Малаїта

Малаїта
(Мара, Мвала)
Карта
Географія
9°0′ пд. ш. 161°0′ сх. д. / 9.000° пд. ш. 161.000° сх. д.
Місцерозташування	Тихий океан Соломонові острови
Акваторія	Тихий океан
Група островів	Соломонові острови
Площа	4 307  км²
Довжина	160 км
Ширина	27 км
Найвища точка	1 463 м
Країна
Соломонові острови
Регіон	Малаїта
Адм. одиниця	Провінція Малаїта
Населення	172 740 (2019)
Малаїта Малаїта (Соломонові Острови)
Малаїта у Вікісховищі

Малаїта (англ. Malaita) — вулканічний острів в складі Соломонових островів. Належить державі Соломонові Острови.

Площа острова становить 4 307 км². Довжина становить 163 км, ширина — 37 км. Східні береги острова омиваються водами Тихого океану. Вони дуже порізані, утворюють кілька заток. Західний берег досить рівний.

Острів був відкритий в 1568 році іспанським мореплавцем Менданья де Нейра.

Населення острова становить 172 740 осіб (2019).

Більшість місцевих жителів називають острів просто Мало (також можливі діалектні варіанти Мара або Мвала). Назва «Малаїта» вперше було згадано в бортових журналах іспанських кораблів. Згідно з однією з теорій, до традиційної назви острова була додана приставка «ita», що означає на мові буготу «тут». Відомий єпископ Нової Зеландії Джордж Селуін називав острів «Маланта». В період британського панування острів називався Мала. В даний час офіційною назвою є «Малаїта». Іноді використовується найменування «Великий Малаїта».

Острів Малаїта розташований в Тихому океані за 80 км на південь від острова Санта-Ісабель і за 50 км на схід від острова Гуадалканал. Площа Малаїта становить 4307 км². Найвища точка острова, гора Калоурат, досягає висоти 1435 м.

Довжина Малаїти з північного заходу на південний схід становить близько 163 км, ширина (у найширшій частині острова) — близько 37 км. На північний захід від острова розташована протока Індіспенсейбл, що відокремлює Малаїта від островів Гуадалканал та Нггела. Північно-східний і східний берег острова омивається Тихим океаном. На північний схід від Малаїта приблизно за 212 км розташований острів Сікаіана, на північний захід — Санта-Ісабель, на північний захід — острів Марамасіке (або Південний Малаїта), відокремлений вузьким протокою Марамасіке.

Як і інші острови архіпелагу, острів Малаїта розташований поруч з андезитовою лінією і тому є частиною Тихоокеанського геосинклінального пояса. На острові часто реєструються землетрусу, однак практично відсутні сліди сучасної вулканічної активності. У центрі Малаїта розташований гірський хребет, що тягнеться уздовж довжини острова. Між поселенням Аукі і бухтою Кваі знаходиться горбиста місцевість, що розділяє хребет на дві частини: північну і південну. Північна частина більш низинна, ніж південна. Геологічно острів Малаита складний з базальту, який в більшості місць покритий шаром осадових порід (переважно вапняком.

Клімат на Малаїті вологий, тропічний. Острів розташований у внутрішньо-тропічній зоні конвергенції, що відрізняється мінливою погодою. Сонце в цьому регіоні знаходиться в зеніті (найвиразніше це помітно в листопаді і лютому). Пасати переважають під час зими в Південній півкулі і з квітня по серпень стабільно дмуть з південного сходу. Влітку панують мусони. Температурні коливання протягом року на Малаїта незначні. Часто йдуть дощі, характерна висока вологість. Тропічні циклони іноді досягають руйнівної сили.

На Малаїті багато струмків, невеликих річечок. В гористих частинах острова повсюдно зустрічаються невеликі водоспади, а в деяких місцях утворюються каньйони. Ближче до узбережжя швидкість течії в ріках знижується, а їх глибина збільшується. У цих місцях розташована велика кількість мангрових боліт, а також формуються алювіальні відкладення з гальки, піску та бруду.

Прибережна рівнина дуже вузька. Ґрунти в основному червоноземии.

На Малаїті виділяється кілька зон рослинності в залежності від висотності. На узбережжі, що являє собою скелясті і піщані пляжі, ростуть пандануси, кокосові пальми. У болотистих місцевостях — мангри та саговники. У гористій місцевості до висоти 760 м переважають широколистяні ліси, в яких виростають баньяни, канаріуми, бамбук. На висоті понад 760 м розташовані вологі тропічні ліси.

Як і на інших островах Тихого океану фауна Малаїти досить бідна. Крім декількох видів кажанів на острові мешкають завезені людиною свині, щури. У мангрових болотах зустрічаються дюгоні. На Малаїта зареєстровано велику кількість птахів, деякі з яких є ендеміками, рептилій та амфібій.

Малаїта — найнаселеніший острів Соломонових Островів, що відіграє ключову роль у демографічному профілі всієї країни. Згідно з переписом 2019 року, загальна чисельність населення провінції Малаїта становила 172740 осіб, що робить її безумовним лідером за кількістю жителів. Адміністративний центр острова, місто Аукі, є одним із найважливіших комерційних та економічних вузлів регіону.^[1]

Малаїтанці славляться своїм стійким збереженням давніх традицій: тут досі існують громади, які щоденно використовують традиційні гроші з черепашок у шлюбних та соціальних обрядах. Острів також відомий унікальними штучними островами в лагуні Ланга-Ланга, де люди століттями живуть на насипах з коралів, відвойовуючи простір у моря. Через високий природний приріст населення та певну обмеженість земельних ресурсів, Малаїта є головним джерелом внутрішньої трудової міграції в країні — багато молодих людей переїжджають на Гуадалканал. Незважаючи на це, мальовничі сільські райони острова продовжують пульсувати автентичним меланезійським життям та енергією.^[1]

• Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
• Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. — ISBN 978-617-527-106-3
• Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
• Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0
• Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
• Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
• Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8

• Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021