YaChudo

Лі Хуейнян

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

Лі Хуейнян

Лі Хуейнян (李慧娘) — трагікомедія, автором якої є Мен Чжао (孟超). Дія 6-актової п'єси відбувається в епоху династії Сун. Головна героїня стає мстивим привидом після того, як її вбиває чоловік. П'єса є рімейком старовинної п'єси «Хроніка червоної сливи».

Прем'єра відбулася в 1962 році та отримала «надзвичайно позитивні» відгуки, але згодом була розкритикована чиновниками Комуністичної партії Китаю за «антисоціалістичні» погляди. [1] [2]

Сюжет

Дія п'єси, що відбувається приблизно восени 1275 року за часів Південної династії Сун [3] починається в резиденції великого канцлера Цзя Сідао у столиці Ханчжоу, де святкується його день народження. Цзя байдужий до того факту, що династія Сун продовжує війну з монгольською династією Юань, і навіть співає: «Хай країна розпадеться на шматки». [4] Вчений Пей Шуньцін (裴舜卿) пише сатиричну поему, в якій атакує канцлера, наложниця Цзя Лі Хуейнян (李慧娘) чує і мовчки схвалює. Однак сам Цзя вирішує переслідувати Пея. [4]

У другому акті Пей зустрічається з однокурсниками на Західному озері, щоб обговорити написання скарги імператору щодо недоліків канцлера. Пей випадково зустрічає Цзя, який також знаходиться на озері на прогулянці. Лі висловлює захоплення Пеєм, що чує Цзя. [5] У наступному акті Цзя звинувачує Лі у невірності. Вона відповідає і отримує смертельний удар від меча Цзя. [5]

Перетворившись на привида, Лі повертається в четвертому акті в сад Цзя та проголошує, що знайшла визволення у смерті. [6] Тим часом Пей ув'язнений в будинку Цзя. Лі рятує його, і вони зізнаються у своїх почуттях одне до одного. Знерухомивши охоронців Цзя своїми надприродними силами, Лі протистоїть своєму колишньому чоловікові, який зрештою втрачає свідомість. Вона стрибає на стіл і проголошує себе Лі Хуейнян, «непереможною живою доглядальницею». [7]

Розвиток

Між 1949 і 1956 роками так звані гуйсі (鬼戲) або «вистави з привидами» були заборонені за пропаганду забобонів. Однак заборону було знято під час кампанії «Сто квітів». [8] Мен Чжао, одужуючи від хвороби у своїй пекінській резиденції наприкінці 1959 року, задумав рімейк драми кінця шістнадцятого століття «Хроніка червоної сливи»[9] (Хунмей цзи), в одній з побічних сюжетних ліній якої бере участь мстивий привид. «Хунмей цзи» вже надихнула багато інших п'єс, зокрема 紅梅閣, яку Мен із задоволенням дивився в дитинстві в Чжучені, Шаньдун. [10]

Друг дитинства Мена, Кан Шен (могутній куратор держбезпеки часів «культурної революції»), брав активну участь у створенні п'єси «Лі Хуейнян». Він радив автору «з усіх питань: від змісту п'єси до зворотів фрази та кольору бахроми для костюма привида Лі Хуейнян». [11] Наприклад, в оригінальній п'єсі «Хунмей цзи» Лі Хуейнян бурмоче, побачивши молодого вченого Пей Шуньціна: «Який гарний цей юнак». Кан переконав Мен Чжао змінити оригінальний рядок на «Який сильний цей юнак», щоб позбутися «чуттєвого елементу» у зауваженні Лі. [5]

За наполяганням колеги-драматурга Цзін Цзигуана, Мен написав сценарій Лі Хуейнян для постановки у жанрі опери Куньцюй. [12] Написаний класичною китайською мовою, [13] сценарій був опублікований у національному журналі «Цзюбень» (劇本, П'єси) у 1962 році, де зазначено, що співавторами музики були Мен та Лу Фан (陸放). [14]

Критична реакція

Початкова реакція на Лі Хуейнян була «надзвичайно позитивною». [15] Кан Шен заявив, що це найкраща вистава Північного Куньського оперного театру з моменту його заснування в 1956 році. [16] Провідний член Комуністичної партії Китаю Пен Чжень переглянув її двічі, [7] а перекладач Ян Сяньї описав її як найкращу адаптацію оригінальної історії Лі Хуейняна з « Хунмей цзи». [17] Рецензенти, які писали для «Женьмінь жибао», високо оцінили «важливість, що надається Лі Хуейнян, її прагненню помсти та послідовність її дій і темпераменту протягом усієї п'єси». [18]

Однак, починаючи з 1962 року, вистави з привидами знову стали предметом пильної уваги. За словами його особистого лікаря Лі Чжисуя, Мао Цзедун несхвально поставився до постановки «Лі Хуейняна» в Чжуннаньхаї 1963 року, тоді як дружина Мао Цзян Цін критикувала виставу, назвавши її «забобонною». [19]

У березні 1963 року Цзян подала петицію до Міністерства культури з проханням відновити заборону на постановку вистав про привидів, яку задовольнили. У звіті міністерства «Лі Хуейнян» було названо прикладом «надзвичайно проблематичної драми», яка «зображала» привидів. [19] У наступні роки Цзян продовжувала атакувати «Лі Хуейнян» за те, що п'єса була одночасно «антипартійною, антисоціалістичною» та «феодальною». [20] На Пекінському оперному фестивалі 1964 року Кан Шен, який неодноразово запевняв Мен Чао, щоб той не турбувався про політичну помсту, засудив п'єсу як «отруйний бур'ян». [20]

У січні 1965 року газета «Театральний звіт» опублікувала редакційну статтю, в якій зазначалося, що «перероблене видання опери „Лі Хуейнян“ Мен Чао є отруйним, антипартійним, антисоціалістичним інтелектуальним будяком». [21] У червні того ж року журнал «Ліші цзяосюе» (Викладач історії) опублікував есе під назвою «Адаптація опери Кунь „Лі Хуейнян“ товаришем Мен Чао є отруйним, антипартійним, антисоціалістичним інтелектуальним будяком». [22] Численні інші коментатори, деякі з яких раніше високо оцінювали п'єсу, висловлювали подібні настрої. [23]

Не маючи змоги надати доказів того, що такі діячі влади, як Кан Шен, спочатку схвалили його п'єсу, Мен безуспішно намагався покінчити життя самогубством наприкінці 1960-х років. Лікар, який опікував його у лікарні, як повідомляється, відмовився оперувати його, доки не отримав зелене світло від партійних чиновників, які вважали, що такому «великому зраднику», як Мен, не можна дозволити померти. [24] Мен відійшов від суспільного життя та помер у травні 1976 року. Його останніми словами, як повідомляється, були «ань а!» (冤啊) або «Несправедливість!». [25]

Історія продуктивності

П'єсу було представлено в оперному театрі Північного Куня в 1960 році. Вперше її поставили через рік. [18] Кан Шен закликав Чжоу Еньлая відвідати виставу в жовтні 1961 року; щоб врахувати щільний графік Чжоу, у державному пансіонаті Дяоюйтай було поставлено спеціальну виставу. Повідомляється, що Чжоу дуже сподобалася вистава, «він виглядав дуже щасливим під час перегляду та голосно плескав у долоні в кінці». [16]

Як п'єсу, так і драматурга Мен Чао було реабілітовано після 1978 року. [26] 27 квітня 1979 року Північний Куньський оперний театр поставив першу за понад п'ятнадцять років постановку «Лі Хуейнян». [27]

Див. також

Посилання

Цитування

  1. ↑ Greene, 2012, с. 94, 178—179.
  2. ↑ Chen, 2023, с. 78.
  3. ↑ Wagner, 1990, с. 307.
  4. ↑ а б Wagner, 1990, с. 308.
  5. ↑ а б в Wagner, 1990, с. 309.
  6. ↑ Wagner, 1990, с. 309—310.
  7. ↑ а б Wagner, 1990, с. 311.
  8. ↑ Goldman, 1981, с. 43.
  9. ↑ Zeitlin, 2007, с. 147.
  10. ↑ Greene, 2012, с. 165.
  11. ↑ Greene, 2019, с. 89.
  12. ↑ Greene, 2019, с. 88.
  13. ↑ Wagner, 1990, с. 243.
  14. ↑ Rolston, 2021, с. 474.
  15. ↑ Greene, 2019, с. 94.
  16. ↑ а б Greene, 2012, с. 171.
  17. ↑ Greene, 2019, с. 95.
  18. ↑ а б Greene, 2012, с. 169.
  19. ↑ а б Greene, 2012, с. 174.
  20. ↑ а б Greene, 2012, с. 177.
  21. ↑ Greene, 2012, с. 178.
  22. ↑ Greene, 2012, с. 178—179.
  23. ↑ Greene, 2012, с. 181.
  24. ↑ Greene, 2012, с. 183.
  25. ↑ Greene, 2012, с. 184.
  26. ↑ Wagner, 1990, с. 312.
  27. ↑ Greene, 2012, с. 187.

Цитовані роботи

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).