Л-17 «Єжовець»
| Л-17 «Єжовець» | ||
|---|---|---|
| Л-17 | ||
 | ||
| Схематичне зображення підводного човна типу «Ленінець» серії XIII | ||
| Верф | завод № 198, Миколаїв/завод № 202, Владивосток | |
| Під прапором |  СРСР
| |
| Належність |  Військово-морський флот СРСР
| |
| Порт приписки | Владивосток | |
| Закладений | 25 січня 1935 | |
| Спуск на воду | 5 листопада 1937 | |
| Введений до складу флоту | 5 червня 1939 | |
| Перейменований | Б-17, УТС-84 | |
| Виведений зі складу флоту | 18 квітня 1959 | |
| На службі | 1938—1959 | |
| Сучасний статус | 9 квітня 1984 року списаний | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Радянсько-японська війна | |
| Проєкт | ||
| Тип ПЧ | підводний мінний загороджувач | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 13,9 вузлів | |
| Швидкість (підводна) | 9,7 вузлів | |
| Робоча глибина занурення | 80 м | |
| Гранична глибина занурення | 100 м | |
| Дальність плавання | надводна: 2 750 миль (5 090 км) на швидкості 15 вузлів (27,8 км/год) або 10 000 миль на швидкості 10 вузлів (18,6 км/год) підводна: 150 миль (278 км) на швидкості 2,5 вузли | |
| Автономність плавання | 30-45 діб | |
| Екіпаж | 56 осіб | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 83,4 м | |
| Ширина корпусу найб. | 7 м | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 4,1 м | |
| Водотоннажність надводна | 1124 т | |
| Силова установка | ||
|
Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни 42БМ6 2 × електродвигуни ПГ-9 |
||
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2 х 1100 к. с. (дизельні двигуни) 2 х 650 к. с. (електродвигун) | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 1 × 100-мм гармата Б-24 | |
| Торпедно- мінне озброєння |
8 × 533-мм носових торпедних апаратів (18 торпед) та 18 мін типу ПЛТ | |
| ППО | 1 × 45-мм напівавтоматична універсальна гармата 21-К | |
| Електроніка | «Дракон-129», «Меркурий-12» | |
Л-17 «Єжовець» (рос. Л-17 «Ежовец») — радянський військовий корабель, дизель-електричний підводний мінний загороджувач серії XIII типу «Ленінець» Військово-морського флоту СРСР за часів Другої світової війни. Закладений 25 січня 1935 року під заводським номером 307 на заводі № 198 у Миколаєві. У вигляді окремих секцій був перевезений до Владивостока, де на заводі № 202 його зібрали. 7 листопада 1936 року спущений на воду. 5 червня 1939 року корабель увійшов до складу ВМФ СРСР.
Історія служби
9 серпня 1945 року, на момент радянського вторгнення до Японії й Маньчжурії, Л-17 перебував у складі 2-го дивізіону 1-ї бригади ПЧ ТОФ.
У ході бойових дій здійснив один похід, намагався провести торпедну атаку на тральщик, проте при появі ворожого літака відмовився від атаки. У 1949 році перейменований на Б-17. У 1951-53 роках пройшов капітальний ремонт. У 1959 році виведений зі складу флоту, використовувався як навчальний підводний човен, перейменований на УТС-84. Згодом був установлений в бухті Малий Улісс. Використовувався принаймні до 2000-х років.
Див. також
- USS Barbero (SS-317)
- U-17 (1935)
- HMS Tarpon (N17)
- Maggiore Baracca (1940)
- Le Héros (Q170)
- HNLMS O 27
Джерела
- Л-17, Б-17, УТС-84 Тип «Л» XIII серии(рос.)
- «Л-17» подводный минный заградитель XIII серии(рос.)
- L-17. на uboat.net. (англ.)
- ПОДВОДНЫЕ ЛОДКИ ТИПА «ЛЕНИНЕЦ»(рос.)
- Подводная лодка «Л» XIII серии(рос.)
Література
- Бережной С. С. — Корабли и суда ВМФ СССР. 1928—1945: Справочник. — М.: Воениздат, 1988. — 710 с.: ил.
- Морозов М. Э., Кулагин К. Л. Первые подлодки СССР. «Декабристы» и «Ленинцы». — М.: Коллекция, Яуза, Эксмо, 2010. — С. 90-91. — 160 с. — 2000 экз. — ISBN 978-5-699-37235-5.
- Платонов А. В. Энциклопедия советских подводных лодок 1941—1945. — М.: АСТ, 2004. — С. 365. — 592 с. — 3000 экз. — ISBN 5-17-024904-7.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).