YaChudo

Лінчі

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Лінчи в Китаї. 1905

Лі́нчи (кит.: 凌迟), знана на Заході як «смерть від тисячі порізів» — спосіб смертної кари в імперському Китаї шляхом відрізання від різних місць тіла жертви невеликих шматків.

Застосовувалася в Китаї за державну зраду і батьковбивство в Середні віки і при династії Цін аж до її скасування в 1905 році.

Всупереч західній назві, при цій страті завдавалося близько 50-и надрізів, а свідоцтва про її особливо велику тривалість перебільшені. Страта передусім призначалася для показового знищення тіла засудженої людини, а не завдання їй особливого болю. З огляду на останнє жертві навіть давали опіум як знеболювальне. Попри це вона стала сумнозвісним прикладом надзвичайної жорстокості, а проти застосування лінчи виступали ще середньовічні китайські гуманісти.

У переносному значенні «смерть від тисячі порізів» означає повільну смерть від великої кількості слабких дій, кожна з яких окремо не є смертельною[1].

Етимологія

Назва «лінчи» складається з двох ієрогліфів, які означають «лід» і «затримка» або «запізнення». Вони вказують на повільну смерть, яка настає так же довго, як замерзає лід. Але також можуть читатися як «пагорб» і «сходження», що теж вказує на повільність, але в сенсі, що смерть така ж повільна, як підйом на пагорб[2].

Виконання

Автор Ван Мінде періоду династії Мін (1368—1644) описував лінчи як послідовне відрізання шматків плоті з тіла засудженої людини. Спершу відрізали шматки з кінцівок. Потім статеві органи відрізали або калічили. Далі розтинали живіт, щоб витягнути кишки. Потім тіло розчленовували, а частини складали в посудину. У пізню імперську епоху процес покарання лінчи полягав у «методичному розрізанні та розсіканні засудженого певною кількістю розрізів, що виконувалися у встановленій послідовності». Фотографії західних фотографів приблизно 1900 року показують, що кати починали з відрізання грудей та частин передньої частини стегон[3]. Страта насправді не була довгою і порізів завдавалася не тисяча, а близько 50. Кат міг добити жертву завчасно ударом у серце[4]. Жертві давали рідкий опіум, щоб зменшити біль[4][5], бо всупереч тому, у що вірили норвезькі, англійські, французькі та іспанські очевидці лінчи, сенс цієї страти був не в тому, щоб завдати великого болю, а в тому, щоб знищити тіло засудженої особи. Втрата жертвою відчуттів унаслідок дії наркотика слугувала додатковим свідченням для глядачів, що особа прирівнюється до неживого предмета[6].

Страта шляхом лінчи спершу існувала поряд із четвертуванням, яке завершувалося обезголовленням. Іншим видом страти було «вісім відрізувань» (八刀): обличчя, рук і ніг, грудей та живота, і, нарешті, голови[3].

«Смерть від тисячі порізів», як це покарання називали на Заході, застосовувалося за важкі злочини, такі як підбурювання до заколоту; корупція (та інші «економічні» злочини); спроби «збочити судову систему»; побиття чи вбивство батьків, бабусь і дідусів; побиття або заподіяння тілесних ушкоджень вчителю; погрози смертю; масові вбивства (3-х осіб або більше), розкриття могил; або допомогу в'язню у втечі[3]. Лінчи зараховувалася до «ганебних покарань»[2].

Історія

Страту через лінчи вперше засвідчено в період П'яти династій (907—960 роки). Династія Ляо (907—1125) включила лінчи до переліку звичайних покарань. Згадується також у кримінальному кодексі династії Сун (960—1279) і застосовувався династіями Цзінь (1115—1234) та Юань (1279—1368)[3].

У Китаї епохи Сун ця страта вперше згадується як вид покарання розбійників у регіоні Шеньсі за часів правління імператора Чженьцзуна (997—1022). Хоча сам імператор Чженьцзун різко критикував застосування лінчи, його наступник Женьцзун (1022—1063) дозволив його використовувати, а за часів правління імператора Шеньцзуна (1067—1085), лінчи стало звичайним видом покарання і лишалося таким надалі[3].

Застосування лінчи періодично засуджувалося, хоча його практикування не припинялося. Поет Лу Ю зокрема вважав, що будь-яке калічення тіла суперечить всесвітній гармонії. Цей погляд відповідає загальній китайській етиці, що покарання, яке пошкоджує тіло, важче за те, що не пошкоджує, незалежно від завданого болю[7].

Європейцям лінчи стала відома до кінця XIX ст. і стала поширеним прикладом китайської «вишуканої жорстокості»[2]. Альбоми фотографій китайських страт навіть поширювалася як екзотика[8].

Лінчи заборонили 24 квітня 1905 року, за наказом чиновника Шень Цзябеня[9].

Вагомий вплив на відкриття лінчи європейцям мала книга «Покарання в Китаї» (La sanction pénale en Chine, 1910) лікаря Жана-Жака Матіньйона, з історичними, антропологічними та культурними поясненнями. Ця книга надихнула письменників, які описували лінчи як жорстоку й еротизовану розвагу; наприклад — Ґастона Леру та Луї Карпо[10]. Фотографії лінчи описував у книзі «Сльози Ероса» (1961) Жорж Батай[11], а Жак Дерріда порівнював смерть від лінчи з релігійним екстазом мучеників[12].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Webber, Elizabeth; Feinsilber, Mike (1999). Merriam-Webster's Dictionary of Allusions (англ.). Merriam-Webster. с. 145. ISBN 978-0-87779-628-2.
  2. ↑ а б в Brook, Timothy; Bourgon, Jérôme; Blue, Gregory (1 вересня 2025). Death by a Thousand Cuts (англ.). Harvard University Press. с. 68—83. ISBN 978-0-674-26090-0.
  3. ↑ а б в г д Theobald, Ulrich. lingchi 凌遲 (www.chinaknowledge.de). www.chinaknowledge.de (англ.). Процитовано 29 серпня 2025.
  4. ↑ а б Maurette, Pablo (24 травня 2018). The Forgotten Sense: Meditations on Touch (англ.). University of Chicago Press. с. 56. ISBN 978-0-226-56150-9.
  5. ↑ Berry, Michael (2011). A History of Pain: Trauma in Modern Chinese Literature and Film (англ.). Columbia University Press. с. 35—36. ISBN 978-0-231-14163-5.
  6. ↑ Maurette, Pablo (24 травня 2018). The Forgotten Sense: Meditations on Touch (англ.). University of Chicago Press. с. 57. ISBN 978-0-226-56150-9.
  7. ↑ Brook, Timothy; Bourgon, Jérôme; Blue, Gregory (1 вересня 2025). Death by a Thousand Cuts (англ.). Harvard University Press. с. 88. ISBN 978-0-674-26090-0.
  8. ↑ Visualising China, 1845-1965: Life/Still images in Historical Narratives (англ.). BRILL. 9 листопада 2012. с. 80—81. ISBN 978-90-04-23375-1.
  9. ↑ Berry, Michael (2011). A History of Pain: Trauma in Modern Chinese Literature and Film (англ.). Columbia University Press. с. 45. ISBN 978-0-231-14163-5.
  10. ↑ Visualising China, 1845-1965: Life/Still images in Historical Narratives (англ.). BRILL. 9 листопада 2012. с. 84—87. ISBN 978-90-04-23375-1.
  11. ↑ Oei, Vincent W. J. van Gerven (15 травня 2017). Going Postcard: The Letter(s) of Jacques Derrida (англ.). punctum books. с. 70. ISBN 978-0-9985318-7-8.
  12. ↑ Oei, Vincent W. J. van Gerven (15 травня 2017). Going Postcard: The Letter(s) of Jacques Derrida (англ.). punctum books. с. 76. ISBN 978-0-9985318-7-8.

Література

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).