 1975 рік, головою сільської ради був Вовкотруб Володимир Іванович, який зробив вагомий внесок у розвиток села, як і його наступники на посаді голови сільської ради — Бурченко Василь Степанович, Грибенко Петро Іванович, Щасливий Михайло Михайлович. З 1999 року на посаді сільського голови працює Мамедов Джабір Мамедович. Під його керівництвом газифіковано села Мальчівці, Степанки, проведено добудову до Будинку культури під новий ФАП, поштове відділення перенесено в Будинок культури, проведено ремонт дитсадка, Будинку культури. При Будинку культури діє жіночий фольклорний колектив жінок, який у 2003 році отримав звання народного, а також працює бібліотека, якою завідує Людмила Кривенька.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Барської міської територіальної громади^[6].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Барського району, село увійшло до складу Жмеринського району^[7].

• Пам'ятник 117 воїнам-односельцям, загиблим на фронтах німецько-радянської війни, встановлений у 1971 році біля Будинку культури;
• Поселення епохи бронзи II тис. до н. е.;
• Поселення трипільської культури та ранньоскіфського часу, III тис. до н. е., VII—VI ст. до н. е.

• 
  Поселення епохи бронзи
• 
  Поселення трипільської культури та ранньоскіфського часу

• Бездітний Андрій Віталійович (1997—2022) — український військовик, учасник російсько-української війни^[8];
• Ваврушко Василь Леонідович (1974—2022) — український військовик, учасник російсько-української війни^[9].

• Дизель-поїзди «Жмеринка — Могилів-Подільський» (зупинка Киянівка). Станція Жмеринка є великою вузловою станцією. Розклад руху складено таким чином, щоб пасажири могли здійснити пересадку в Жмеринці на електрички до Вінниці, Києва, Хмельницького та пасажирські поїзди далеко сполучення у різних напрямках.

• Першотравневе, Степанки // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Гол. ред. кол.: П. Т. Тронько (гол. Гол. редкол.), Бажан М. П., Білогуров М. К., Білодід I. K., Гудзенко П. П., Дерев'янкін Т. І., Компанієць І. І. (заст. гол. Гол. редкол.), Кондуфор Ю. Ю., Королівський С. М., Мітюков О. Г., Назаренко І. Д., Овчаренко П. М., Пількевич С. Д., Ремезовський Й. Д., Скаба А. Д. (заст. гол. Гол. редкол.), Слабєєв І. С. (відп. секр. Гол. редкол.), Цілуйко К. К., Шевченко Ф. П.; Ред. кол. тома: Олійник А. Ф. (гол. редкол.), Бабій М. Л., Бовкун В. Д., Вініковецький С. Я., Гелевера В. К. (відп. секр. редкол.), Гороховський О. 3., Каян П. Л., Косаківський Г. М., Кравчук В. І., Кривко П. С., Лютворт Г. А. (заст. гол. редкол.), Олійник Л. В., Олійник С. І., Орлик В. Я., Птущенко В. О., Пшук І. П., Совко В. М., Степаненко Ю. О., Трохименко С. К. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 137. — 15000 прим.

• Село Мальчівці, Вінницька область, Жмеринський район, Барська територіальна громада. decentralization.gov.ua. Процитовано 3 жовтня 2026.

Це незавершена стаття з географії Вінницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.