Магія хаосу
Магія хаосу (англ. chaos magic або іноді chaos magick)[1][2] — це сучасна традиція магії.[3] Вона виникла в Англії у 1970-х роках як частина ширшої неоязичницької та езотеричної субкультури,[4] і значною мірою спиралася на окультні переконання художника Остіна Османа Спейра, висловлені кількома десятиліттями раніше.[3] Її характеризують як створену релігію,[5] а деякі коментатори проводять паралелі між цим рухом і дискордіанізмом.[6] Магічні організації в межах цієї традиції включають Illuminates of Thanateros та Thee Temple ov Psychick Youth.
Засновники магії хаосу вважали, що інші окультні традиції стали надто релігійними за своїм характером.[7] Вони намагалися усунути символічні, ритуальні, теологічні чи інші декоративні аспекти цих окультних традицій, щоб залишити набір базових технік, які вони вважали основою магії.[8]
Магія хаосу навчає, що суть магії полягає в тому, що сприйняття формується віруваннями, і що світ, яким його зазвичай сприймають, можна змінити навмисною зміною цих вірувань.[9] Тому практики магії хаосу розглядають віру як інструмент, часто створюючи власні ідіосинкратичні магічні системи та поєднуючи речі настільки різні, як «практична магія, квантова фізика, теорія хаосу й анархізм».[10]
Дослідник Г'ю Урбан описує магію хаосу як поєднання традиційних окультних технік та прикладного постмодернізму[11] — зокрема постмодерністського скептицизму щодо існування чи пізнаваності об’єктивної істини,[12] стверджуючи, що магія хаосу відкидає існування абсолютної істини та розглядає всі окультні системи як довільні системи символів, ефективні лише завдяки вірі практикуючого.[12]
Примітки
- ↑ Carroll, (2008).
- ↑ Humphries та Vayne, (2005), p. 17.
- ↑ а б Chryssides, (2012), p. 78.
- ↑ Woodman, (2003), p. 2.
- ↑ Cusack та Sutcliffe, (2017).
- ↑ Urban, (2006), pp. 233—238; Duggan, (2014), p. 96.
- ↑ Drury, (2011), p. 86.
- ↑ Drury, (2011), p. 86; Hine, (2009), p. 15.
- ↑ Woodman, (2003), p. 15-16, 165, 201.
- ↑ Meletiadis, (2023), p. 2.
- ↑ Clarke, (2004), pp. 105—106.
- ↑ а б Urban, (2006), pp. 240—243.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).