Малишко Микола Олексійович
| Малишко Микола Олексійович | |||
 | |||
| Народився | 15 лютого 1938 (88 років) с. Знаменівка (Новомосковський район Дніпропетровської області). | ||
|---|---|---|---|
| Національність | українець | ||
| Громадянство |  СРСР→ Україна
| ||
| Жанр | монументальне мистецтво, станковий живопис | ||
| Навчання | Київський державний художній інститут | ||
| Напрямок | монументалізм | ||
| Роки творчості | від 1967 | ||
| Працював у містах | Київ | ||
| Нагороди |
| ||
| Премії |
Премія імені Василя Стуса | ||
Мико́ла Олексі́йович Мали́шко (нар. 15 лютого 1938, с. Знаменівка Новомосковського району Дніпропетровської області) — український скульптор, художник. Заслужений художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Член Національної спілки художників України (1976).
Життєпис
Зростав у селі в багатодітній родині. З дитинства любив малювати, а першого мистецького досвіду набув після школи, коли допомагав братові Антону, який працював художником у драмтеатрі. Микола Малишко закінчив Дніпропетровське художнє училище (1961) і монументальне відділення Київського державного художнього інституту (1967). Відтоді творчо працює в галузі монументального мистецтва, графіки, станкового живопису.
Як молодий спеціаліст працював у Дніпропетровську в архітектурно-художній майстерні при міськвиконкомі. Згодом переїхав на Київщину, де в селі Малютянка звів будинок за власним проєктом на отриманій земельній ділянці. У столиці одна з відомих монументальних робіт митця того часу — оформлення фасаду механіко-математичного корпусу Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Попри обрану дуже трудомістку техніку різьблення по каменю, автор виконав це складне завдання, закінчивши роботу 1982 року[1].
Входив до кола неофіційного мистецтва в Києві (початок 1970-х років) разом із Борисом Плаксієм, Іваном Марчуком, Феодосієм Тетяничем та ін. Художники проводили у своїх квартирах одноденні покази та обговорення робіт у дуже вузькому колі знайомих[2]. У той період твори митця не експонувалися, оскільки вони не вписувалися в рамки декларованого владою «соцреалізму».
Уперше «незалежні» твори М. Малишка з'явилися в Національному музеї у Львові. З 1993 року бере активну участь у створенні засад нової української дерев'яної скульптури, представляючи свої роботи на виставках у Німеччині, Угорщині, Австрії. Співпрацює з Артцентром «Я Галерея» (проєкти в Мистецькому арсеналі та ін.).
Живе і працює на Київщині в селі Малютянка Києво-Святошинського району (неподалік від Боярки); дружина М. Малишка — художниця Ніна Денисова.
Творчий доробок
Співавтор (з Назаром Біликом) проєкту гранітного Козацького хреста «Убієнним синам України», встановленого 2004 року на меморіалі «Сандармох» у Республіці Карелії (РФ)[3]. Серед творчих здобутків — пам'ятний хрест жертвам Голодомору-геноциду 1933 року, встановлений у с. Мирівка Кагарлицького району Київської області, надмогильні хрести-монументи видатним борцям за волю України, з-поміж них — Кирило Осьмак, Василь Кук, Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Іван Гончар, Оксана Мешко, Іван Світличний, Надія Світлична, визначні діячі української культури Іван-Валентин Задорожний, Віктор Китастий та інші.[4][5].
Автор багатьох творів дерев'яної скульптури (улюблений матеріал митця — дерево). Перший встановлений українцями на меморіалі «Сандармох» дубовий хрест «Убієнним синам України» (1997) — також одна з робіт М. Малишка[6].
Вибрані персональні виставки
1999 — «Колір Середовище», галерея «Совіарт», Київ.
2005 — «Відлуння», Український дім, Київ.
2011 — «Сила людського духу: Скульптура, живопис», Музей сучасного мистецтва України, Київ.
«Скульптура», артцентр «Я Галерея», Київ.
У 2015 році твори Миколи Малишка вперше потрапили до Дніпропетровського художнього музею — на батьківщині митця. Проєкт «Лінія» (скульптура), що увібрав найкращі роботи майстра останніх років, висунуто на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2017 року[7].
2017 — «Колір», ILKO Gallery, Ужгород[8]
2023 — «В собі», Артцентр Павла Гудімова «Я Галерея», Львів.
Вибрані групові виставки
2000 — «Опішне 2000», Національний симпозіум гончарства, с-ще Опішне (Зіньківський район Полтавської області).
«Перехід (малярство, скульптура)», Національна спілка художників, Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ.
«Білий Перехід», Національний художній музей України, Київ.
2001 — «Софійні символи буття», Національний заповідник «Софія Київська», «Хлібня», Київ.
2003 — «Декоративне мистецтво», Український дім, Київ.
2005 — «Українське дерево», Український дім, Київ.
2009 — Великий скульптурний салон-2009, «Мистецький арсенал», Київ.
2010 — «Ліс», артцентр «Я Галерея», Київ.
Великий скульптурний салон-2010, Український дім, Київ.
2011 — «Сцена I. Сцена II.», артцентр «Я Галерея», Дніпропетровськ.
Влітку 2012 р. скульптури автора брали участь у Першій київській міжнародній бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012[9].
У 2014 р. 14 дерев'яних скульптур демонструвалися у Франції — в Тулузькій галереї Espace Croix-Baragnon у рамках спільної виставки Anaconda у програмі Міжнародного фестивалю сучасного мистецтва FIAT. У тулузькій експозиції представили також фільм про Миколу Малишка «Лінія» (режисер Максим Вохін)[10].
Нагороди, відзнаки
- Заслужений художник України (7 жовтня 2009) — за значний особистий внесок у розвиток національного образотворчого мистецтва, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну плідну працю та з нагоди Дня художника[11]
- Національна премія України імені Тараса Шевченка 2017 року — за проєкт «Лінія» (скульптура)[12]
- Премія імені Василя Стуса (1998)[13]
- Премія ARSENALE AWARDS 2012 у номінації «Відкриття ARSENALE 2012»
- Лавреат у номінації «Художник року», «Золотий перетин» (1997)
Примітки
- ↑ Микола Малишко: філософія митця
- ↑ Малишко Микола Олексійович. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Див. Шевченко С. В. Масштаб події передається нервами твору // Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013. — С. 451—454
- ↑ Хрести борцям за волю України («Незборима нація», листопад 2007). Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Інформаційне агентство «Нація». Красне. Кук. Архів оригіналу за 25 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко. Українські Соловки. — К.: ЕксОб, 2001. — С. 59
- ↑ Проект «Лінія» (скульптура). knpu.gov.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 5 лютого 2017.
- ↑ «Колір» Миколи Малишка до 24 червня «звучить» в Ужгороді (ФОТО, ВІДЕО). Процитовано 20 червня 2017.
- ↑ Спецпроект «Ти тут тепер». Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ «Дереволюди» Миколи Малишка на міжнародному фестивалі сучасного мистецтва FIAT. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Указ Президента України від 7 жовтня 2009 року № 810/2009 «Про відзначення державними нагородами України діячів образотворчого мистецтва»
- ↑ Указ Президента України від 6 березня 2017 року № 55/2017 «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка»
- ↑ Названо лавреатів премії імені Василя Стуса. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
Джерела та література
- Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013.
- Лауреати ARSENALE AWARDS 2012 / О. Собкович // Образотворче мистецтво. — 2012. — № 3/4. — С. 122—123.
Посилання
- Сайт Київської організації НСХУ. Малишко Микола Олексійович [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Сергій Шевченко. Козацький хрест в урочищі Сандармох // День (№ 155, 30.08.2005) [Архівовано 18 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Микола Малишко [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Проект «До Дерева» відкрито в обласному художньому музеї [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- На Arsenale роздали призи у сфері сучасного мистецтва [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Микола Малишко: філософія митця
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).