Майла Талвіо

Майла Талвіо
фін. Maila Talvio
Ім'я при народженні	фін. Maila Winter
Народилася	17 жовтня 1871[1][2]  Hartolad, Санкт-Міхельська губернія, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія
Померла	6 січня 1951[1][3] (79 років)  Гельсінкі, Фінляндія
Поховання	Гієтаніємі
Країна	Велике князівство Фінляндське[4]  Фінляндія
Діяльність	перекладачка, письменниця
Знання мов	фінська[4] і польська
Жанр	історична проза[5] і художня література[5]
Брати, сестри	Erkki Westd і Hugo Winterd
У шлюбі з	Jooseppi Julius Mikkolad
Нагороди	Aleksis Kivi Awardd (1940)
Майла Талвіо у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Майла Талвіо або Майла Міккола (фін. Maila Talvio, фін. Maila Mikkola, до шлюбу Вінтер (фін. Winter); 17 жовтня 1871, Гартола, Пяйят-Хяме — 6 січня 1951, Гельсінкі) — фінська письменниця та перекладачка, публічна особа, феміністка; відома також під псевдонімом «Maila Talvio»^[8]. Талвіо була провідною фінською письменницею з питань помірності, і кілька її робіт переклали шведською та іншими мовами. Вона була тричі номінована на Нобелівську премію з літератури, володарка Академічного лавра й премії Алексіса Ківі.

Майла Вінтер народилася 17 жовтня 1871 року у Гартолі. Її батьками були Адольф Магнус Вінтер і Юлія Мальвіна Бонсдорф, у сім'ї було дев'ять дітей^[9].

Батько Тальвіо помер, коли Майлі не виповнилося й десяти років, тоді родина переїхала на віддалену ферму до Ніпулі. Там вона познайомилася з селянським побутом і його недоліками, про які пізніше писала у своїх творах^[10].

Вона відвідувала фінську школу для дівчат у Гельсінкі, а після її закінчення, у віці шістнадцяти років, повернулася назад, щоб стати домашнім учителем своїх братів і сестер. Водночас вона почала пробувати свої сили на літературній ниві.

У 1893 році вона одружилася з мовознавцем Йосипом Юліусом Мікколу^[11] з яким познайомилася трьома роками раніше. Шлюб був бездітним^[12].

Переїхавши у Гельсінкі, Тальвіо через свого чоловіка познайомилася з письменниками та поетами, які працювали у колі Пяйвалегти, як-от брати Касімір й Ейно Лейно. Тальвіо також почала писати для «Päivälehti» та «Suomen Kuvalehti» і сама боролася за громадянські права Фінляндії; брала активну участь у жіночому робітничому русі^[13]. Тальвіо кілька разів подорожувала з чоловіком Центральною та Східною Європою і паралельно вивчала польську мову та переклала фінською кілька творів польського письменника Генрика Сенкевича. Літературний салон, який проводило подружжя у їхньому будинку у фінській столиці, став швидко набирати популярності^[14].

Першим твором Тальвіо була збірка оповідань «Haapaniemi keinu», видана у 1895 році. Перший літературний успіх прийшов у 1901 році з романом «Pimeänpirti urbytys», в якому мелодрама використовувалася для опису невдоволення умовами землеволодіння у сільській місцевості та землеробською системою. Хоча Тальвіо займалася у своїх книгах соціальними проблемами у сільській місцевості, у неї все ще були сумніви щодо робочого руху, що зароджується, і соціалізму. Так, наприклад, у романі «Лухілінна» (1906) соціалізм описується як насильницький рух, керований первісними інстинктами^[15].

У 1910-ті роки темами романів Тальвіо були теорія спадковості та психологічні проблеми, а до кінця 1920-х років у них переважав песимізм. Контраст між здоровою фіномовною сільською місцевістю і підступною столицею, яка розкладається, показано у романі «Діти Нініві», який вийшов друком у 1915 році.

Наприкінці 1920-х років для Тальвіо розпочався новий творчий період, коли вона зосередилася на історичних романах. Це були трилогія романів, пов'язаних з історією Гельсінкі, опублікованих між 1929 і 1935 роками, і її останній роман «Linnoitūning iloise rouvat» (1941), де дія відбувалася у фортеці Віапор (нині Свеаборг) під час російсько-шведської війни (1808—1809 років) Тальвіо заповідала авторські права на свої постановки Гельсінському університету, де інспектором довгий час працював її чоловік.

Майла Тальвіо з чоловіком жили на віллі Лааксола у Мейлахті, поблизу Гельсінкі, побудованої у 1884 році, яка у першій половині XX століття була місцем збору студентів, учених і письменників факультету Сатакунта університету Гельсінкі.

Починаючи з 1910-х років, Тальвіо захворіла та активно боролася з туберкульозом. Вона написала «45 000» (1932), а також сценарій до однойменного фільму, прем'єра якого відбулася роком пізніше. Вона також з ентузіазмом брала участь у збиранні коштів, внаслідок чого в Гарьявалті був заснований санаторій для лікування легеневих захворювань Satalinnan sairaala. Разом з чоловіком і Вейкко Антеро Коскенніємі брала активну участь у культурному співробітництві з нацистською Німеччиною та фашистською Італією. 1936 року Тальвіо відвідала Німеччину, де познайомився з Альфредом Ернстом Розенбергом, головним ідеологом націонал-соціалізму, і Гертрудою Шольц-Клінк — лідером Націонал-соціалістичної жіночої організації.

Майла Талвіо померла 6 січня 1951 року у Гельсінкі. Її поховали на цвинтарі Гієтаніємі.

Тальвіо хотіла, щоб вілла Лааксолі стала музеєм, але у повоєнній атмосфері, у світлі близьких стосунків подружжя з лідерами Третього Рейху, місто Гельсінкі не погодилося прийняти таку пожертву. Обурена цим, вона наказала знести будинок. На місці вілли тепер знаходиться пам'ятка «Дочка Балтійського моря», створена скульптором, і відкрита у 1971 році.